Під патронатом Інституту книжки з 18 до 21 листопада у всій Польщі триває Фестиваль "4 Пори книжки. Пора репортажу". А ми розмовляємо з Томашем Пінделєм з Інституту книжки у Кракові.

Томаш Піндель: Фестиваль "4 Пори книжки", який вже років з 5 відбувається по всій країні, має таку ідею, що складається з чотирьох різних пір. Тобто, кожна з них відповідає щораз іншому типу літератури. До цього часу осінньою порою був фестиваль детективу, який після 5 років став незалежним, і тепер є самостійним заходом, що розвивається у Вроцлаві. Натомість, ми зайнялись репортажем, бо у Польщі виразно видно величезний успіх репортажу, книжок польських репортерів, але також і перекладів закордонних авторів існує дуже багато. Це щось таке, що поляки охоче читають, що поєднує в собі інформацію про світ, дозволяючи пізнати як близьку так і далеку дійсність, із високими літературними якостями. Отже, ми, зауваживши цей успіх – а, гадаю, що вже в Польщі відбувся і малий бум репортажу –подумали, що та 4 Пора має належати подорожничій літературі, тобто, non-fiction. Звідти й ідея.

Польський репортаж має багаті традиції, і цьому, власне, буде присвячено деякі з зустрічей цієї серії. Йтиметься, зокрема, про Мельхіора Ваньковича, але також – якщо вже говоримо про традицію – буде присутній у дусі один з хрещених батьків польського репортажу, можна його цілком так назвати – Ришард Капусьцінський?
Томаш Піндель: Капусьцінський напевно витатиме над цим репортажем справді цілковито. Бо, фактично, у всіх фестивальних містах, котрих є кілька, ми хотіли, щоб з’явилась розмова на тему старого репортажу. Капусьцінського всі ми чудово знаємо й він є для нас таким мірилом, вихідною точкою у читанні подібних текстів. Ми згадуємо про Ваньковича теж тому, що це, по-перше, видатний автор, видатний репортер, а, по-друге, зараз у Польщі перевидаються його вибрані твори (це дуже важлива ініціатива). Отже, справді у двох містах – у Кракові та Бєльсько-Бялій – буде про нього мова. Але також наприклад у Познані відбулась зустріч з Тересою Торанською і Влодзімєжем Новаком, котрі представляють загалом історію опису дійсності у Польщі: безпосередньо від післявоєнних часів, через період ПНР і до сучасності. Покажуть, як все це змінювалось. Натомість, коли доходимо до репортерів, котрі тепер творять і є наче головними зірками цього фестивалю, то, власне, більшість з них таким чи іншим чином можна було б назвати учнями Капусьцінського. Адже, якщо вони навіть не мали безпосереднього контакту, то напевно читали його тексти й на них виховувались. Тобто, напевно можна було б ствердити, що це фестиваль учнів Капусьцінського.

Говорячи про репортаж, Ви згадали, що це одночасно літературний жанр і дуже інтенсивне джерело нагальної інформації. Йдеться, отже, про своєрідне пограниччя журналістики та літератури. І тут можна було б згадати твердження деяких репортерів, що вони не мають бути об’єктивними, а радше навпаки. Тобто це особистий, особистісний погляд, заанґажування. Чи Ви згоджуєтесь, що це справді одна з голових рис репортажу?
Томаш Піндель: Я гадаю, що так. Тобто, коли пригадую найцікавіші книжки польських репортерів, то вони, однак, мають на собі таке виразне особисте знамення. Сьогодні ми вже, мабуть, не віримо в можливість об’єктивного погляду на історію чи сучасність, дійсність. Все одно, той, хто дивиться, він там присутній. І справді, чи це буде книжка Гуґо-Бадера, котрий проїхав всю Росію, чи приміром розповідь про Чехію Маріуша Щиґєла, чи розповідь про Польщу  після 89-го року Влодзімєжа Новака, то, однак, це завжди такі тексти, де видно того, хто дивиться, його перспектива присутня. Вважаю, що це нездоланна і природна, але теж і цікава якість, бо це також свідчить і про певну літературність репортажу, як я її розумію. Проте, однак, це значить, що чиїмись очима дивимось на світ, а потім можемо намагатись збудувати власне бачення.

Фестиваль відбувається у шести містах Польщі, в різних її кінцях, і, звісно, там Ви маєте різних гедлайнерів, різних учасників. Отже, хто це і про що вони розповідають?
Томаш Піндель: Так, міст справді шість, бо фестиваль "4 Пори книжки" неначе розходиться по всій країні. У Білостоці є три міцні пункти: по-перше, індивідуальна зустріч з Яцеком Гуґо-Бадером і Влодзімєжем Новаком. Її присвячено розмові про їхню репортажну "кухню", філософію репортажу і книжки. А також відбудуться розмови, присвячені опису Азії, тобто це така спроба погляду на письменництво Азії. В цьому приймуть участь Макс Цеґєльський, Войцєх Ґурецький і Кшиштоф Мрозєвич. У Ґданську маємо спеціального гостя – це Павел Смолєнський, і знову індивідуальна розмова про його підхід до писання репортажів. А також дискусійна панель, присвячена Росії, в котрій візьмуть участь Кристина Курчаб-Редліх і Яцек Гуґо-Бадер. Це буде аналогічно білостоцькій дискусії про Азію. Тут здійснимо спробу підсумку того, чому і як у Польщі пишуть про Росію. У Бєльсько-Бялій регіоном, що став темою дискусії, є Ізраїль. У зустрічі беруть участь Елі Барбур, Павел Смолєнський та Анка Ґрупінська. В свою чергу, спеціальним гостем буде Лідія Осталовська. Але також там з’явиться наш гість з-за кордону Пітер Ґодвін, автор книжки, виданої польською під назвою "Gdzie krokodyl zjada słońce" – "Де крокодил з’їдає сонце". Це книжка, що розповідає про ситуацію в сучасному Зімбабве. У Кракові теж маємо значиму репрезентацію. По-перше, в індивідуальній зустрічі – з Войцєхом Тохманом. Потім знову Пітер Ґодвін з'являється у товаристві Войцєха Альбінського, також спеціального гостя цього фестивалю. Ну і наприкінці заходу розмова про Латинську Америку, в котрій візьмуть участь два польські репортери, що займаються цим регіоном. Тобто, Артур Домославський і Роман Варшевський. Далі, у Познані, в якості спеціальних гостей є Маріуш Щиґєл та Войцєх Альбінський. Тобто це така індивідуальна зустріч. Натомість регіоном для обговорення буде Африка і тут про присвячені їй тексти розмовлятимуть Войцєх Яґєльський, Ольґа Станіславська та Адам Лєщинський. На сам кінець Варшава. Тут фестиваль також присутній особливим чином, бо головною подією тут були, власне, дебати Пітера Ґодвіна, Войцєха Альбінського та Войцєха Яґєльського, присвячені опису Африки. Що це за регіон і що вона значить для сучасного репортажу. Натомість, днем раніше відбулась велика зустріч, присвячена Антології польського репортажу, приготованій Маріушем Щиґєлом. Вона називається "20 років Нової Польщі" і є спробою показати, як репортаж відображав зміни в цій країні протягом останніх двох десятиліть.

Антон Марчинський