Як написати хорошу кримінальну повість і що спільного між Львовом і Вроцлавом? Про це та інше Ви дізнаєтеся з розмови з відомим польським письменником Мареком Краєвським, автором відомих ретро-детективів "Чума в Бреслау", "Кінець світу в Бреслау", "Смерть в Бреслау". Ці книги є циклом історій за участю головного героя, комісара поліції Ебергарда Мокка. Події розгортаються у міжвоєнному місті Вроцлав, яке в цей період входило до складу Німеччини і носило назву Бреслау. Остання книжка Краєвського називається "Голова Мінотавра". Її сюжет такий - у 1937 році на вокзалі у Вроцлаві знаходять тіло вбитої молодої дівчини. Сліди злочину ведуть до Львова, куди вирушає детектив Ебергард Мокк. Він розпочинає спільне слідство зі своїм польським колегою, комісаром Попєльським.
Отож ми попросили Марека Краєвського розповісти про деякі таємниці його фаху.
Поділіться будь-ласка секретом - як написати хороший детектив, щоб мати успіх у читача?
Марек Краєвський: Я б не давав порад, як написати детективну повість і здобути успіх в читача, бо не хочу виступати в ролі якогось літературного гуру, котрий дає ради і каже як все має бути. На даний момент я написав лише вісім детективів, шість з них мого авторства, а два написано разом з моїм приятелем Маріушом Чубаєм. Коли напишу 100 книг, тоді зможу давати якісь поради. На сьогоднішній день можу сказати лише, що для того, аби писати, то треба просто сидіти і трудитися протягом декількох годин на день. При цьому необхідно мати чимало самодисципліни, визначити собі час для роботи. Наприклад я працюю з 10 до 15-тої кожного дня, протягом пів року і так народжується новий роман. Як правило на кожен липень маю вже готову книжку. Як бачите це досить високий темп, і ці книги користуються великою популярністю. Отож моя порада така – хоч би не приходило натхнення і муза була неласкава, але працювати потрібно мінімум п’ять годин на день.
Як Вам вдається так вдало поєднувати у своїх книжках історичне тло із кримінальною розповіддю? Чи Ви консультуєтеся окрім істориків, скажімо з спеціалістами в галузі криміналістики, щоб передати читачеві відповідну атмосферу?
Марек Краєвський:Так я консультувався у багатьох осіб. Така кримінальна повість, яка базується на реальних подіях минулих часів вимагає серйозної ретельності щодо деталей. Людина повинна радитися з різноманітними спеціалістами, починаючи з істориків, криміналістів і закінчуючи патологоанатомами. Моя підготовка була настільки педантичною, що прошу собі уявити, мені довелося бути присутнім при розтині тіла в Інституті судової медицини у Вроцлаві. Я робив при цьому нотатки, мене цікавило як виглядає людський жир, серце, печінка і багато інших речей, які потрібні авторові, що дбає про деталі, а для мене вони дуже важливі.
Як Вам працювалося у Львові над Вашою останньою книжкою „Голова Мінотавра”? У Львові порівняно з Вроцлавом Вам було трохи легше, бо місто Лева не зазнало таких страхітливих руйнувань як Вроцлав. Проте сама атмосфера довоєнного Львова в значній мірі знищена. Чи Вам було важко її реконструювати?
Марек Краєвський:Ви маєте рацію, справді реконструкція історичного Вроцлава, що колись називався Бреслау була дуже важкою. Оскільки Вроцлав в значній мірі знищено в роки ІІ світової війни і щоб реконструювати вулиці, кам’яниці чи площі, я неодноразово був змушений використовувати по перше старі адресні книги, а по друге мені в цьому допомагали фотографії і старі карти. Натомість Львів, дякуючи Богу, зберігся в такому вигляді, який був перед війною. Різниці дуже невеликі - будинки збереглися недоторканими, Оперний театр на місці, а Гетьманські вали тепер просто називаються проспектом Шевченка. А як мені працювалося у Львові? Отож пишучи мою повість я залишав в ній певні прогалини. Наприклад – тут треба доповнити, а тут варто перевірити чи є якийсь цікавий будинок у Львові, де могла б розігруватися дія у повісті. До прикладу мені не були відомі давні львівські ресторани і кав’ярні, бо переважно вони вже не існують, попри те, що написано прекрасну книжку Юрія Винничука про львівські кнайпи.
