Поет і есеїст Ігор Померанцев. Фото з сайту www.bukovynaonline.com
Ігор Померанцев зазначив, що гортаючи книгу йому в очі кинулося, що вона переповнена посиланнями. З одного боку як зазначив автор, це тішить його самолюбство, але з іншого боку посилання на його думку це неймовірна метафора життя.
Отож, посилання перше - СинІгор Померанцев: Моєму синові 32 роки. Десь два роки тому він мене запитав: „Тато, а де російські книжки про 70-і роки? Приходять гості, розмовляєте про якесь КДБ, але нічого, ніде, жодного російського фільму, жодної книжки російської нема”. Я відповів - „Ну прочитай прозу Юрія Трифонова”. Він прочитав і каже: „Все чудово, жодного слова про КДБ. Так „обсмоктана” ця тема німцями, англійцями, італійцями, а де росіяни? Ти так любиш фільм Бертолуччі „Конформіст”! А, я почав почісувати потилицю і мав почуття батьківського обов’язку що все ж таки повинен щось розказати синові. Для початку я зібрав свої вірші 70-х років і подумав, що я їх йому покажу бо в них, частково в езоповій формі, а частково прямо, щось є про це сіре сире повітря мізерного ганебного життя 70-х. Мені за них не соромно. А пізніше я подумав, що все ж таки повинна бути якась стереоскопія книги, драматургія книги і я написав ще стільки ж віршів-спогадів про цей час, про 70-і, про Київ 70-х років, про цей російсько-єврейсько-українському-заміс того часу. Це тепер видається, що все було українським. Проте тоді було як, під час Помаранчевої революції коли всі рятували один одного, це був інший рахунок.
Посилання друге – Обов’язокІгор Померанцев: Серед героїв цієї книжки є люди котрі вже померли. Я знав їх особисто, або по переписці. Я переписувався з Іваном Світличним під час його перебування на засланні. Він писав мені теплі листи, а я відсилав йому посилки. Він на засланні перекладав мої вірші, два з яких включені у цю книжку. Він помер. Потім померла Надія, Василь – помер першим, потім помер Іван. Василь помер в таборі, тому у цій книзі епіграф з вірша Василя Стуса: „Прощай, не озирайся, озирнись!”. А потім всі почали помирати. Я не є великим моралістом, але відчув якийсь душевний дискомфорт і зрозумів, що вони повинні бути в моїй книзі – це мій сімейний альбом, я хочу щоб вони були в цьому альбомі. Мені було дуже неспокійно та тривожно під час написання цієї книги, а особливо коли її набирали друком тому що це примари. Я зачіпав примар, хотів з ними говорити і не знав хочуть вони цього чи ні, але оскільки книга вийшла значить хотіли.
Посилання третє – Лірика:
Ігор Померанцев: Так виходить що я пишу майже все життя потім раптом шикуються якісь магнітні лінії - так як в школі робили дослід з ошурками та магнітом. Одного разу я зрозумів, що у мене є книга про вино бо все життя пишу про вино – це вірші, есе, проза, все що завгодно. І ось ці „ошурки” зібралися – вийшла книжка про вино, а потім я знову почали збиратися „ошурки”, магнітне поле, я бачу що утворюється книга „сімейне становище” – про стосунки з матір’ю, батьком, дружиною, коханками, сином. У мене вже є дві книги про радіо- я повітряний гімнаст, продавець повітря уже 30 років. І я бачу що ось – ось на моїх очах формується нова книжка – вірші про 70-ті роки. І це третє посилання про те, що моїми мотивами при написанні цієї книги був особистий мотив, душевний і емоційний.
Назар Олійник