Розмовлятимемо сьогодні про цілу низку фестивалів, які, власне, стартували в Польщі.
Отже, на цьому тижні розпочались Варшавські театральні зустрічі – один з найстарших театральних фестивалів у Польщі, який з перервами організовується ще від 1965 року. В цьому році маємо одночасно 30 та 31 випуск, що зумовлено скасуванням попереднього фестивалю з огляду на національну жалобу після катастрофи президентського літака 10 квітня 2010 року. Таким чином, частина минулорічної програми буде реалізована зараз. Отже, заплановані в рамках театральних зустрічей спектаклі – а їх тільки в основній програмі буде 12 – розпочалися 1 квітня й триватимуть аж до 15. До фестивалю долучиться низка супроводжуючих заходів, зокрема – Малі театральні зустрічі, тобто перегляд спектаклів для наймолодших глядачів. Організатором всього фестивалю є Театральний інститут імені Збіґнєва Рашевського у Варшаві.
У Лодзі, кінематографічній столиці Польщі, з 1 до 3 квітня відбувається Philips Cinema Mundi – новий кінофестиваль, присвячений пам’яті видатного польського кінокритика Зиґмунта Калужинського. Захід задумано як перегляд стрічок, заявлених до боротьби за «Оскара» за «найліпший неангломовний фільм» (цьогоріч їх близько 40). Почесною гостею заходу стала Клаудія Кардинале, зірка Федерико Феліні та Лукіно Вісконті. Слід також зазначити, що 30 березня в Чикаго було вручено першу премію «Бритва Калужинського» для найліпшого кінокритика за його творчий доробок. Першим лауреатом став американець Роджер Еберт, володар Пуліцерівської премії 1975 року за художню критику.
Ще одним кінофестивалем, який триватиме з 1 до 7 квітня, є 17 Літо фільмів у Варшаві. На цьому заході увага глядачів та організаторів прикута передусім до кіносценаріїв, що, зокрема, виразиться у двох конкурсах на найліпші сценарії як у повно-, так і в короткометражних фільмах. Цьогорічний випуск розпочнеться зі стрічки данської режисерки Сузанне Біер «У ліпшому світі», нагородженої «Золотим глобусом» та «Оскаром» за «найліпший неангломовний фільм».
Завершуємо огляд музичною подією. З 2 до 13 квітня триватиме Ґданський музичний фестиваль 2011. Цього разу провідним гаслом для події вибрано слово «Контрасти». Йдеться, отже, про контрасти епох, контрасти стилів, як, зрештою, і контрасти у розмірах колективів, котрі братимуть участь у заході. Митцем-резидентом у 2011 році виступає Стефанія Точиска, одна з найбільших зірок польського вокалу. У зв’язку з цим саме вокальна музика домінуватиме в цьогорічній програмі, хоч, звісно, не бракуватиме й інших жанрів: зокрема, в понеділок відбудеться концерт Інґольфа Вундера, лауреата 16 Міжнародного конкурсу Фридерика Шопена у Варшаві. Натомість, 10 квітня гості фестивалю матимуть нагоду почути вокально-інструментальний ансамбль Cappella Gedanensis, відомий інтерпретацією творів ґданських композиторів 16-18 сторіччя. Своїм концертом цей ансамбль відзначить власний 30-річний ювілей.
* * *
«Битва за Нанґар Хель»фото: Томаш Вуйцік
www.teatr.bielsko.biala.plМинулого тижня в Польському театрі в Бєльсько-Бялій відбулась прем’єра спектаклю «Битва за Нанґар Хел». У постановці розповідається про драматичні події, які мали місце 16 серпня 2007 року, коли польські військові обстріляли селище Нанґар Хель у південно-східному Афганістані. В результаті загинуло шестеро осіб, в тому числі жінки і діти. Ця подія мала неабиякий суспільний резонанс у Польщі. І не говорю тут про сам суд в справі про воєнний злочин, який зараз триває. Йдеться про ширшу перспективу, котра також включає в себе розважання про межі місії однієї культури по відношенню до іншої, про так званий міжкультурний діалог.
Розмовляємо з Артуром Палиґою, драматургом, автором спектаклю, та Янушем Лєґонєм, літературним керівником Польського театру в місті Бєльсько-Бяла.
