У 1825 році у Варшаві вийшов перший наклад поеми Антонія Мальчевського Марія. Українська повість. Це була перша поетична повість польського романтизму, але не менш важливим є той факт, що цей твір дав початок цілій школі в польській літературі 19 сторіччя, котра своє натхнення знаходила в Україні. Йдеться про «українну» або ж «українську» школу, що відіграла неабияку роль у формуванні цілого пласту пізнішої польської літератури аж до автора відомої Трилогії Генрика Сінкевича, і, отже, стала одним з основоположних елементів національної свідомості поляків.
Дії поеми, що відбуваються в Україні, були основані на реальних фактах. Йшлося про конфлікт між Францішком Салезим Потоцьким та його сином Станіславом Щенсним. Це 17 лютого 1771 року призвело до вбивства дружини молодшого з цієї магнатської родини.
Розповісти про це ми попросили професора Марка Бєньчика, історика літератури з Інституту літературних досліджень Польської академії наук.
- Пане професоре, розкажіть нам, будь ласка, про Антонія Мальчевського. Ким він був, як його біографія відобразилась у його поетичній творчості?
- Почну з того, що це постать, котра до сьогодні інтригує дослідників не тільки з огляду на сам твір, тобто на Марію, але теж з огляду на дуже таємничу біографію. Не так багато про Мальчевського ми і знаємо. Натомість те, що знаємо, є заразом дуже таємничим і захоплюючим. Це хтось, хто розпочинає своє навчання як типова людина Просвітництва, пізнього Просвітництва, власне. Навчається у Кременецькому ліцеї, котрий мав неймовірно багату освітню програму. Тож Мальчевський здобував знання у всіх можливих галузях, в тому числі і певне життєве знання, із танцем в тому числі тощо. Він був надзвичайно здібним юнаком. Не мав жодної близької родини, бо був сиротою. І потім раптом, ще не закінчивши ліцей, їде, аби прийняти участь в Наполеонівській війні. Приїздить до Варшави, та зі здібного школяра перетворюється на гарного офіцера, котрий має шалений успіх у жінок; котрий веде у Варшаві насичене життя; та котрий підчас військового параду, намагаючись вставити ногу в стремено, її ламає, тож не може йти разом з Наполеоном на Москву. Після цього він довго перебуває у фортеці Модлін, підчас тієї дивної осади, коли вже російські війська підходять під Варшаву й ця осада триває кілька місяців, хоч до безпосереднього бою не дійшло. Тож в цьому прекрасному житті все раптом розсипається – воно стає на якийсь час солдатським, сірим, дивним.
- Але ж після цього його життя стає повним таємничості?
- Після 1815 року, скінчивши свою військову кар’єру, він раптом виїздить з Польщі разом із заміжньою жінкою – Чарторийською, що викликало небувалий скандал. Їде Європою, приїздять вони до Женеви, до Женевського озера. І від цього моменту вже небагато про нього знаємо. Те, що знаємо напевно – це те, що він був одним з перших, хто відправився підкорювати Альпи. Тож навіть Польська спілка альпіністів вважає його за свого отця-засновника. Хотів здобути Монблан цілковито новою дорогою. Перед ним цю вершину здолало тільки семеро осіб. Тож він пішов іншою дорогою і добрався до так званої Південної вершини – це понад 4000 метрів. Далі вже не міг йти, тож повернувся, але, тим не менш, залишається в анналах альпінізму як перший, хто піднявся на ту Південну частину. Потім знову відправився на Монблан і був восьмою людиною, що підкорила цю вершину. Але після цього його слід зникає. Нічого не знаємо про цей період. Вірогідно, що був у Венеції, але тільки здогадуємось про це на підставі поеми Марія, де описується Венеційський карнавал. Нібито писав якісь наукові статті в галузі геології, але тут слідів теж немає. Знаємо, що потім повернувся до України. Знаємо, що мав там черговий роман із черговою заміжньої жінкою – Руцінською, котру магнетизував, бо підчас перебування на Заході Мальчевський навчився популярній в той час магнетичній терапії. Тож Руцінська кинула заради нього свого чоловіка, і через це вони були фактично прокляті. Мандрували по дворах, ніхто їх не хотів приймати. Й так опинились у Варшаві. І знову нічого не знаємо поза тим, що у Варшаві або писав, або закінчив вже Марію, котру було опубліковано ще за його життя, в останній момент. І за життя повстала тільки одна негативна рецензія.
Вони мешкали в самому центрі на вулиці Електоральній. Антоні Мальчевський був хворий на рак, тож дуже швидко помер у віці 32 років. А та його коханка Руцінська вийшла з помешкання коли він помер і попросту залишила тіло. Тож, аби відбулось поховання, влаштували аукціонний продаж всіх його речей. Невідомо де його могила. Десь на Повонзках, але невідомо, в якому місці.
Тож ціле життя таке незвичайне. Звісно, воно таке романтичне, але романтичне саме в сенсі факту. Повне недомовок, кружляють різні легенди, що, наприклад, зустрівся із Байроном у Венеції. Але це радше непевне, хоч так говорять деякі перекази. Тож, з цього вийшов би дивовижний сценарій фільму про його біографію, але треба було б доповнювати багато прогалин. Бо, як я говорю, все тут таке таємниче і недоговорене.
