Культурний блок розпочинаємо оглядом найважливіших подій, що відбулись у культурному житті Польщі протягом цього тижня.

1 березня розпочались польські прослуховування до першого Оркестру культури (Culture Orchestra), одного з головних проектів культурної програми польської президенції у Раді Європейського Союзу. Організатором прослуховувань є Інститут Адама Міцкевича у Варшаві. До складу 1 Оркестру Культури ввійдуть молоді музиканти з Польщі, України, Білорусі, Молдови та інших країн. Мета створення багатонаціонального оркестру – показати як східний, так і західний вплив на культурну ідентичність Європи. Прослуховування триватимуть до 27 березня і відбуватимуться в п’яти польських містах: Катовицях, Вроцлаві, Познані, Ґданську та Варшаві.

2 березня у Вроцлаві розпочався 47 щорічний джазовий фестиваль «Jazz nad Odrą» – «Джаз над Одрою». Це один з трьох найстаріших польських джазових фестивалів. Першою подією, а заразом родзинкою фестивалю вже традиційно став відкритий конкурс на джазову особистість. До цьогорічного конкурсу надійшло 24 заявки, серед яких гурти, солісти, а навіть хор з 17 осіб. До фіналу було запрошено 9-х учасників. Організатори фестивалю розпещують не тільки наш слух, але і зір. Протягом кількох років візитівкою «Джазу над Одрою» стає твір лауреата конкурсу на найліпший плакат, що проводиться серед студентів Вроцлавської академії мистецтв. Господарем фестивалю є місто Вроцлав.

І ще одна джазова подія. Вчора у Варшаві відбувся ІХ фестиваль Варшавського джазового Underground’у. Характерна риса фестивалю – гурти, які експериментують з музичною формою. Цього разу темою фестивалю став новаторський підхід до пісні. Музиканти демонстрували відхід від традиційної формули заспів плюс рефрен, як і від традиційного акомпанементу. Однак найважливіші елементи пісні, такі як чарівна мелодія та цікавий текст залишилися незмінними.

2 березня в клубо-книгарні Інституту репортажу розпочався цикл зустрічей, зокрема присвячених поету Лєшеку Шаруді, легенді польського танцю Кристині Мазурувні та художнику Анджею Бєньковському. Кожний з них протягом останнього року видав книжку написану в стилі репортажу. «Подорож мого життя» Шаруди – це спогади, насичені історіями літературного життя в часах цезури. «Бурне життя танцівниці» Кристини Мазурувни наближає до нас постать жінки, чия слава лунала від Варшави до Парижа. Натомість, згадувані вже у нашому ефірі «1000 кілометрів музики. Варшава–Київ» Анджея Бєньковського – це етнографічні записки з подорожі землями Польщі, України та Білорусі.

2 березня у познанському центрі культури «Замок» відкрилася виставка «Od Rembrandta do Matejki» – «Від Рембрандта по Матейко». Представлені на виставці праці належать до колекції Музею імені ксьондза Юзефа Яжембовського в Ліхеню Старим. Колекція нараховує близько 1000 творів, включає в себе праці художників Західної Європи, хоч головний акцент зроблено на митцях Польщі. Адже створюючи цю колекцію, ксьондз Яжембовський насамперед прагнув зібрати твори, пов’язані з польською історією та культурою. Виставка триватиме до 10 квітня.

4 березня у Познані розпочався Х– ювілейний – Ярмарок «Книжка для дітей та молоді». Це єдина такого типу подія у Центральній Європі. Участь у ярмарку беруть як фахівці – письменники, перекладачі, ілюстратори, так і наймолодші читачі разом зі своїми батьками. Під час ярмарку діти можуть зустрітися з авторами улюблених книжок, взяти участь у конкурсах та літературних майстернях. Оскільки малюнки в дитячих книжках відіграють не менш, а може навіть більш важливу роль ніж літери, то велика увага приділяється мистецтву ілюстрації. В рамках ярмарку можна відвідати виставку з циклу «Майстри ілюстрації». Цьогорічна експозиція представляє творчість художника Боґдана Бутенко і приурочена до його 80-річчя. У ярмарку беруть участь видавці дитячої літератури з України, Чехії, Угорщини, Іспанії, Німеччини та Франції.

* * *

2 березня у Варшаві відбулось урочисте оголошення номінацій 13 випуску Польських кінонагород «Orły 2011», як теж і названо лауреата нагороди за життєві досягнення – ним є кінорежисер Тадеуш Хмєлєвський, який зняв, зокрема, значиму для історії польського кінематографу комедійну стрічку «Як я розв’язав Другу світову війну». Вручення нагород відбудеться у польській столиці в найближчий понеділок.