Артур Палиґа: Головною темою спектаклю є події, котрі мали місце в 2007 році, 16 серпня в околицях селища Нанґар Хель в Афганістані. І довкола цього збудовано все, що діється на сцені. Ми в театрі намагаємось якось все це відтворити. В зв’язку з цим справжніми героями спектаклю є, власне, реконструктори – аналогічно до нашої ситуації. Отже, вони намагаються відтворити битву в Нанґар Хель: спочатку вони говорять про битву, та вже пізніше задають собі питання про те, що, може, ніякої битви там не було. Притому, їхній реконструкції постійно щось заважає, як, наприклад, духи загиблих у тій події. Отже, будується така театральна історія, представлена одночасно з двох перспектив: з нашої – європейської, польської, а також з афганської.
І тут джерелом послужила не стільки Ваша творча фантазія, але теж свідоцтва більш чи менш безпосередніх свідків того, про що у спектаклі йдеться. Чи не так?
Артур Палиґа: Ми мали двох консультантів. Першим був хорунжий Анджей Осєцький. Це звинувачений в справі Нанґар Хель солдат, який вчив наших акторів таких основних військових технік як, скажімо, польова розвідка або ж елементи стройової підготовки. А з іншого боку – це була пані Сафія Рабаті, афганка, котра мешкає у Кракові. Вона нам показувала танці, розповідала про звичаї, ритуали. Ці дві людини з’являються також на сцені.
Пане Артуре, як розумію, у Вашому спектаклі йдеться не стільки про детальне, документальне відтворення тих трагічних подій в селищі Нанґар Хель в 2007 році, але радше про якусь ширшу перспективу: про своєрідну нагоду зустрічі Сходу і Заходу, котрій, як стверджував свого часу Кіплінґ – не дано реалізуватися, а всі спроби можуть закінчуватися такими трагічними наслідками (як і в цій історії)?
Артур Палиґа: Так, звісно. Саме тому там виразно видно два способи розповіді, дві нарації, два світи. Я дуже хотів, щоб це вийшло на яву і в цьому спектаклі ці два світи зіткнулись один з одним: світ Заходу і світ Сходу.
Януш Леґонь, літературний керівник Польського театру в Бєльсько-Бялій: У цій справі весь час присутнє оте питання Кіплінґа: чи ця зустріч можлива, по-перше? Також не зникає питання про те, наскільки обґрунтованим є такий спосіб мислення людей Заходу, що можна кудись приїхати й оцінювати там чужі звичаї та чужу культуру. Притому, отой міжкультурний діалог – ми про це дізнались, питаючи свідків – відбувається на відстані пострілу. Солдати, які брали участь у місіях, нам розповідали: якщо в Іраку можна було ще вийти за межі бази, то в Афганістані це взагалі виключено. У зв’язку з цим, ті люди, котрим солдати під час так званої стабілізаційної місії мають допомагати, є для них цілковито анонімними. І вони залишаються незрозумілими попри різноманітні курси підготовки, які проводяться для військових перед їхнім виїздом до Афганістану. Отже, жодного зближення не відбувається і відбутись не може, якщо діалог будується за такими принципами.
«Битва за Нанґар Хель»
фото: Томаш Вуйцік
www.teatr.bielsko.biala.plА чи не є так, що резонанс цієї справи в Польщі, окрім, звісно, трагічних наслідків, якими була смерть неозброєних людей, полягає теж у тому, що поляки побачили себе в ролі загарбників? У нотатках до свого спектаклю Ви цитуєте, зокрема, поему «Stefan Czarniecki» Каєтана Козьмяна, де говориться про шведський потоп в 17 сторіччі в Польщі. Отже, алюзії очевидні…
Артур Палиґа: Так. Я подумав про Чарнецького, який був героєм польського партизанського руху, патроном всіх партизанських груп, які воювали зі шведами, і вирішив, що, можливо, аби зрозуміти те, що відбувається в цій ситуації, варто змінити перспективу. Адже ті партизани в Афганістані теж мають пісні, в яких прославляють своїх героїв. І вони захищають свою країну. Слід зазначити, що ці фрагменти про Чарнецького не увійшли до спектаклю. А сам текст з’являвся в контексті мислення про п’єсу, під час її створення, однак безпосередньо до неї не увійшов.
Антон Марчинський