27 жовтня у бібліотеці Варшавського університету відбувся авторський вечір австрійського письменника Карла-Маркуса Ґауса. Він відомий своїми захоплюючими репортажами про етнічні групи і народи, які зникають з карти Європи. До вашої уваги звіт зі згаданого заходу.

Зустріч з автором відкрила директорка бібліотеки Варшавського університету, Ева Кобєрска-Мацюшко.

Ева Кобєрска-Мацюшко: Всі ми тут – у центрі Європи – є надзвичайно європоцентричними. Разом з тим піддаємося тиску масової культури, розмивається наша ідентичність, а такі люди як Карл-Маркус Ґаус дають нам можливість повернутися до наших численних малих батьківщин, які творять єдину Європу. Саме таким чином я сприймаю твори цього автора.

Журналіст відділу культури газети «Rzeczpospolitа» Бартош Мажец теж підкреслив значення для Європи етнічних груп, які перебувають на межі зникнення.

Бартош Мажец: Думаю що, коли зникнуть національні меншини, ті етнічні групи до останніх представників яких подорожує Карл-Маркус Ґаус, то Європа так би мовити зменшиться, і ми багато що втратимо.

В свою чергу сам автор, Карл-Маркус Ґаус, наступним чином пояснив своє зацікавлення темою зникаючих спільнот.

Карл-Маркус Ґаус: Коли йдеться про сприйняття моєї літературної діяльності, то на мою думку, в першу чергу йдеться про зацікавленням всім, що зараз втрачаємо, але що не повинно бути втрачено.
В історії цих вимираючих спільнот віддзеркалюється те, що по суті стосується нас усіх. Наведу такий приклад – на території південної Італії проживають арбереші – це група осіб албанського походження, предки яких 400 років тому прибули сюди. Ще Гарібальді вважав, що найбільшими італійськими патріотами є власне ці албанські переселенці. Представники цієї групи чимало зробили для Італії. Тому я хотів би зберегти історичний доробок малих європейських народів. Треба брати до уваги не лише якусь одну самоідентифікацію, але дві, чи навіть три ідентичності. На мою думку історія цих малих етнічних груп є свого роду зверненням до європейської ідентичності і відповіддю на питання чим є Європа.

Гаус у своїй творчості порушує тематику малих етнічних груп. Зокрема письменник зазначає, що ці спільноти практично невідомі пересічному європейцю.

Карл-Маркус Ґаус: Остання моя книжка має назву «Мешканці Роани відходять тихо. Подорожі до ассирійців, кімбрів та караїмів». Мушу сказати, що не лише в Польщі, а й в Німеччині та Австрії по суті ніхто не знає ким є ці люди з Роани. Це мовна група, котра населяє терени на північ від Верони та Віченци, проте це не південні тирольці, як багато хто думає. Ці люди використовують найстаріший з існуючих зразків німецької мови. Їхня говірка близька до баварського діалекту. Під час розмов з представниками цієї спільноти, переважно це люди старшого віку, в мене склалося враження, що вони не вважають себе ані німцями, ані австрійцями, а гірськими венеціанцями. Вони є патріотами Італії, але в першу чергу для них важливе значення має їхній регіон, тобто Венеція.
Інша книжка Карла-Маркуса Ґауса, «Собакоїди зі Свіні», присвячена словацьким циганам. Зокрема автор ставив собі за мету знівелювати негативний стереотип про циганів.
В Європейському Союзі є чимало територій, наприклад в Румунії, чи теж у Болгарії, де проживають циганські спільноти, – тут панує неймовірна бідність. Тому немає нічого дивного, що частими є випадки пограбування циганами. З іншого боку, якщо ви вже потрапили до циганського табору, то ви стаєте недоторканим гостем, і якщо загубите навіть 10 центів – їх обов’язково вам повернуть.

Як зазначає австрійський публіцист злиденні умови існування є спільною проблемою всіх циганських спільнот в ЄС. Влада намагається змінити цю ситуацію, але дається в знаки відсутність розуміння особливостей циганської культури.

Карл-Маркус Ґаус: По перше треба сказати, що проблема циган, то не лише словацьке чи, наприклад, болгарське питання – це проблема всієї Європи. По друге – останнім часом до територій населених циганськими спільнотами направлено значну державну допомогу. Ставилося завдання покращити становище цих людей, проте найбільшою помилкою було те, що самі цигани не були залучені до цього процесу. До прикладу – у словацькому місті Кошице для циган збудовано мікрорайон на 6 тис. осіб. Це 6-7 поверхові будинки. Однак, якби хтось проконсультувався з самими циганами то дізнався би, що згідно з їхньою традицією ніхто не живе вище 2 поверху. Підлоги на верхніх поверхах протягом декількох тижнів були зірвані і використані на дрова.
Ще однією справою, на яку хотів би звернути увагу, є питання субсидій. Соціальна допомога, незалежно від її розміру, повинна виплачуватися лише жінкам. Циганські чоловіки витрачають гроші бездумно, на різні іграшки для своїх дітей та не надто потрібні речі. Вони не зацікавлені в тому, щоб їхні діти, особливо доньки, навчалися в школі і ставали розумнішими за них, бо це на їхню думку підривало би авторитет батька. Натомість матері дбають про розумний розподіл коштів і пильнують, аби їхні діти відвідували школу.

Карл-Маркус Ґаус також відзначив позитивну роль жінки у збереженні традицій та культури, що має особливе значення у випадку зникаючих спільнот.

Карл-Маркус Ґаус: На підставі моїх подорожей у мене склалося враження, що жінки стоять на сторожі традицій, мови, культури, тощо. Особливо у випадках коли чоловіки досить часто виїжджають у пошуках роботи. У цьому я мав змогу переконатися всюди, де б я не побував, незалежно чи це цигани, чи арбереші чи якась інша спільнота. Якби не жінки то цих народів вже не було б.

I.T.