Протягом цілої весни у краківській Кам’яниці Шолайських – відділі Національного музею історичної столиці Польщі – триватиме виставка "Sarmatyzm. Sen o potędze" – "Сарматизм. Сон про могутність". Експозицію створено з метою розповісти про те, чим сарматизм був, звідки він узявся, як він проявлявся у культурі Речі Посполитої.
А на цю тему ми розмовляємо з кураторкою заходу доктором Беатою Бєдронською-Слотою.
Розкажіть, будь ласка, про цю виставку. Чи йдеться, власне, лише про відповідь на питання "Чим був сарматизм?", чи, можливо, маєте на увазі також і якісь інші аспекти, якісь алюзії, скажімо, до сучасної Польщі тощо?
Беата Бєдронська-Слота: Ні, мета виставки – прослідкувати оту течію сарматизм від її походження – від самого початку: як народився, звідки все це взагалі взялось у Польщі – та у її розвитку. І, звісно, якщо йдеться про такий розвиток, то певні віднесення до сучасності існують завжди, бо кожен глядач може зробити для себе якісь висновки з виставки. Проте, сама виставка безпосередньо до сучасності не доведена, бо, звісно, важко було б це проілюструвати. Без сумніву, є люди, котрі репрезентують такий підхід до життя, дуже сарматський, але цього мотиву на виставці ми не використовуємо. Хіба що маємо в експозиції одну картину, що має назву "Gołota, Polak ze złota" – "Голота, поляк з золота". Це робота авторства пана Мацєйовського, і це таке єдине віднесення до сучасності, алюзія до отієї сарматської запальності тощо.
А отже, чим, власне, сарматизм – ота ідеологія чи радше навіть тип ментальності – був?
Беата Бєдронська-Слота: Так, це тип ментальності. Бо так вже прийнялось у шляхетській культурі, що сам цей спосіб життя, який з цією ідеологією пов’язаний, стосувався шляхти і проявлявся у певному ідеологічному вимірі – у поведінці, способі життя, вигляді, цілому кодексі честі і так далі, і так далі – сарматизм мав зв’язок із багатьма справами. Притому, з розвитком, починаючи від 16 сторіччя, він приймав різноманітні форми.
Тож на виставці представлені немовби ілюстрації сарматизму, який був у певній мірі спробою створити альтернативу для свідомості Заходу. В тому числі слід згадати про досить специфічну трактовку смерті, яка зробила можливим існування, скажімо, трунних портретів…
Беата Бєдронська-Слота: Так. Тільки що на цій, власне, виставці не маємо трунних портретів і той напрямок сарматського мистецтва у нас не представлений. Оскільки церемонії, пов’язані з похованням, добре зображені у Палаці Цьолка, тому ми вирішили не показувати цього на своїй виставці. Зрештою, ці поховальні церемонії походять з римського мистецтва як теж і з мистецтва Західної Європи. Тому це не дуже типова така сарматська специфіка. Отже, в нас немає трунних портретів. Маємо натомість зображення castrum doloris, пов’язаного з поховальними урочистостями Зиґмунта Авґуста і Яна Собєського. Звісно, що культура сарматизму полягає у пошуку коріння на Сході. З цим, власне, пов’язана вся традиція та вся специфіка сарматизму полягає, ясна річ, у окремості від Заходу, твореної, зрештою, цілком свідомим чином. Адже звідти походить також і відомий сарматський стиль, який вимагає в інтер’єрах використовувати багато тканин і мистецтва, пов’язаних зі Сходом; звідти і польське кунтушне вбрання, що походить від східного костюму. Отже, отих звернень до Сходу справді багато.
А таким чином, які саме експонати маєте на своїй виставці?
Беата Бєдронська-Слота: Маємо на виставці багато експонатів з різних галузей. Маємо стародруки передусім, котрі виразно кажуть про те, що сарматизм був синонімом Польщі та поляка. Сарматія – це Польща, сармат – поляк. Це стародруки, котрі показують розвиток цього поняття. Йдеться про книжки авторства Марціна з Мєхова, Шимона Старовольського, Алєсандро Ґваньїні, котрий був італійцем за походженням, але – як сам про себе казав – був "вимішаним поляком" та був прийнятий сарматським середовищем без жодних застережень. Маємо дуже добрі графічні роботи, що ілюструють всі ті урочистості, пов’язані з напрямком сарматизму, тобто з отим надміром, зовнишнім блиском, котрий вимагав організовувати дуже багаті та репрезентативні, скажімо, в’їзди сарматів до Риму. І тут маємо прекрасний "В’їзд до Риму Єжи Оссолінського" авторства Стефано Делля Белли. А окрім того, ясна річ, маємо сарматські портрети. Це портрети представників дуже багатьох родин, у нас представлений великий їх спектр. Це роботи, позичені з Окружного музею в Тарнові, Національних музеїв у Варшаві та Кєльцях.
Беата Бєдронська-Слота: Маємо також сарматські ювелірні вироби, тобто гербові печатки, як теж кунтушове вбрання у повній їхній версії, а отже з кунтушовими поясами та всіма деталями костюму. Є теж приклади зброї та кінської збруї – всі елементи верхового спорядження також у дуже добрій репрезентації. Є калкан, що пов’язують зі Стефаном Чарнецьким. Є також трохи скла – дуже гарні приклади з гербами родин, котрі замовляли ці сервізи. А окрім того багато ще таких цікавинок як, наприклад, декоративні тканини, а, власне, одна (бо лише її ми могли позичити з огляду на невеликий розмір експозиційних приміщень). Представляємо лише її, але тому передусім, що традиція пов’язує цей гобелен з вишивальниками, що були взяті в полон після Битви під Віднем. І вони у маєтку родини Ґаєвських у Чачу мали робити такі гобелени для декорації інтер’єру костьолу. Збереглося три й один з них ми показуємо на виставці. Звісно, що це легендарна історія, проте така усна традиція у зв’язку з даними гобеленами збереглась.
Уся подія пов’язана також із фестивалем, присвяченим сарматизмові – це фестиваль re-wizje…
Беата Бєдронська-Слота: Це був цілий цикл, ініційований Старим театром у Кракові. І отой цикл відносився до вистав, пов’язаних з проблематикою сарматизму, що за мету мали перегляд, власне, нашого стосунку до цієї ідеології, до цілого комплексу пов’язаних з нею питань. І в зв’язку з цим з’явилась ціла низка спектаклів, понад два сезони. Вони продовжуються й дотепер, хоч сама ініціатива Re-wizje/Sarmatyzm завершується, власне, нашою виставкою, котра триває зараз у Національному музеї у Кракові.
Антон Марчинський