Чи ви пам’ятаєте часи, коли вихід фільму на великі екрани анонсувався афішами, мальованими від руки? Якщо так – це розмова для вас. Поринете у спогади. Якщо ж ні – ця розмова теж для вас. Дізнаєтесь про унікальну вже сьогодні професію.

На зв’язку зі студією Української Служби Польського Радіо – Артіс Кокневічс (Artis Koknēvičs), художник, який працює у кінотеатрі "Рига". Скільки років Ви малюєте кіноафіші?

Артіс Кокневічс: Приблизно з 1984 року. Сьогодні можна сказати, що з минулого сторіччя. 

А чому Ви вирішили працювати саме у цій галузі?

Артіс Кокневічс: Небагато людей зможе відповісти на Ваше запитання. У дитинстві я мріяв бути художником, часом – льотчиком або бухгалтером. Мій батько працював художником у кінотеатрі. Пам’ятаю, я в дитинстві часто ходив дивитися кінофільми. До речі, мені навіть дозволяли дивитися фільми "для тих, кому більше 16 років"... Але мушу сказати, що у тих фільмах не було нічого такого страшного. Тепер стрічки, які доступні для молодшого глядача, мають набагато гірший зміст. А повертаючись до Вашого запитання... Отак відвідуючи час від часу батька у його майстерні, я придивлявся, як він малює, а згодом сам почав малювати... Потім я вступив до технічного вузу і почав шукати якусь працю. А батько мені тоді сказав: "Слухай, тут в одному кінотеатрі звільнилася посада художника. Може б ти спробував?". Ось я й спробував.

Це не був кінотеатр "Рига", правда?

Артіс Кокневічс: Спочатку був кінотеатр "Айна", потім – кінотеатр "Комсомолець" (так, так, теж такий був у нашому місті. До речі, великий і гарний). А вже згодом з’явилася можливість працювати разом з батьком у кінотеатрі "Рига".  Тож ми працювали разом. А я набирався досвіду.

Коли Ви починали, тобто у 80-ті роки, певно у всіх ризьких кінотеатрах можна було побачити намальовані вручну афіші. Чи сьогодні у Ризі рукотворні кіноплакати висять тільки  перед кінотеатром "Рига"?

Артіс Кокневічс: Так. На сьогоднішній день тільки перед кінотеатром "Рига" висить намальована вручну кінореклама. Але це пов’язане зі специфікою кінотеатру. Адже "Рига" – це один з найгарніших і найстаріших кінотеатрів як у Ризі, так і в Латвії. Якщо не помиляюся, його було побудовано 1924 року. Він має унікальну архітектуру. А перед будинком знаходиться площа, на стінах біля входу в кінотеатр є досить багато місця для афіш. Тут можна виставити сім великих стендів. 

Ви малюєте плакати вже досить довго... Скажіть, для Вас це мистецтво чи ремесло?

Артіс Кокневічс: Для мене це і мистецтво, і ремесло. Я думаю так: якщо добре виконувати ремесло, то в деяких випадках воно проявляється як мистецтво. Хоча слово "мистецтво" у наші часи нівелюється, його значення затирається. Адже все, що незрозуміле, люблять називати "мистецтвом".

Як виглядає процес створення кіноафіші? Звідки берете ідеї?

Артіс Кокневічс: Раніше, тобто у 90-ті роки, коли в кінотеатри входив новий фільм, художник не отримував до нього рекламних матеріалів. Тому ми малювали свою інтерпретацію фільму, своє бачення цієї стрічки. Можна сказати, що тоді ми мали більше можливостей для вільного мистецтва, уява художника не обмежувалася рамками. Але з часом тенденція стала такою, що дистриб’ютори фільмів дають нам рекламні матеріали до конректної стрічки. А художник мусить притримуватися представленого на цьому плакаті образу фільму. І на своїй афіші треба малювати, рекламувати стрічку так, як вона показана на цих матеріалах.

фото: Яна Стемпнєвич

Хочу запитати про технічний бік вашої праці. Як малюєте кіноплакати? На чому і чим?

Артіс Кокневічс: Специфіка нашої праці полягає у тому, що після того, як фільм зійде з екранів, кіноплакат треба зняти і змити з полотна цю рекламу – щоб потім можна було намалювати афішу до наступного фільму. Якби ми хотіли зберегти кожен кіноплакат, то їх би були сотні, а місця для зберігання великих щитів кінотеатр просто не має. Тому доводиться змивати малюнки. І тому я працюю з гуашними фарбами – їх легше змивати. Хоча, мушу сказати, гуаш я не зразу полюбив. Перше враження від праці з цими фарбами були як у дитинстві – коли вихователі у дитячому садочку нам давали гуаш і казали щось намалювати... Руки брудні, малюнки негарні, якісь неяскраві... Словом, нічого з гуашшю не виходило.. Ось так і я думав, коли починав малювати кінорекламу – що це невдячний матеріал. Але з роками мені вдалося потоваришувати з цими фарбами.

Чи не жаль Вам змивати малюнки?

Артіс Кокневічс: Деякі праці шкода змивати. Але як я вже казав, працюю ще з минулого сторіччя, тому до цього... не те, щоб звик, але це відчуття якось притупилося.

Чи Ви рахували – скільки кіноплакатів намалювали?

Артіс Кокневічс: Ні. Буває, що перед тим, як змити кінорекламу, або коли афіша ще висить на стенді, я фотографую свою роботу. Тому маю фотоархів. Але я почав робити це щойно 5 років тому. До цього я не фотографував своїх кіноплакатів... А тепер не раз думаю – шкода що не зробив фотографію тієї чи іншої роботи мого батька або моєї. 

Чи маєте улюблені кіноафіші, такі, яких нізащо не хочете змити?

Артіс Кокневічс: Вже змив. Так, є такі, вони відображають сенс нашого існування, життя... Ви знаєте, досить часто доводиться малювати кіноплакати до трілерів різних... Часто малюю теж портрети... Тому часом хочеться зміни, люблю малювати загальні афіші, без вказівки на особу.

Чи доводилося Вам малювати до одного фільму не один, а кілька плакатів?

Артіс Кокневічс: Був такий фільм – "Амелі". До нього я малював три варіанти плакатів. А був ще один, до речі, польський фільм "Амазонки майбутнього"... До цієї стрічки я зробив дві афіші. Але з іншої причини... Люди, які, певно, дуже цікавляться мистецтвом, вирізали з афіші квадрат – так десь метр на метр... Ну що ж, треба було перемальовувати – вже на іншому стенді.

Чи Ви любите свою професію?

Артіс Кокневічс: Оскільки так довго я цим займаюся, то певно так, люблю... А останнім часом навіть з’являється таке відчуття, що професія теж мене любить.

На сторінці кінотеатру "Рига" www.kino.riga.lv знайдете фотографії деяких робіт Артіса Кокневічса.

Яна Стемпнєвич