Якщо на наш світ, нашу країну подивиться хтось ззовні і спробує про це нам розповісти, а ще ліпше показати те, що побачив, чи це не буде чудовим способом по-новому розгледіти щось дуже й дуже нам звичне, але часом звичне настільки, що й перестаємо його зауважувати? Напевно, що так. Принаймні, це було б чудовим і, можливо, дуже корисним експериментом – подивитись на себе чужими очима. Але ж як це можна було б зробити? Наприклад за допомогою мистецтва, котре дозволяє нам побачити те, що бачать інші – художники. Саме на такий експеримент наважилось мистецьке середовище Польщі: минулого тижня у Варшаві відкрилась виставка під назвою "Падаючи / Підіймаючись" авторства молодого новозеландського митця Деніела Мелона. Він, власне, і здійснив вираз такого погляду ззовні – на Польщу, на Варшаву.
А більш детально розповісти про таку задумку і про цю виставку ми попросили директора галереї "Кордеґарда" і кураторку цієї виставки пані Маґду Кардаш, а також самого художника пана Деніела Мелона.
-Це одна з циклу таких виставок, котрі представляють портрет Варшави, побачений очима митця або з Польщі, або ж з-за кордону. І часом це також портрети інших міст. Тут ми показували вже також Вільнюс, Гонконг і Мехіко. Ну а тепер ми бачимо проект, який виникав протягом майже півтора року, хоч і з перервами, у результаті спостережень, виготовлення фотографій художником, котрий бував тут досить часто, а цього літа переїхав до Варшави. Деніел Мелон походить з Нової Зеландії, але, власне, рішився переїхати до Варшави принаймні на якийсь час. Тому, гадаю, він мав напевно дещо більше часу, ніж дехто з тих, хто приїздить сюди на більш короткий період для того, щоби тут оглядітись та на основі своїх вражень зробити виставку. А ідея виставки така, що Варшава, побачена очима людини, котра походить з країни-антиподу, що має набагато спокійнішу історію, може виявитись містом з дуже міцно вираженою історією: тут повно пам’ятників і якихось реальних слідів історії, але теж певної такої уніфікації, в тому числі і знакової – так бачимо тут на виставці оті реклами, чи оті знаки, котрі пов’язані може з Європейським союзом.
Так, наприклад, ті міни, котрі символізують минуле Варшави – викладені тут художником підчас відкриття виставки на взірець символу ЄС – це наче зірки, що оточують символ Варшави Сиренку. Отже, ця виставка виявилась дуже багатошаровою і гадаю, що одним словом її не вдасться охарактеризувати. Ми бачимо тут різні мотиви, котрі часом, можливо, виникають з того наївного погляду людини, котра походить абсолютно ззовні і може, відповідно, здійснювати якісь помилкові інтерпретації різних речей, які бачить. А також, може через це, власне, вона має цілковито свіжий погляд, який міг би бути цікавим для тих, що тут живуть.
-Як варшавське, польське мистецьке середовище сприймає такі інклюзії ззовні?
-Побачимо, як сприймуть саме це, але загалом художники з великою охотою співпрацюють з тими, хто приїздить ззовні і це тепер такий наче великий інтернаціонал: люди їздять до різних місць і таке сприйняття полягає радше на якійсь симпатії чи визнанні такого роду творчості. Тому, власне, контакти розвиваються чи ні.
Звертаємось до самого автора виставки, пана Деніела Мелона:
-Що Ви хотіли сказати варшав’янам за посередництвом цієї виставки? І що, власне, Ви бачите у цьому місті, цій країні, так далеко від Вашого дому?
-Гадаю, що я хочу їм сказати про дві речі. Дві справді очевидні, паралельні речі. Сказати їм про них, як вони бачать себе, як вони бачать знайомі собі речі, як вони їх знають, як вони їх впізнають. І також, щоб вони побачили ці речи очима чужинця, очима когось здалека. Гадаю, що ця виставка могла б показати, чи ці погляди суперечать одне одному, чи різняться. Адже, коли Ви є людиною ззовні, Ви бачите все по-іншому, і завжди маєте інше сприйняття себе самого, яке змінюється під впливом того, як Вас сприймають інші люди. А на національному, історичному рівні це може показати дуже багато.
-Коли Ви приїхали до Польщі, тоді напевно побачили світ, який радикально різнився від Вашої батьківщини – Нової Зеландії?
-О так, різнився дуже сильно. Гадаю, що мабуть найбільша різниця з Новою Зеландією полягає у самій історії, у знаках історії та у житті з історією. І особливо чесним буде сказати, що йдеться про насильство. Я не говорю, що війни тут є звичайною річчю, але йдеться про надзвичайно різкі зміни, насильницькі, вимушені. Зміни кордонів, зміни народів, зміни урядів та всілякого роду систем. І звісно, я не говорю, що в маленькій, досить молодій і достатньо ізольованій країні як Нова Зеландія не було війн і тому подібного, але у нас і близько не було такої складної історії. А тут ми маємо присутність історії у щоденному житті, і це те, що, власне, вражає тих багатьох, що сюди приїздять, і це те, що особливо вразило мене, коли я приїхав сюди вперше.
-Чому, власне, Польща?
-Вперше я приїхав сюди на запрошення галереї Захента, аби прийняти участь у колективній виставці близько двох років тому. І я був справді захоплений. Тоді я зробив роботу про місця, які відвідав. Але був вражений тим, якою складною була тут історія. Те, що я тут побачив, воно справді неймовірне, тут дуже багато чудового мистецтва, і художників і кураторів виставок і так далі. Тож, я робив багато робіт у Європі і захотів переїхати кудись сюди, а Польща була для цього гарним варіантом.
-І, отже, які Ви маєте тут творчі плани?
-Ну, я напевно проведу тут ще наступний рік у будь-якому разі. Продовжуватиму творчо працювати, а також співпрацюватиму з різними галереями. І взагалі, це чудово бути в Європі. Знаєте, коли Ви робите виставку у Європі живучи у Новій Зеландії, тоді мусите летіти 24 години. Отже, це колосальна зміна.
(Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)
Матеріал підготував Антон Марчинський