Сьогодні у рубриці Культурний калейдоскоп ми розповімо про виставку "Інтерпретації. Традиції варшавської станкової графіки", яка від кінця грудня і до початку лютого відбувається у варшавській галереї Крулікарня. Нашою співрозмовницею є куратор виставки, пані Анна Ґрохаля з Національного музею у Варшаві.

-Пані Анно, розкажіть, будь ласка, про цю виставку. Як з’явилась ідея її організації?

-Отже, виставка "Інтерпретації. Традиції варшавської станкової графіки" з’явилась з ініціативи Варшавської академії мистецтв, котра планує цього року організацію міжнародного Трієнале графічного мистецтва ім. Тадеуша Кулісєвіча. І з’явилась така думка, що оскільки має відбутись така міжнародна зустріч графіків – а організатори планують запросити багатьох відомих графіків з-за кордону – то варто було б для нагадування, а для багатьох теж і для знайомства, показати, які існують традиції станкової графіки – тієї мистецької – тут у Варшаві. У зв’язку з цим було запропоновано зробити таку виставку, котра репрезентувала б мистецький доробок за останні сто років, скажімо, художників, які були різним чином пов’язані з академією: чи то через навчання, чи то через педагогічну працю.

-Пані Анно, чиї праці було представлено на цій виставці? Як відбувався вибір учасників?

-Звісно, що завжди вибір дуже складний, бо протягом цих ста років дуже багато відомих графіків тут навчалось, виїхало, чи теж приїздило до Варшави. Бо, власне, Варшава була таким містом, котре притягувало до себе багатьох художників. Отже, сталося так, що через осмислення всієї цієї ідеї було вибрано 30 митців, 180 графічних праць з зібрань Національного музею у Варшаві. Ця експозиція передусім показує тих графіків, котрі внесли щось нове до цієї сфери мистецтва, котрі створили свій стиль і були важливі для варшавського середовища, для країни, а також відомі були за кордоном. Без сумніву, тут треба звернути увагу на той момент, один з найважливіших, можна сказати, у історії академії, ну й також важливий для польської графіки – це педагогічна і творча праця Владислава Скочиляса, котрий був пов’язаний із Варшавською академією з 1922 року, коли прийняв кафедру художньої графіки. Він був видатним художником, чудовим педагогом і організатором культурного життя. В той час, коли він розпочав свої заняття вже у академії, він був визнаним, нагороджуваним графіком, котрий за головну графічну техніку, в якій працював, вибрав собі ксилографію і можна сказати, що він став таким відроджувачем чи творцем сучасної польської ксилографії. Його праця, що надихалась також народним мистецтвом, закопянським, народною ксилографією та малюванням на склі, якось відповідала своєму часові і дуже також подобалась студентам. А їх він притягав своєю працею. Казали навіть, що ті, котрі закінчували академію, це вони саме створили школу Скочиляса, що не до кінця відповідає істині. Звісно, вони на початку працювали подібно до свого професора, але пізніше, зрозуміло, кожен з них мав свій власний стиль. Другою постаттю, котра теж мала вплив на оте відродження і відіграла важливу роль у ксилографії міжвоєнного періоду є Едмунд Бартломєйчик, який, в свою чергу, з 1930 року керував у Академії мистецтв кафедрою прикладної графіки. Але вже з 1926 року він був пов’язаний з цим навчальним закладом. Звісно, тоді працювали інші чудові художники, як, наприклад, Тадеуш Кулісєвіч, котрий мав власний стиль, Стефан Мрожевський. А також такі художниці, як Вікторія Ґоринська, Яніна Конарска. Важливим епізодом була педагогічна праця чудового літографа Лєона Вичулковського, котрий після смерті Скочиляса протягом двох років, теж до своєї смерті, вів заняття у академії.

-А якщо згадати про представлених на виставці художників післявоєнного періоду та про характерні риси їхньої творчості?...

-Той післявоєнний період ми представляємо на виставці через таких чудових митців, як Анджей Рудзіньський, Зенон Янушевський і Анджей Юркєвич – митців, що прийшли до Академії після війни і там вели заняття передусім з металевих технік. Як я вже згадала, у міжвоєнний період домінувала ксилографія, але сила її виразу вже перестала бути цікавою для тих молодих післявоєнних художників, отже щораз популярнішими у 50-х роках та початку років 60-х стають металеві техніки – аквафорте, акватинто. Те, що відбувається у живописі, має також вплив на те, що відбувається у графіці. Графіка 60-х років неймовірно відома та важлива. І тут маємо ще також настільки важливі постаті, як Галіна Хростовська, донька також відомого ксилографа-графіка і ректора Варшавської академії Станіслава Остоя-Хростовського. Галіна Хростовська, в свою чергу, дуже багато експериментувала із графічними техніками: включила колір, використовувала міцне травлення. Ну і без жодного сумніву, такою технікою, котра отримала дуже велике значення і мала видатних представників, була літографія. Чудовим професором і вчителем був Юзеф Пакульський, котрий після початкового періоду такої досить традиційної літографії, пізніше ввів колір, і 60-ті роки – це такий вибух його експериментаторських ідей. Він мав таких учнів, як видатний професор Януш Пшибильський, який, в свою чергу, був і живописцем, і графіком, змінюючи час від часу ці свої зацікавлення, працював, зрештою, у різних техніках. Він був, власне, пов’язаний з такою течією неофігурації. Ну і теж до учнів Пакульського належав Владислав Вінєцкий, котрий і до сьогодні є професором у Варшавській академії мистецтв.

-Отже, що є головною ідеєю, головним посланням цієї виставки?

-Ця виставка має показати тих чудових митців, котрі у своїй діяльності звертались до різних зразків. Чи то інтерпретували природу, котра їх надихала, чи шукали і теж інтерпретували власним чином те, що їм залишало минуле, тобто великі твори мистецтва видатних митців минулого як Ель Греко, як Ботічеллі, як Пікассо, чи також йшлося про постійний пошук власного засобу виразу чи мови, тієї техніки, яку дає графіка, різних технічних можливостей, бо – як я вже тут сказала – у різні епохи, в різні роки існувало різне зацікавлення тими чи іншими техніками, що мабуть також залежало від певного темпераменту чи можливості переказу певних змістів. Отже, мені здається, що ця підбірка є досить репрезентативною картиною того Варшавського середовища, до якого, як я вже казала, і приїздили, і з якого виїздили у світ митці. Тож воно було досить міцне. І, напевно, у міжвоєнний період воно більш домінувало у мистецькому житті країни, а вже після війни, звісно, з’явилось багато інших осередків, а отже, та мистецька мапа Польщі була вже більш врівноважена. Це, звісно, не значить, що видатні художники Варшави у післявоєнний період не були помітні у культурному житті країни.

         (Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)

Матеріал підготував Антон Марчинський