Що цікаве, що той брак сліду в його житті є в самій його поемі – в Марії – так яскраво виражений! Бо Марія, по суті, є розповіддю про зникання сліду. Про те, що все зникає, все уносить за собою вітер, й ані сліду не лишається. Й не відомо, яке життя було тут раніше. І коли з’єднати ту біографію, де так мало слідів із тією песимістичною вимовою Марії – це складається у таку чаруючу цілість.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про цю поему Марія.
- Це дуже незвичайний твір, бо з перспективи літературознавства це було написано кимсь, хто ще був вихований у поетиці класицизму. Натомість, з перспективи уяви можна сказати, що це було написане молодим романтиком. Ця поема була надзвичайно популярна в Польщі, наприклад у міжвоєнний період, коли вона була у шкільній програмі, а після війни вона стала потрохи зникати і тепер це не дуже читається. Однак, це річ рідкісної краси. Щось, що написане аматором, бо він не був літератором в такому, скажімо, професійному сенсі як Словацький чи Міцкевич, чи навіть Красінський. Тобто був кимсь, хто попросту певного дня починає писати поему, і її написано такою мовою, котра до сьогодні заворожує. Це якщо йдеться про саму мову. Бо якщо сьогодні читається Марія, то важко позбутись дивного враження від тієї мови – чогось надзвичайно захоплюючого. Для мене особисто, як теж і для багатьох інших – це такий найближчий сенсу романтики твір. Звісно, є видатніші твори, більші, прекрасніші, ліпше написані, Міцкевича, наприклад, або ж Словацького. Натомість, тут є така чарівність і така привабливість, котра рідко трапляється у дебюті – а це був його літературний дебют.
Якщо ж йдеться про саму історію, то це історія роду Потоцьких, дещо Шекспірівська, котра ґрунтується на автентичних фактах взаємної ненависті між батьком і сином. Вона несе багато злочинів, а передусім доходить до вбивства героїні, що її ім’ям названо поему, - Марії, дружини Вацлава. Тож це така дуже понура розповідь, котру теж дуже часто піддають інтерпретації. Цікаво, що коли подивитись на сьогоднішні інтерпретації Марії в Польщі, то є там такі, котрі йдуть тисячами різноманітних тропів. Є солідні, серйозні історично-літературні інтерпретації – коли говориться про ту класицистську поетику, шукаються зв’язки із тим, як писалась історія в 17 сторіччі тощо. Але теж є цілковито інші інтерпретації, наприклад постмодерністські, феміністичні. Кожна методологія знаходить тут для себе матеріал. Ця поема часто теж інтерпретується як найбільш песимістичний твір польського романтизму. Це 20 роки 19 сторіччя, й тоді був ще такий романтизм, котрий на противагу до романтизму, що мав місце після 1830 року, не містить в собі ще такого колективного імперативу, такого прагнення писання для Польщі про її долю. Тож Марія є виразом певного індивідуалістичного і дуже специфічного погляду на історію. Здається, власне, що та історія тут прямує до неминучої катастрофи. І той степ, котрий є тут таким первинним простором – український степ, де все відбувається, стає певним далеким світом. І все, що в тому степу діється – прагне до загибелі, до ницості. Тож існує багато, власне, меланхологічних інтерпретацій Марії, як – що часто говориться у підручниках – історіософського песимізму.
- А звідки походить захоплення цілої української школи польської літератури тією тематикою?
- Тут Мальчевський задав тон у такому мовленні про український простір як простір метафізичний. А це потім буде якось звучати й у інших. Я гадаю, що це передусім було спричинене його поетичним впливом, бо Марія – як поема – є чимось надзвичайно магнетичним. І Антоні Мальчевський показав, що, власне, таке поєднання українського простору із такою поетичною експресією, і з такою універсальною тематикою – з метафізикою, дає такий незвичайний результат. Тож, з тих всіх творів української школи ця поема є найбільш універсальною. Потім Канівський замок Ґощинського або всі ті інші речі був більше вже вписаний в українську історію. Натомість Марія має, я б сказав, такий загальний, універсальний заспів.
Отже, Марія є одним з тих творів, котрі породили певний фантасмагоричний образ України як простору пустки, простору, в котрому смерть долає життя; в котрому розігруються такі дуже гострі пристрасті, а це саме ті Шекспірівські, вбивчі пристрасті. Йдеться про щось дуже таємниче, захоплююче, але теж небезпечне і страшне. Я би сказав, що Україна, котру представлено було у польських романтиків, є певною підсвідомістю Польщі, як мені здається. Те, що найгірше, або найбільш таємниче, або найбільш дивне – воно відбувається, власне, в тому українському просторі. Бо відомо, що, наприклад, литовський простір є таким більш затишним, ідилічним, світлим. Це, звісно, може бути простором національної мартирології, але він, власне, такий зрозумілий, пізнаний. А український простір непізнаний, неусвідомлений, повний фантасмагорій, небезпечний і страшний. І це все є в Марії Мальчевського. Це така передвістка як Україна буде розумітись потім у польській літературі. За цим прийде Сінкевич і теж буде черпати з Марії в тому описі дуже небезпечного і непевного для життя простору.
Нагадаємо, що ми розповідали про українську школу польської романтичної літератури, а зокрема, про поему Антонія Мальчевського Марія.
Матеріал підготував Антон Марчинський