Отже приїхавши до Львова я заповнював ці прогалини, бо міг бачити як виглядає той чи інший будинок. У випадку кнайп мені дуже допоміг львовознавець Петро Радковець, котрий сказав мені – Пане Марку, тут недалеко, біля Домініканського костелу була неймовірна забігайлівка, така собі понура пияцька кнайпа в одному з підвалів. Одна люб’язна жінка, котра зараз там живе, нас впустила до свого помешкання і завдяки цьому я міг описати це місце. В моїй книжці „Голова Мінотавра” ця кнайпа носить назву „Морський грот”, бо власне такий напис можна ще прочитати на стелі тої колишньої кнайпи.
Поза сумнівом перед свої першим візитом до Львова Ви мали свою візію цього міста. Якою вона була перед приїздом і як змінилася після нього?
Марек Краєвський: Звичайно я мав візію Львова перед очима, особливо її переді мною експонував мій покійний дядько Міхал Облонк, котрому власне присвячено книжку „Голова Мінотавра”. Він розповідав про велике гарне місто. Місто толерантності і багатьох культур. З його слів Львів був одним великим садом, з прекрасними кам’яницями. Власне таке уявлення в мене сформувалося. І коли я вперше їхав до Львова в 2007 році, то в мене було відчуття, що моє бачення міста не витримає випробовування реальністю. Тобто, що це буде понуре і брудне місто, але так не сталося. Мене Львів приємно здивував і я побачив всю його красу. Тобто те, про що розповідав мій дядько стало в мене перед очима: прекрасні парки, широкі вулиці, кам’яниці, яким може позаздрити навіть Відень. Так що моє бачення знайшло своє підтвердження в реальності.
Ви запатентували Ебергарда Мокка як літературного героя. Чи плануєте теж саме зробити у випадку з львівським комісаром Попєльським, котрий поруч з Мокком є одним з головних персонажів книги “Голова Мінотавра”?
Марек Краєвський:Планую і зроблю це. Мокк запатентований не стільки як літературний герой, скільки його прізвище запатентоване. Іншими словами, якби хтось хотів відкрити ресторан чи готель у Вроцлаві, використовуючи прізвище Ебергарда Мокка, то він не має права цього зробити. Права на прізвище цієї літературної постаті належать мені. Тут йдеться про суто бізнесові справи. Натомість, якщо б Едвард Попєльський був би героєм наступних кількох книжок, а не можу зрадити таємниці чи так буде, але якщо так станеться, то я подумаю над тим, щоб запатентувати його прізвище.
Часто порівнюється Львів і Вроцлав. Кажуть, що це подібні за духом міста. Адже багато поляків, мешканців довоєнного Львова, котрі були змушені покинути своє місто, поселилося у Вроцлаві і певною мірою принесли з собою львівську атмосферу. Як Ви, мешканець Вроцлава, бачите цю справу?
Марек Краєвський:Мешканців давнього польського Львова, а також південно-східних кресів у Вроцлаві було дуже багато, але вони не становили переважної більшості вроцлавян. Однак попри те, що їх у відсотковому відношенні було менше ніж тих, що прибули з інших регіонів Польщі, то вони перенесли той дух Львова до свого нового міста. Оскільки зі Львова походила вроцлавська інтелігенція : журналісти, митці, викладачі університетів і вони справді перенесли цю львівську атмосферу до Вроцлава.
Назар Олійник