Вітаю у рубриці Hortus (In)Conclusus. Повертаємось до нашого циклу, присвяченого лінгвістичному повороту – зверненню до проблеми мови (в найширшому значенні) в європейській гуманістиці ХХ століття, у семіотиці, зокрема. І розмовлятимемо сьогодні про Юрія Лотмана – видатного мовознавця ще радянської епохи, засновника Тартусько-московської школи, автора понять структури художнього тексту і семіосфери.
проф. Юрій Лотман
А нашим співрозмовником є професор Збіґнєв Кльох з Інституту літературних досліджень Польської академії наук та з Інституту інтердисциплінарних досліджень Варшавського університету.
Збіґнєв Кльох: Юрій Михайлович Лотман народився в лютому 1922 року, а помер у 1993, не раніше, і не пізніше. Тобто, як на сьогоднішні стандарти, не жив досить довго. Походив з єврейської родини. Що не настільки важливе, як те, до якої суспільної верстви ця родина належала. Його батько був відомим адвокатом. А мати – стоматологом, яка навчалась у Сорбонні. Міщанська родина, яка одночасно давала Лотманові місце серед інтелектуальної еліти тих часів. Отже, він був людиною освіченою, як і три його сестри, що всі отримали вищу освіту, а одна з них працювала також в тому університеті, який закінчив Лотман. Зрештою, разом навчались у Ленінградському університеті на філології. І з різних причин сталось так, що після навчання він не мав праці. Притому, навчався з перервами – бо була війна, а він воював на фронті. Та, що може здаватись забавним чи парадоксальним, Лотман був зв’язківцем у танковій дивізії, тобто, можна сказати, що займався комунікацією. Отже, освіту філолога завершив тільки після війни. Займався літературою і проблемами мови, що й видно в його пізніших працях. Який можна зробити висновок з цієї біографії? По-перше, він завжди був у сфері високої культури, серед еліти країни, а отже вже з дитинства мав зв’язок з європейським знанням, з інтелектуальним простором тих часів. По-друге, вірогідно, як і його сестри він був стимульований до розвитку. Наука була вартістю.
Отже, після навчання Лотман опинився у Тарту в Естонії…
Збіґнєв Кльох: Так, опинився у Тарту. І від 54 року, наскільки я пам’ятаю, там вже працював постійно. Працював науково і, як відомо, дуже багато зробив, бо був надзвичайно динамічною постаттю. Наприкінці 50-х років разом з московським осередком – з Івановим, Топоровим, Гаспаровим, Пятигорським, Успєнським і Рєвзіним – засновано школу семіотики, яка тепер називається Тартусько-московською, а в ті часи, коли я навчався, говорили ще про Радянську школу семіотики.
Натомість, якщо мову вести про коріння цієї школи, то це, напевно, російський формалізм, але також і структуралізм (починаючи від де Сосюра, звісно)?
Збіґнєв Кльох: Так, як кожна інтелектуальна формація – навіть якщо йдеться про винаходи в технічній сфері, гадаю – нічого з нічого не походить. Якщо йдеться про коріння чи про джерела, котрі мали з’явитись у гуманістиці для виникнення цієї школи, то – на мою думку – першим з них є російський формалізм разом з концепцією телеологічності твору. Тобто текст є чимось таким, що служить якійсь цілі: комунікації, переказу естетичних вартостей чи загалом кодує якийсь світопогляд у межах дійсності, про яку говорить. Слід відмітити, що відразу після навчання в університеті Юрій Лотман писав про Проппа. Адже це також фундаментальне прізвище для гуманістики, бо його праці причинились до величезного розвитку наратології, структурного підходу до нарації. Отже, школа російських формалістів це перше джерело. Але, я хотів би звернути увагу на очевидну річ для тих, хто займається цими справами, а власне, що взагалі без структурального мовознавства, без де Сосюра, без праць Чарльза Сандерса Пірса не було б сьогоднішньої гуманістики в тій формі, в якій ми її знаємо. До того ґрона засновників знання про культуру та людину в цьому аспекті можна ще додати Дюркгайма, Фройда. Так мені це бачиться зі своєї перспективи. Отже, де Сосюр і структуральне мовознавство – це другий вихідний пункт. Бо в тих поняттях, які вводила Тартуська школа, як наприклад вторинна модулююча система, чи образ світу, все починається з мови.
Пане професоре, якщо тепер безпосередньо звернемось до головних ідей Лотмана, то однією з них є структура художнього тексту. Тут відразу виникають певні асоціації: по-перше, з аналізом поетичного тексту, як це було у Якобсона, а по-друге, звісно, знову могло би йтись про де Сосюра.
Збіґнєв Кльох: Гадаю, що одним з досягнень цієї школи, а особливо самого Лотмана, є введення поняття художнього тексту. Книга Юрія Лотмана Структура художнього тексту – перекладена на багато мов – дає нам універсальне поняття тексту, інакше, ніж лінгвістичне. А в зв’язку з цим відкривається можливість інтерпретації різноманітних культурних явищ у однорідних категоріях знаку. В цьому сенсі будинок, місто і поетичний твір є, власне, текстом. З іншого боку, завдяки традиції Якобсона і російським формалістам виявляється, що художній текст є специфічним прикладом тексту; таким, тобто, що звертає увагу на самого себе, є чимось іншим, аніж звичайна комунікація. По-друге ж – і це, вважаю, є дуже великим досягненням
проф. Збіґнєв Кльох
Лотмана – він стає знаряддям, що творить значення. Пам’ятаю, колись як молодий доктор у Польській академії наук я слухав Юрія Лотмана. І він, власне, читав доповідь під назвою Текст як генератор сенсу, тобто, я би сказав, як пристрій, що продукує значення, сенс. Пам’ятаю, що я був дуже здивований таким страшним формалізмом, та коли Лотман закінчив – а розмовляв вишуканою російською мовою (я ніколи не чув, щоб хтось так говорив по-російськи) – він повністю мене переконав. Отже, у випадку художнього тексту – також і у відношенні до традиції де Сосюра – виявляється: мова має такі властивості, що відповідно застосована вона починає творити значення. А таким чином, через переклад з однієї мови на іншу отримуємо певний значеннєвий додаток. Отже, досягнення полягало в тому, щоби показати, що гуманістика може визначати певні закони і демонструвати, як вони функціонують – не як опис історії ідеї, але як опис способу конструювання явищ культури, літератури тощо. А це виникає з самої природи того знаряддя, яким є мова.
Лотман створив ще одне фундаментальне поняття – семіосферу…
Збіґнєв Кльох: Так, дослідження Тартуської школи еволюціонували: від такого гострого розуміння всіх явищ культури як похідних від мови – через спроби пошуку відношення поміж світом значень та способами функціонування мозку (і тут відзначився також В’ячеслав Іванов з відомою тоді книжкою "Чет и нечет") – і до такого розуміння культури, де, власне, не можемо існувати поза знаками. Поняття семіосфери збудовано на зразок поняття біосфери, тобто нашого натурального оточення, без якого не можемо жити. Лотман, ввівши таке поняття, ставить тезу, що ми взагалі, як люди, не можемо жити поза знаками, поза мовою, або ж якоюсь іншою системою комунікації – що вже додаю від себе. А наше функціонування в світі полягає на досвідченні якихось знаків, котрі ми вважаємо чимось природним. Звідти й висновок, що семіотика є, по суті, антропологією. Натомість саме поняття семіосфери показує, що культура необхідна нам для існування у світі.
Антон Марчинський