У Польщі Різдвяні свята відзначають згідно з григоріанським календарем, майже на два тижні раніше, ніж у східнохристиянській традиції. Про звичаї, які збереглися до нашого часу, і про ці, які відходять у минуле, ми розмовляємо з Патриком Павлячиком з Державного етнографічного музею у Варшаві. http://ethnomuseum.website.pl/

Колись різдвяний період охоплював дванадцять днів – від 25 (або 26) грудня до 5 (або 6) січня.
Патрик Павлячик: Ці дні колись у Польщі називали «ґоди» або «двунастніца». Цей період був незвичайний, насичений обрядовістю, ритуалами, які зазвичай відносилися до вегетативної магії рослин. Багато з них існує досі. Передусім – зелене деревце, символ життя, безсмертності. Тепер ми ставимо вдома ялинку, вона з’явилася в Польщі у ХІХ столітті. У селах відносно пізно – до початку ХХ століття. Раніше сільські світлиці прикрашали зеленими гілками або на стелі вішали прикрасу, яка в Малопольщі звалася «подлазьнічка». Це гілка ялини чи іншого хвойного дерева, на Мазовші її називали «ґаєм». Оздоблювали яблуками та горіхами, символами плідності. Це було дерево життя, врожаю. Все приміщення вистелювали соломою, її значення було магічним. Солому досі використовують у традиційних святкових прикрасах. У кутку ставили сніпок. Під білу скатертину розкладали сіно, що символізувало народження Ісуса Христа в яслах. Не всі знають: ще в ХІХ столітті святвечірній стіл обплітали ланцюгом, який захищав дім від негативних сил і притягав урожай. Тепер уже ніхто цього не робить, зате, мотив ланцюга використовують у ялинкових прикрасах.

Ялинка – це, мабуть, найпопулярніший атрибут Різдвяних свят, ялинка бува і вдома, і в різних установах, і на вулицях. 
Патрик Павлячик: Так, її ставляють не тільки католики, але й представники інших християнських віросповідань та світські особи. Ялинку вбирають по-різному, найбільш популярні – скляні прикраси, вони з’явилися після ІІ світової війни. А колись їх виготовляли з натуральних предметів: яблук, шишок, горіхів, солом’яних елементів.

Різдвяні празники починаються врочистою вечерею 24 грудня. Настає Святвечір, тобто Віґілія.
Патрик Павлячик: Це час очікування. Дуже гарною польською традицією є залишити місце для мандрівника – так пояснюємо тепер. А взагалі – це час проникання світів. Колись порожнє місце залишали душам померлих, які приходять в цей вечір і сідають з нами за столом. У деяких регіонах Польщі, особливо на сході, ще в кінці ХІХ століття решток не прибирали, залишали страви для духів. Також на сході Польщі традиційною святвечірньою стравою є кутя, з якої колись починали вечеряти. Кутя асоціювалася з поминками і вшануванням померлих, її значення було багатовимірним. Тепер прийнято, що страв має бути 12 – від кількості місяців у році або числа апостолів. Колись кількість страв була непарною. Також риба не була найголовніша на святвечірньому столі.

У Польщі прийнято ділитися оплатком – це тоненький шар випеченого прісного тіста. Але кожна святвечірня страва є символом.
Патрик Павлячик: Це – мак, пов’язаний зі сном і символічною смертю. Бо святвечірня ніч – це час очікування. Також – гриби, які походять з лісу, тобто з чужого світу. Не всі народи споживають дикі гриби, вони популярні у Східній і Центральній Європі – саме в Польщі та Україні. Сушені фрукти вважалися символом плідності, їх споживання ворожило добре обійстю і його мешканцям. У деяких регіонах Польщі, особливо на сході, у Святвечір їли з однієї миски, під яку клали оплаток. Якщо він прилип до миски – це віщувало благополучний рік, щастя для дому.
 
Які традиції першого і другого днів Різдва існують до нинішнього часу?
Патрик Павлячик: Перший день свят проводили, передусім, з родиною. Весь різдвяний період був дуже важливим, на основі подій кожного дня ворожили, що відбудеться наступного року. Досі збереглися різні обряди другого дня Різдва, у день Святого Щепана. Передусім, священика в церкві обсипають зерном – вівсом, іноді горохом, посвячують овес. Це залишки вегетаційної магії, магії врожаю. Подекуди у селах цю традицію продовжують.

У Польщі досі зберігся звичай колядування.
Патрик Павлячик: Колись він був більш популярним – були колядники і вертепники. Ці другі – важливі постаті, вони ходили від села до села не тільки з різдвяними виставами, з переносним ляльковим вертепом. Іноді їх супроводили колядники, або вони мандрували окремо. Колядували переважно хлопці, одягнуті у кожухи, часто навиворіт, з баранячим хутром назовні. Вони ходили з так званими машкаронами, найбільш популярний – це туронь. Назва походить від тура. Він мав вигляд корови або кози, завжди з хутром, що символізувало плідність і живучість. Також – лелека, птаха, якій слов’яни надавали великого значення. Тепер ці постаті можна побачити на давніх святкових листівках. А досі у Польщі ходять з колядкою і доброю новиною – у селах і також у містах.

Цікавою є постать Святого Миколая, яка тепер уже стала символом поп-культури.
Патрик Павлячик: Святий Миколай з’явився у Польщі після ІІ світової війни. Колись відзначали день цього незвичайного патрона й любителя дітей – шосте грудня. У народній традиції, під час Різдва він не відігравав особливо важливої ролі. До речі, Святий Миколай не був відповідальним тільки за подарунки – передусім, він займався худобою. Був патроном вовків, яких колись по селах боялися, особливо взимку. Уявлення Миколая як червоного гнома має досить складну історію. У польській народній традиції він з’являється в єпископських шатах, його образ зовсім інший, ніж відомий тепер.

Наталя Бень