Від Люблінської Унії до Європейського Союзу...
Міністр Закордонних Справ Польщі Радослав Сікорський представив у Сеймі принципи закордонної політики держави на 2008 рік.
Виступу шефа польської дипломатії з нетерпінням чекали всі, кому не байдужі польсько-українські стосунки. У промові міністра слова «Україна, український, Киів, побратим» зустрічаються понад десять разів.
Але, що стоїть за словами?
Гість нашої передачі – директор Центру Східноєвропейських Досліджень Варшавського Університету – Ян Маліцький.
Анатолій Зимнін: Пане директоре, протягом останніх декількох місяців – до Бухарестського саміту НАТО – східна політика нового польського уряду викликала занепокоєння з боку деяких експертів. Як бачимо, хвилювання були безпідставними...
Ян Маліцький: На щастя, мали рацію ті, хто говорив, що стан польсько-українських стосунків настільки добрий, що дрібні непорозуміння його не зіпсують. В січні-лютому йшлося про те, що візит польського прем'єра мав спочатку відбутися до Москви, а вже після цього до Києва. Пізніше візит перекладався, через різні причини...
Під час моєї зустрічі з міністром закордонних справ я наголосив на тезі, що на сході –політика – це значною мірою політика символів та жестів. І цього не потрібно легковажити. Союз є союз – і він має певні вимоги і засади.
Я вважаю, що новий прагматичний уряд Польщі не до кінця оцінив значення таких символів. Але на сьогодні українські побоювання щодо польсько-російського союзу зникли. Хоча й шкода, що змарновано півроку взаємин, але, взамін за це, у зверненні міністра закордонних справ до Парламенту Польщі, яке представляється раз на рік, Україна отримала більше ніж зазвичай.
АЗ: Власне, перейдемо до звернення шефа польської дипломатії. Говорячи про польських сусідів, Радослав Сікорський, зокрема, сказав. Цитую:
«Польща, як це було 600 років тому, стала трансформаційною моделлю для наших східних сусідів. А особливо для нашого побратима – українського народу. У добу династії Яґєллонів Річ Посполита розповсюджувала ідеї толерантності та взірець шляхетської свободи. (...) Тому принципи Люблінської Унії стануть реальними тоді, коли наші східноєвропейські брати, які прагнуть долучити до Європейської Спільноти, стануть її частиною».
ЯМ: Хочу почати від того, що це Папа Римський Іван Павло ІІ першим сформулював фразу «Від Люблінської Унії до Унії Європейської». Я б хотів звернути увагу українського слухача на неймовірну річ. У Польщі, як це не дивно, відбувалася колосальна дискусія "входити чи не входити до ЄС". Українцям у це важко повірити – але я запевняю вас, що така дискусія точилася, та ще й такого масшатбу, що до цієї справи довелося залучити самого Папу Римського. Я не знаю, чому міністр Радослав Сікорський вирішив повторити цю фразу, можливо, з якихось особистих причин.
АЗ: А чи взагалі вдало було вжите таке формулювання. В українському суспільстві і в історії України Люблінська Унія і Річ Посполита, скажімо так, не завжди асоціюються з чимось позитивним...
ЯМ: Ми в Польщі дуже міцно спираємося на історію, користуємося нею. На сьогодні – досконалі стосунки з Литвою демонструють, що історія не мусить перешкоджати, а навпаки – допомагає. Приклад – литовці, литвини, які кардинально змінили розуміння власної історії. Раніше все, що було в Литві антипольське – було добре, а все що сягало корінням до Великого Князівства Литовського, було злом, адже було в союзі, в унії з Польщею. Цей націоналістичний етап у Литві завершився. Я переконаний, що і в стосунках з українцями минув шалений період, коли кожен спогад про Річ Посполиту викликав негативну реакцію.
Етап, на якому згадка про спільну державу викликала реакцію: "прийшов поляк і хоче забрати в українця його власну державу" – завершений.
