Популярною піснею із одеського міського фольклору у виконанні Аркадія Сєвєрного розпочинається фільм знаної польської режисерки Дороти Кендзєжавської «Jutro będzie lepiej» («Завтра буде краще»), прем’єра якого щойно відбулася у Варшаві. Картина розповідає історію трьох бездомних хлопчаків, що подорожують потягами з місця на місце, жебраючи в місцях пересадки (за кадром звучить російська й українська мови – простір подорожі цілком умовний, але ясно, що це країни колишнього СРСР). Мрії про краще життя приводять дітлахів до відчайдушного задуму: вони нелегально переходять через російсько-польський кордон, але з Польщі їх депортують. Сюжет фільму спирається на реальну історію, що сталася в Польщі 7–8 років тому.
Розповідає режисерка Дорота Кендзєжавска: Я знаю дуже мало фактів: знаю, що хлопці були бездомні, що їм вдалося перейти через кордон, вони зголосилися в поліцію, а оскільки вони не попросили про притулок (просто не знали, що треба робити), поліція вислала їх назад. Я слухала по радіо передачу, в якій обговорювалась ця подія – слухачі дзвонили й висловлювали свою оцінку, чи слушно зробили працівники поліції. Результат цього швидкого голосування був 50 на 50. Я обурилась – адже ще так недавно ми, поляки, самі скрізь шукали допомоги, і ця допомога нам надавалася. А тут не знайшовся жоден, хто міг би допомогти цим дітям – попри те, що їхній учинок був справді героїчним: діти не побоялися вночі пролізти під лінією електричної напруги, під колючим дротом.
Не суттєво, з якої країни втікають ці діти, каже Дорота Кедзєжавська – це може бути Росія, Україна, чи якась інша країна – суттєво, що вони вміють мріяти: Діти з вокзалу, з-під лавки в стані це вигадати, і так мріяти: не крадуть, не дуріють, а розробляють план втечі до якогось кращого світу – і це прекрасно, це те, що мене захопило в історії цих дітей.
Цікавою особливістю творчого методу Д.К. є робота з непрофесійними акторами – подібно до української режисерки Кіри Муратової, вона вибирає їх серед своїх знайомих.
Одну з ключових ролей у фільмі зіграв знаний польський композитор Станіслав Сойка – зіграв блискуче, показавши безпорадність простої людини, функціонера перед безжалісною бюрократичною машиною: Ця історія дуже точно відображає недоліки нашого міграційного законодавства, надзвичайно неприязного щодо іноземців – тобто, можна сказати, ми, поляки, мало гостинні. На мій погляд Польща, як територія, що належить до вільного світу, має певні зобов’язання перед тими, хто пробує перейти цей кордон, тим більше що це не є масовий рух на кшталт масової міграції з Африки, а окремі люди чи невеличкі групи, що в інший спосіб просто не в стані дістатись на Захід. Адже наш світ повинен бути вільним і відкритим, отже ми повинні дати раду з такими процедурами, яку показано у фільмі.
Навіть якщо правоохоронці у цій історії не припустилися формальних помилок, їхні дії були негуманними, вважає Станіслав Сойка: 6-річна чи, тим більше 11-літня, чи 13-літня людина – це вже цілковито сформована людина, і її думка, висловлена добровільно, повинна братися до уваги. Якщо вони хотіли залишитись у Польщі – їх треба було залишити, мало того – треба було взяти над ними опіку. Звісно, слід було перевірити, чи справді ці діти не мають ні батьків, ні опікунів – і дати їм шанс на кращу долю, на освіту… Так повинні поводитися вільні й мудрі люди. Але що ж – ми поки що вчимося.
Справжнім здобутком фільму Дороти Кендзєжавської є робота з дітьми – вони грають надзвичайно природно й переконливо. Акторів відбирали в різних місцях.
Розповідає Олександра Білевич із Дніпропетровська, що заграла у фільмі роль нареченої: Малі хлопці – це два брати, українці Олег і Євген Риба з Дніпропетровська, там був кастінг і їх відібрали, а старший хлопець – це чеченець Ахмед Сардалов, якого знайшли тут, у Польщі – він із сім’ї біженців. Загалом робота з непрофесійними акторами – це дуже сильна сторона таланту Дороти Кендзєжавської, але праця з дітьми особливо вражає, це одна із кращих дитячих акторських робіт, які я коли-небудь бачила. Це дивовижні, надзвичайно талановиті діти
Акторка вважає, що хоча фільм переповідає конкретну історію трьох дітей, яким не вдалося реалізувати мрії про краще життя, він надзвичайно злободенний, адже міграційні процеси – це чи не головна ознака нашого часу, і ми повинні бути готові до радикальних змін, яких уникнути неможливо. Крім того, картина привертає увагу до проблеми десятків тисяч безпритульних дітей в Україні й у Росії, та й у дитячих будинках їм ведеться не дуже добре – і це величезна проблема пострадянського суспільства.
Олександра Білевич: Цей фільм я дивлюся вже четвертий раз, і щоразу я сподіваюсь: щось зміниться, і він закінчиться добре – мені хотілося б, щоб цей фінал був позитивний. Добре, що такі питання піднімаються, це на справді страшний фільм, адже такі діти справді є, і їх дуже багато. Мені щоразу хочеться, щоб ці діти, герої нашого фільму, залишилися тут, у Польщі, і щоб їм усе вдалося.
Фільм Дороти Кендзєжавської отримав 7 почесних відзнак нагород на кінофестивалях, це зокрема нагорода Deutsches Kinderhilfswerk Grand Prix за найкращий фільм на кінофестивалі Берлінале, нагорода «золота жаба» на фестивалі у польському місті Бидґощі, та відзнака «Золотий лев» на престижному фестивалі у Ґданську.
Тарас Шумейко