Як зберігаються твори мистецтва у галереях, як відбувається їхня реставрація, як, крок за кроком, створюються експозиції, котрі глядачі бачать вже у готовому вигляді і зазвичай навіть не замислюються про ті укриті нюанси? Яка, зрештою, може існувати різниця саме у цьому сенсі між так званим традиційним мистецтвом та сучасним? Отже, минулого тижня у Варшавській галереї "Захента" було відкрито проект під назвою "To nie jest wystawa" – "Це не виставка" – що має за мету показати всім бажаючим саме зворотній бік експозиції та збереження творів мистецтва у галереях. Хоч, зрештою, може йтись і про приватні і, здавалось би, більш буденні колекції. Так, наприклад, пов’язана із проектом освітня програма може навіть навчити всіх бажаючих, як треба обходитись із власними книжками чи старими фотографіями тощо.
    А більш детально про цей захід нам розповість його кураторка, пані Малґожата Боґданська-Кшижанек з Національної галереї мистецтв "Захента".
-Справді, це не виставка, принаймні може не до кінця виставка, оскільки, однак, якась експозиція там є, адже ми хочемо представити нашій публіці різні питання, пов’язані із колекцією творів мистецтва. Отже, це насправді такий проект, який присвячено збереженню творів мистецтва. Героєм цієї виставки (не так, як це зазвичай буває у інших виставках, де найважливішою є головна ідея, до якої підбираються відповідні твори мистецтва) тут ми зробили сам твір мистецтва. Натомість, дуже також важливим є освітній аспект, який ми прагнемо тут підкреслити. Хочемо звернути увагу нашої публіки на те, що опіка над твором сучасного мистецтва радикально відрізняється від опіки над традиційним твором мистецтва. И, отже, це окреме, дуже широке питання, котре у випадку організації виставок чи також у випадку колекціонування творів сучасного мистецтва є надзвичайно важливим.
-Ви говорите про освітню роль цього проекту. Чи йдеться також про його інтерактивність у відношенні до глядачів?
-Той проект не є повністю інтерактивним. Звісно, можна побачити елементи, встановлені на цій нашій експозиції, що їх можна торкнутись, можна самому розглянути. Це є, хоч би, ультрафіолетова лампа, яку можна взяти у свої руки і роздивитись за її допомогою картину, на якій, на перший погляд, не видно слідів жодних реставраційних дій, натомість під такою лампою ми це зможемо побачити. Загалом, цей проект, який представлено у двох залах "Захенти", має дві частини. Перша – це та, де було створено, імітовано щось типу сховища творів мистецтва, і там, власне, можна побачити різного роду пристрої, які використовуються у збереженні творів мистецтва. Це та, власне, лампа, про яку ми згадували, чи, наприклад, спеціальна так звана обв’язка, тобто така переносна система для збереження картин, у якій вони знаходяться у безпеці, але одночасно можна ними маніпулювати. Окрім того, це різного роду пристрої, як, наприклад, вимірювач температури і вологості, який ми хочемо показати як таку собі цікавинку, з одного боку, але з іншого ми прагнемо, показуючи його, звернути увагу публіки на те, що умови, у котрих зберігаються твори мистецтва, тобто температура і вологість, є для них дуже важливими.
-Що ми, натомість, можемо побачити у другому залі?
-Другий зал є, власне, експозиційним. Тут глядачі зможуть побачити демонстрацію слайдів, найцікавіших і найбільш репрезентативних фотографій об’єктів з нашої колекції. Адже цей проект також має за мету показати фрагменти колекції "Захенти". Теж можна побачити слайди з деяких монтажів виставок, що відбувались тут протягом останніх 15 років. Маємо авторський проект професора Івони Шмельтер з Варшавської академії мистецтв під назвою "Зберегти для майбутнього". Це інтерв’ю з сучасними художниками. Ми вибрали інтерв’ю з тими митцями, чиї твори маємо тут у колекції. Все це демонструє спосіб роботи з сучасним твором мистецтва, де таке дуже детальне інтерв’ю з автором є однією з основ для властивого збереження твору мистецтва. А окрім цього у тому самому просторі можна побачити твори з нашої колекції, які змінюємо двічі на тиждень. У зв’язку з чим це невпинний процес, і тому не називаємо це виставкою, оскільки тут все відбувається трошки інакше, ніж у традиційній виставці, коли вже після вернісажу певні твори місяць чи два висять у незмінному стані. Ми тут не мали вернісажу, проте, ідеєю цього проекту є те, що тут, власне, відбуваються ті невпинні зміни. І також суттєвим елементом цього проекту є те, що ми прагнемо показати нашу працю, тобто працю людей, яких зазвичай не видно, вони є якби поза кадром, коли глядачі бачать вже закінчену виставку і не задумуються над тим, що цілий штаб працює для того, щоб цю виставку приготувати.
-Відповідно до якого критерію вибирались ті твори мистецтва, котрі ми зможемо побачити на виставці?
-Це не виставка живопису. Тут живопису буде найменше, а найчастіше це будуть інсталяції. Критерієм була складність збереження твору мистецтва. Ми вибрали такі інсталяції, які є найскладнішими з огляду на монтаж, які несуть із собою різного типу проблеми. І все це, власне, для того, щоби показати глядачеві, що сучасне мистецтво зараз дуже часто складається з таких творів, що є багатоелементними, що вимагають дуже точної, так би мовити, інструкції користування, щоби їх відповідним чином встановити, показати, бо все це має величезне значення. Адже неврахування якогось елементу твору може цілковито змінити його вимову.
-Чи вперше Ви робите таку "не виставку", та звідки ця ідея?
-Так, ми вперше робимо таку виставку, яка не є виставкою. Це, власне, така ідея, що ми хотіли показати виставку à rebours, якби зсередини. Показати те, що найчастіше у традиційній – у лапках – виставці є невидимим, але відмовитись від таких, власне, елементів, як продумана сценографія чи аранжування, вернісаж, прес-конференція тощо. Натомість тут ми прагнули показати сам твір мистецтва у різних контекстах: показати, як він виглядає підчас збереження у сховищі, розібраний на частини, ну а потім показати його відповідно змонтованим вже у експозиції.

      (Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)

Матеріал підготував Антон Марчинський