А чим саме Польські кінонагороди вирізняються на тлі низки інших кінематографічних відзнак Польщі?

Даріуш Яблонський

Говорить президент Незалежного кінофонду та один з ініціаторів створення нагороди «Orły»: Вирізняються тим, по-перше, що за надання цієї нагороди голосує понад 500 осіб. Це найвидатніші польські кінематографісти, люди, котрі вже зробили художні фільми, притому зробили дуже добре, адже були номіновані в попередніх випусках (тільки таким чином можна отримати запрошення до Польської кіноакадемії). І це гроно, на щастя, постійно збільшується, долучаються нові люди, успішні як в Польщі, так і за кордоном. Гадаю, такого характеру не має жодна інша відзнака в Польщі, адже це голосування глядачів. Звісно всі нагороди чудові, адже вони рекламують наші фільми. Однак, мені здається, що для діяча кіно лаври з рук його колег просто безцінні. Тому, наприклад, ми ніколи не додаємо якихось матеріальних заохочень, грошей. Ми прийшли до висновку, що статуетка Адама Федоровича, статуетка орла є такою нагородою, яка не забувається. Що вже буду про це казати? Тадеуш Конвіцький, який був нагороджений за життєві досягнення кілька років тому, увійшов на подіум і сказав: «Варто було жити, щоб таку нагороду отримати».

А яким взагалі 2010 рік був для польського кіно?

Міністр культури та національної спадщини Республіки Польща:

Боґдан Здроєвський

2010 рік, який вже позаду, був дуже добрим роком для польського кіно. Передусім завдяки великій кількості глядачів побито рекорд по відвідуваності, якщо йдеться про польську кінематографію, то це варто відмітити. З огляду також на фільми, котрі з’явились минулого року та з’являються на початку цього… Натомість, ці номінації несуть істотні користі. Дуже важливо, що через це, зокрема, кінематографічне середовище зміцнюється. Завдяки нагородженню збільшується наша присутність на ринку, як державному, так і міжнародному. На певному етапі це також означатиме ліпшу позицію польських фільмів на різних конкурсах, аж до Оскарів.

Чи можна сказати, що ми спостерігаємо відродження польського кіно після кризи, яку воно переживало протягом останніх двох десятиліть?

Режисер Єжи Сколімовський, один з цьогорічних номінантів нагороди «Orły 2011»: Гадаю, що так. Гадаю, що маємо зараз дуже добрий рік у польському кіно і, маю надію, що ставатиме щораз ліпше.

Єжи Сколімовський

Я хотів би звернутись теж до Вашого найновішого фільму «Essential Killing», за який Ви отримали спеціальну нагороду журі на останньому Венеційському фестивалі – це безсумнівна ознака сили польського, зокрема, кінематографу. Натомість, якщо згадаємо про його тему – це чужинець, непрошений гість, переслідуваний на ворожій для нього території, який опиняється через це на межі того, що людське й того, що тваринне: Ви ставите діагноз сучасній Європі, західному світу загалом?

Єжи Сколімовський: Це дуже важливий мотив. Тема інтернаціональна, ЗМІ пишуть про неї на перших шпальтах. На додаток, це тема досить делікатна. Адже вона має політичний аспект. Сподіваюся, що я підійшов до неї досить обережно, щоб нікого не образити. Важливо, натомість, щоб цей мотив був представлений публіці.

Однак, повертаємось до питання про відродження польського кіно. Чи воно справді має місце? Важко, мабуть, було вибирати номінантів у цьому році, адже достойних багато?

Даріуш Яблонський: Звісно так і є. Я би сказав, що це ренесанс, який мене не дивує (адже я протягом двадцяти років вже займаюсь кіно). І те саме сказав би на рахунок України. Якщо є такий народ як український чи як польський, то можна з великою долею вірогідності припустити, що в ньому величезна кількість талановитих людей. Адже там дуже багато цікавих, здібних сценаристів, режисерів. Натомість є одна річ, яка затримує розвиток кінематографу: просто на це потрібні гроші. Якщо народ, чи держава, вирішує призначити гроші на фільми, підтримати кіно, тоді відразу з’являються результати. Це питання максимум п’яти років. Зверніть увагу, що Польський інститут кінематографії існує лише п’ять років. Протягом цього часу польське кіно має ліпше фінансування і це автоматично означає, по-перше, більшу кількість фільмів, а серед них – більший діапазон, різнорідність. Хтось колись у Європі гарно сказав: більше талановитих людей має шанс показати, на що вони здатні. І зараз у нас така, власне, ситуація. Якби цих грошей було ще більше, запевняю, що польське кіно було б ще ліпше.

Антон Марчинський