З кінця минулого тижня і до 8 березня включно у варшавській галереї "Растер" відбувається виставка "Artysta w Rezygnacji" – "Художник у відчуженні" – на якій шестеро митців з різних країн представили свої короткі фільми на цю теми, що мають за мету представити всю рутинність організованих, традиційних форм сучасного мистецтва.

Оскар Давіцький. BUDGET STORY (кадр з фільму)

   А більш детально розповісти про цей захід ми попросили пана Лукаша Ґорчицю з галереї "Растер".
-Виставка "Художник у відчуженні" є такою виставкою, яка складається з шести фільмів, зроблених сучасними молодими художниками з Європи та Сполучених Штатів Америки. І вона виникла з такого нашого спостереження, що сучасні митці, чи принаймні частина з них, у якийсь спосіб почуваються втомленими, чи відчуженими, чи відстороненими у відношенні до того, як функціонує, як розвивається сучасне мистецтво у якихось організованих межах. Отже, вони виражають це у своїх працях. Звісно, що є безліч таких праць, у яких художники відносяться критично до системи мистецтва як організації, але ця виставка мала за мету показати ще щось інше, що є також такі художники, котрі намагаються знайти натхнення у тих сферах людської діяльності, котрі ми не вважаємо мистецтвом, але котрі з огляду на свій характер можуть інтерпретуватись як певний рід творчості, як певна аматорська діяльність, хобі, яке ніколи не стане професійним мистецтвом. Натомість для художників такого типу сфера людської діяльності також стає цікавою точкою відліку, якимось таким кривим дзеркалом, у якому відбивається сучасне мистецтво.
-Чи вперше ви здійснюєте такий, власне, проект?
-Це не вперше ми робимо виставку, яка має конкретну специфічну тему, і також не вперше робимо виставку міжнародного характеру. Але це, мабуть, перший раз, коли ми зробили такого типу міжнародну виставку, складену з самих тільки фільмів. І це також є для нас цікавим експериментом, бо ми прагнули показати трошки інше обличчя сучасного мистецтва, яке вже користується з дуже простої форми запису. І тому ця вистава дуже скромна. Фільми показуємо лише раз на день, і поза цими фільмами нічого немає. Ані пояснення, нічого. Ми лише попросили художників приготувати у одному екземплярі щось на кшталт афіші для цих фільмів. Отже, це така ситуація, більше подібна до кінотеатру.
-І отже, відчуття відчуження може стати джерелом натхнення? Чим тоді відчуження є?
-Відчуження ми тут розуміємо по-різному. З одного боку справді є так, що дуже багато художників відчуває відчуження, бо професійна система мистецтва є дуже конкурентна, художників стає щораз більше, і, звісно, галерей чи інших організацій, де можна виставляти свої твори теж стає більше, але насправді тільки незначна частина митців – так, як, зрештою, у кожній професії – має шанси на гарні кар’єри і відповідну оцінку. Додамо теж, що далеко не всі з них є геніальними художниками. Отже, з одного боку відчуження є відчуттям нестачі можливостей, або ж відчуттям певного опору, який митці зустрічають на своєму шляху. У тому числі йдеться й про різні дивні бюрократичні речі, пов’язані із діяльністю художника. А з іншого боку ми також це розуміємо як відмову від певних типових для сучасних художників джерел натхнення як міське життя, наприклад, як саме сучасне мистецтво, як певні умовні течії. І це проявляється у пошуку цілковито нового місця для мистецтва, а отже ми показуємо такі фільми, які є  результатами подорожі художників у цілковито дивні чи незвичайні місця, що до цього не мали до мистецтва жодного відношення. Отже, сучасне мистецтво розвивається радше у великих містах, де мешкають художники, і навіть якщо вони подорожують, то результати своєї праці привозять пізніше, власне, до міста. Так є, звісно, і в цьому випадку, але треба притому зазначити, що ми показуємо художників поза цим міським контекстом; показуємо те, яким чином можна описати такий рід творчості, що не обов'язково має належати сучасній міській культурі. Ну і, врешті, відчуження розуміється тут як те, що не треба бути професійним художником, щоби отримувати певне творче задоволення, що існує багато людей, котрі ведуть творче життя, будучи, по суті, аматорами. Проте воно щасливі з приводу такого роду творчості й отже таке мистецтво теж має значення. І про це, наприклад, говорить один з фільмів, представлених на виставці. Ми показуємо такий ісландський документальний фільм на тему такого, власне, трохи аутсайдера, бувшого актора, який мешкає під Рейк’явіком і щоденно їздить до міста, щоби писати там вірші, зустрічати людей і малювати свої картини. Всі його знають, ніхто не вважає його професійним художником, але, однак, він є такою живою легендою, людиною, котра вміє жити поза звичайними схемами суспільного життя, вміє з них вирватись і створити свій власний світ.
-Ну, власне, якщо йдеться про фільми, представлені на виставці, це документальні фільми? Розкажіть про них, будь ласка.
-Не всі є документальними фільмами, але більшість з них має форму документального кіно. Тобто фіксуємо якісь явища, чи якісь факти, чи якихось осіб, і це теж є одним таким мотивом відчуження, адже є такі праці, котрі, по суті, майже повністю позбавлені такого мистецького шару. Це не якісь там витончені твори кіно, це не художні фото, але звичайні документації, що їх кожен може робити за допомогою своєї камери. Отже, з одного боку це такі фільми, котрі є ситуаціями, створеними самими митцями. Так, як фільм Оскара Давіцького Budget Story, що є такою спробую зняти настільки довгий фільм, наскільки би вистачило грошей. Отже, він запросив до фільму відомого польського актора Яна Новіцького, заплатив йому та знімальній групі гонорар і його грошей вистачило на семихвилинний фільм. Тут темою є сама вартість творення мистецтва. Є також фільм німецької художниці Андреа Бютнер, котра, у свою чергу, віддала камеру черниці і попросила її у монастирі, куди неможна входити людям ззовні, зняти якісь праці та різні хобі, якими там сестри займаються і навіть час від часу роблять собі там вернісажі. Також є фільм Юліти Вуйцік. Це інсценізований фільм, знятий на пасовиську серед корів, де художниця читає собі й коровам у голос тексти Владислава Стжемінського – видатного польського теоретика і митця першої половини 20 сторіччя. Є теж фільм Лукаша Сконпського, який подорожував Підхаллям і документував трактори, самостійно сконструйовані селянами з різних частин інших машин. Ці трактори збирались, з одного боку, тому, що звичайні трактори погано працюють у гірських теренах, а з іншого – бо придбати трактор було попросту задорого. Наступний фільм створено ізраїльською художницею Тами Бен-Тор, котрий є, у свою чергу, іронічним пастіжем, де авторка пародіює певну систему виїздів художників до якихось місць, де б вони займались мистецтвом, але вони в той же час не знаходять там жодного натхнення. Ну і, врешті, той ісландський фільм, про який я згадував вже раніше.

      (Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)

Матеріал підготував Антон Марчинський.