Цього року на Оскарівську премію Польща висунула фільм знаної режисерки Аґнєшки Холланд «У темряві». Комісія, скликана міністром культури Польщі, прийняла це рішення одноголосно. Сюжет фільму повертає нас у часи ІІ Світової війни.

Аґнєшка Холланд: Історія трапилася у Львові в часи ІІ Світової війни, коли відбувалась остаточна ліквідація львівського гетто. Групі євреїв, що протягом довгого часу готувалась до втечі у канали, вдається здійснити задум. Тут вони потрапляють у залежність від поляка, що працює в підземних каналах – він погоджується допомогти їм за гроші. Фільм розповідає про те, як виглядає життя в гетто й у підземеллі, як розвиваються стосунки всередині цієї групи. Картина також показує динаміку взаємин між євреями й цим польським робітником. Це найважливіша психологічно-моральна вісь оповіді.

До участі в зйомках фільму, розповідає режисерка, вдалося залучити гурт талановитих акторів.

Аґнєшка Холланд: Робітника очисних каналів грає Роберт Вєнцкєвич, гадаю, що це одна з його найкращих ролей, а його жінку Кінґа Прайс. Євреїв, що ховаються в каналах, грають між іншим такі видатні актори, як Аґнєшка Ґроховська, Юлія Кійовська, Марцін Босак, а також кілька німецьких акторів, адже фільм був польсько-німецькою копродукцією.

Ідея фільму постала на підставі документальних джерел.

Аґнєшка Холланд: Історію євреїв, що рятувались від німців у львівській каналізації, під кінець 1980-х років розповів англійський журналіст Шелек, він також зробив документальний фільм, у якому знялось кілька осіб з-поміж тих, що переховувались у каналізації – вони ще тоді були живі. Він також написав книжку «У каналах Львова». І на цю книжку натрапив канадський сценарист Девід Шамун, він знайшов продюсера – і це був той самий продюсер, з яким я робила фільм «Юлія повертається до дому», отже вони звернулись до мене. Це було добрих кілька років тому, я вагалась, бо планувалось зняти цей фільм англійською – ми шукали англійських акторів. Але, щиро кажучи, я з самого початку вважала, що ця історія має шанс вразити глядача, якщо буде максимально автентичною, якщо буде в стані переказати правду часів, правду тих людей і правду ситуації.

Німецькі продюсери, розповідає Аґнєшка Холланд, опиралися ідеї відтворення ситуації багатомовності, але, як режисерка, вона врешті наполягла на цьому як на головній умові автентичності, й тому вони таки погодилися на цей ризик.

Аґнєшка Холланд: Частина євреїв говорили на їдиш, поляки, що походили з нижчих класів львівського суспільства, говорили на так званому «балаку», частина освічених євреїв спілкувалась німецькою, а оскільки у Львові переважало українське середовище, то частина євреїв говорила українською і т.д. Дехто з акторів знав ці мови – трійка акторів говорила на їдиш в тому чи іншому ступені, але решта мусили вчитися мови своїх героїв.

Сценарій доволі вірно відтворює реальні події, одначе авторка фільму признається, що їй довелось зробити кілька композиційних змін.

Аґнєшка Холланд: Потім, коли я вже зняла цей фільм, то дізналася про те, що одна з учасниць цієї історії, Кристина Хіґєр, ще жива – у фільмі це маленька дівчинка. Вона написала книжку «Дівчинка в зеленій светрині», яку цього року видала в Польщі – перед закінченням зйомок Кристина подивилась наш фільм і визнала, що він дуже, дуже правдивий, вона не мала жодних застережень. Ми, звичайно, дуже втішились, що наша інтуїція нас не підвела, адже ми опирались на свідчення очевидців і на записках одного з героїв історії Ігната Хіґера, а це все ж таки не покривало всіх можливих питань.

Щоб максимально наблизитись до історичної дійсності, увесь творчий колектив фільму поринув у читання й перегляд візуальних матеріалів. 

Аґнєшка Холланд: Львівське гетто було сфотографоване й описане менше, ніж варшавське й краківське гетто, але все одно цих матеріалів безліч. Поза тим я вже зняла два фільми на цю тему, і це одне з моїх особистих зацікавлень, адже моя родина також пережила гетто. Дуже важливими для мене були розмови з Мареком Едельманом, одним із лідерів повстання у Варшавському гетто. Він дуже багато розповів мені про психологію людей гетто, про те, якою важливою була в гетто любов – що діється між людьми, що діється між чоловіком і жінкою, між батьками й дітьми, взагалі між людьми, що опинились у такій екстремальній ситуацій.

Юрек Вальчак зіграв у фільмі роль ортодоксійного єврея-молитвенника – попри нелюдські умови він виконує свій щоденний обряд, молиться й вірить, що навіть у ті підземні канали може прийти визволення від Бога. Вірить попри все.

Юрек Вальчак: Я усвідомив, що в таких екстремальних ситуаціях в одному місці на дуже невеликій площі можуть співіснувати дуже різні люди – ортодокси, просвітлені, комуністи, багаті й дуже бідні…

Передовсім цей фільм показує історію людини, що зазнає зміни, перетворення з антисеміта, для якого євреї є уособленням багатства й від яких треба це багатство забрати, на приятеля цих людей, для якого ці євреї стають найближчою родиною. Доля цієї людини була парадоксальна – після того, як до Львова увійшли радянські війська, він вивів цих євреїв з підземелля й загинув під колесами вантажівки.

Утім, сама режисерка не схильна до узагальнень, якщо йдеться про ідею фільму – тут не варто шукати якоїсь тези, моралі.

Аґнєшка Холланд: Реальність фільму, як і реальність життя, багатша за ті чи інші тези. Найважливішою тут є таємниця людського Духа й людської долі. На що людина здатна і в своїх найгірших, і в кращих проявах. Якою тонкою є межа між добром і злом, як легко її перейти, і якою таємницею є наш вибір. Важливим є екзистенційний вимір фільму, і я зовсім не хотіла б, щоб цей фільм був політичним висловленням за щось чи проти чогось.

Тарас Шумейко