http://www2.polskieradio.pl/eo/dokument.aspx?iid=165695

Збільшення контролю держави над суспільством – турбота про безпеку громадян?

19.01.2012

У сучасному світі багато говорять про безпеку та її охорону. Національна безпека, особиста безпека, охорона громадського спокою – ці фрази часто звучать в новинах. Після відомих подій 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах та серії терористичних актів у ряді країн Європи та Близького Сходу ні в кого не викликає сумніву, що у ХХІ столітті держава має охороняти безпеку своїх громадян більш пильно та іншими методами, ніж у попередні часи. Для цього, зокрема, у громадських місцях масово встановлюють камери спостереження, створюють бази даних користувачів інтернету, запроваджують спеціальні картки, за якими працівники можуть входити до офісу. Але чи завжди такі заходи виправдані? Чи втручання держави у приватне життя громадян не є надмірним?

«У Польщі прийнято вважати, що проблема надмірного моніторингу суспільства стосується тільки Сполучених Штатів та Великобританії, натомість у Центрально-Східній Європі влада не настільки втручається в життя мешканців. Але це вже давно не так», – говорить Малгожата Шуманська з фундації «Паноптикон», Варшава:

Наша організація створена у 2009 році за ініціативою групи юристів. Вони звернули увагу на те, що у Польщі на сьогодні бракує публічної дискусії на тему змін, які відбулися в сфері моніторингу суспільства державними чи приватними інституціями. Адже зараз з’явилося набагто більше технічних засобів, які дозволяють спостерігати за нашим приватним життям, що часом обмежує свободу громадян. Після 2001 року часто говорять, що головна суспільна вартість це безпека, і цю безпеку треба ретельно охороняти, натомість рідко вдаються в деталі, скільки ж ця охорона нам буде коштувати в сенсі втрати нашої приватності. І чи насправді заходи, яких вживає для цього держава, служать тільки охороні безпеки, а не якимось іншим цілям.

Малгожата Шуманська зауважує, що в західних країнах питання меж втручання держави у приватне життя громадян вже обговорюється. У Польщі ж громадськість на разі залишається байдужою. Хоча варто було би задуматися...

фото: http://kamulti.pl/

– Польща є членом Євросоюзу, і тому запровадила в життя кілька засад, обов’язових в ЄС. Наприкад, вже зараз реалізується закон про збереження телекомунікаційної інформації протягом двох років. Це означає, що всі контакти мешканців держави, які відбуваються через телефон чи інтернет, записуються, а інформація про них зберігається операторами протягом двох років і може бути надана працівникам спецслужб. У країнах Західної Європи подібні норми були введені у зв’язку з боротьбою з тероризмом, у Польщі їх запровадження мотивували попередженням подібної загрози.

Пост-комуністичні суспільства, на думку Шуманської, менше звертають увагу на такі вартості, як вільність, приватність, інноваційність, тому й немає такого протесту проти втручання держави до приватного життя. Але є й інші причини...

– Перша це те, що ми живемо в атмосфері «переповнення свободою». Ми довго жили в авторитарному суспільстві, і знаємо, що таке тиск зі сторони влади, натомість сучасній державі може до кінця й не довіряємо, але й не сприймаємо її як можливу загрозу. Сучасні механізми контролю над суспільсвом не впливають на нас фізично і одразу, отже не викликають такого опору. Друга причина – ми порівняно небагата країна, і наші мешканці перш за все переймаються проблемою заробляння грошей. Люди настільки багато думають про гроші, що просто не мають часу подумати про приватність.

Чи дійсно для мешканців Європи безпека є настільки великою вартістю? Чи важить вона більше від свободи? Про це ми запитали експерта-соціолога.

– Я маю перед собою дані «European Social Survey», які показують, що по відношенню до України та Південно-Східної Європи, важливість безпеки для решти мешканців Європи не є дуже високою.

Говорить Наталія Погоріла, кандидат соціологічних наук, співробитник центру соціальних та маркетингових досліджень «Социс» у Києві: Питання – як важливо для Вас жити у державі, яка є безпечною, і в державі, де сильна держава захищає своїх громадян. Тут показники є досить низькими, особливо у країнах Бенілюксу. Чим країни є біднішими, і чим далі вони на схід та на південь, тим показники цінності безпеки є вищими.

Як виявилося, той факт, що люди прагнуть жити у безпечному оточенні, ще зовсім не означає, що вони потребую всебічного захисту зі сторони держави: На щастя, є два окремих запитання – одне питає про важливість проживання у безпечному оточенні, а друге, про те, чи важливо для Вас, аби уряд і сильна держава забезпечували Вам безпеку. Так от, коли подивитися на перетині графіків, як люди відповідають на ці запитання, то виявляється, що тільки близько половини відповідають позитивно і на перше, і на друге. Тобто, для них це речі пов’язані, для інших так не є.

Окрім публічної дискусії на ці теми, Польщі, на думку представниці «Паноптикону», бракує відповідного законодавства, пов’язаного з охороною безпеки. Тобто, як збирати інформацію – прописано, а як її можна використовувати – часто залишається на совісті конкретного чиновника.

Малгожата Шуманська: У Європі деякі країни вирішили запровадити систему повного моніторингу у в’язницях. Хтось її запровадив, а хтось вирішив, що це надто сильне втручання у приватне життя в’язнів. Польща ж промовчала. Камер стає все більше: на стоянках, в офісах, и дитячих садках, а в законодавстві досі не прописано, де камери обов’язково мають буди, де можуть бути, а де їх не може бути а-пріорі, адже це руйнує всі бар’єри приватності. Також немає відповідних законів, як мають охоронятися права людей, яких записує камера. Держава зобов’язала операторів телекомунікації зберігати інформацію протягом двох років, але ніхто не контролює, чи після кінця терміну інформацію знищують. Часом подібні дані надають без судового ордеру, а це є грубим порушенням наших прав.

Нові реалії – нові виклики. І безпека, і особиста свобода є дуже важливими для кожної людини. Тому дуже важливо розбудовувати громадянське суспільсво, яке б пильнувало, аби перше не здобувалося коштом другого.

О.Б.