Хочу наголосити українським слухачам, що коли ми говоримо про спадщину Речі Посполитої, то вистачить, щоб уважно подивитися карту всіх виборів в Україні, (наприклад президентських, адже вони найкраще демонструють різниці у поглядах) і звернути увагу, де пролягає кордон між прозахідно налаштованим і просхідно налаштованим населенням. По кордону давньої Речі Посполитої. А це були кордони держави, де козакам, русинам, майбутнім українцям не було легко. Не було створено Руського Князівства, не повстала Річ Посполита Трьох Народів. Проте, одна річ є беззаперечною. Це була держава, де значна суспільна група діяла в межах писаного права і "звичайового права" – тобто в межах "вольностей". І міністр Сікорський, посилаючись на історію, хотів сказати, що свобода – це річ, яку не можна спинити, втримати.
Та давня, велика Річ Посполита, незважаючи на всі свої вади, була єдиною державою, яка запевняла 10-ти % суспільства – шляхті – повну вільність та свободи. А міщанам – забезпечувала міські та регіональні права. Навіть євреям надавала регіональні права. Покажіть мені ще одну таку державу в тогочасній Європі. Таких прав і свобод не було ніде. Ми маємо бути чесними. Хоча я добре розумію, що Річ Посполита все-таки не була доброю матір'ю для своїх козацьких та пізніше українських громадян та братів.
АЗ: У зверненні міністра закордонних справ йдеться також, що Польща залишається адвокатом України в Європі. Проте, пан Сікорський наголосив, що Варшава буде наполягати і переконувати Київ, що передусім готовність України визначить її долю в інституціях Західної Європи.
ЯМ: Почну від філософського ствердження: "найважливішою є щирість". Починаючи від людських стосунків і закінчуючи стосунками міждержавними. Польща – це адвокат України і вона намагається ним бути. Але якщо не буде допомоги з боку України, то з цього нічого не вийде. Роками йдеться про те, що Польща прагне до чогось, старається. Президент А.Квасьнєвський під час 5-хвилинної розмови з Джоджем Бушем – 3 хвилини присвятив Україні. Аж сам американський президент сказав про це в своєму кінцевому виступі. Але що з цього слідує?.. Все, що необхідно зробити в цій справі – має бути зроблено в Україні.
Це як із подіями останніх місяців. Не вистачить того, що відбувалося в Бухаресті, якщо Київ не зробить всього можливого до грудня – то ціла справа може бути програна. І що тоді?.. А тоді ніхто на згадає, що Варшава 10 років «трубила» в підтримку Україні – а скажуть – Польща була «таким собі» адвокатом.
АЗ: Але, як бачимо, адвокатів у Києва може побільшати. Я маю на увазі зміну позиції Франції щодо євроінтеграційних планів України. Проте, чи не боїтеся ви, що якщо дійсно Париж заангажується в справу "європеїзації" України і, можливо, також інших держав східної Європи, то Польща може втратити реноме регіонального лідера в цій частині континенту?
ЯМ: Ні, в мене немає жодного побоювання. Якщо в Києві пишуть, що Франція раптом змінила думку і пропагує ідею Східноєвропейського союзу, то не є таємницею те, що таке рішення – це частина домовленостей, за якими Польща підтримає Середземноморський Союз (на якому так залежить Франції) в обмін за те, що Париж підтримає польську ідею Східноєвропейського Союзу. Адже іншого виходу немає.
Такий союз мав би включити до себе всі держави, на яких залежить Польщі – Україну, Молдову та Кавказькі країни. Це концепція нинішньої польської дипломатії, яка виникає з того, що при нинішніх умовах – лише тісніше інтегрування, пов’язання цих держав з ЄС може гарантувати їм проєвропейське майбутнє.
Хочу наголосити, що сила польської позиції в Європейському Союзі (а саме ЄС і Захід – це найголовніше місце діяльності Польщі) залежить від того, яку підтримку і силу ми маємо на Сході.
Інтереси Франції містяться не на Сході, а на Півдні Європі, на Середземному морі та в Західній Африці. І дякувати Богу, що президент Ніколя Саркозі дозволив себе переконати до того, що Франція, після 20-ти років, взагалі звернула увагу, що на Схід від Бугу ще щось є окрім Москви. Раніше це було неможливе. Ніхто серйозно в Парижі не сприймав нові держави на руїнах СРСР. А я вважаю, що це злочин у нинішній політиці, адже без цього неможливо ліквідувати наслідків комунізму в цій частині світу.
АЗ