Rydet Zofia.Ciężki chleb, 1958,wł. Muzeum Sztuki w Łodzi
У варшавській галереї мистецтв Захента минулого тижня було відкрито виставку "Документалістки. Польські жінки-фотографи ХХ сторіччя". Експозиція являє собою ретроспективу фотографії, твореної жінками у Польщі навіть від кінця 19 сторіччя й до нашого часу, і пропонує глядачам як професійні роботи, так теж і аматорські пошуки. Треба зауважити, що організатори виставки були першими, хто вдався до настільки розлогої та детальної систематизації у цій сфері.
А більш детально нам розповість про цю виставку її куратор Кароліна Лєвандовська:
-Що є головною метою Вашої виставки?-Метою цієї виставки є заповнення певних білих плям у історії польської фотографії. Звісно, що є так, що польська історія фотографії має багато тих білих плям, але для мене важливим було б заповнення цієї, власне, аби згадати багато забутих прізвищ, згадати фотографії багатьох забутих авторок, або ж у такому тексті показати праці відомих жінок-фотографів. Маємо 50 авторок, отже дуже багато. Але не про всіх, котрих ми знайшли, розповідається на цій виставці. Показуємо тільки найліпше. Виставка має чотири частини, і це дуже важливо. Адже, це ані систематизація за прізвищами, за абеткою, ані за часом, бо є систематизацією за проблематикою. Є дві вступні частини: Піонерки та Аматорки; і дві головні частини виставки: Репортажна фотографія і Документальна фотографія. Мені видається дуже важливим розділення цих двох ґатунків фотографії, хоча їх межі, звісно, дуже й дуже нечіткі.
-У професії фотографа існує мабуть певна чоловіча домінація. Чи Ваша виставка є спробою встановлення своєрідної рівноваги?-Тепер ця проблема вже менша, бо, однак, якщо подивитись на фотографічні школи, то дівчат, котрі там навчаються, і порівняно так само багато, що і хлопців. Натомість, якщо йдеться про репортаж і документальне фото, тоді справді у цьому типі фотографії є і була домінація чоловіків. Це такий тип фотографії, що ставить дуже високі вимоги. Отже, це дуже неоднозначна ситуація, коли ми показуємо, що це настільки важка професія, особливо для жінки, але маса чудових репортерок і документалісток була і є. отже, це така виставка, котра дійсно має розповідати про жінок-фотографів, бо вони самі навіть часто забувають про те, що маю виставляти власну творчість. І тому, власне, ми часто так мало про них знаємо, що вони не дбали про свої виставки, не дбали про якісь публікації, не турбувались про те, що би писали про них критики. Отже, ми маємо дуже мало інформації.
-Звідки походять фотографії, представлені на виставці. Чи це якісь державні зібрання, чи, може, Ви мали звертатись до якихось приватних колекцій?-Більшість фотографій не знаходиться у польських музеях. Загалом таких рід фотографій, а особливо у виконанні маловідомих авторок, не є предметом дій музейних працівників. Отже, з музеїв тут маємо дуже небагато праць, і часто це зовсім не музеї мистецтва, але історичні музеї. Отже, звісно, що дуже багато цих фотографій ми отримували з історичних архівів і дуже багато маємо теж з приватних колекцій – він спадкоємців, від самих авторок.
Brzezińska-Skarżyńska Anna, Wieś w Świętokrzyskim, 1980
-Ідея звідти, що я мама, маю двох дітей і сама бачу, що не популяризую власної діяльності, котра є важливою для мене діяльністю вже кілька років, якщо йдеться про дослідження історії фотографії і популяризація історії у полі мистецтва. Я попросту побачила, що жінки мають із цим велику проблему. А з врахуванням того, що жінка, власне, є також матір’ю і має теж дім, вона має дуже великі складності, котрі є наслідком суспільного устрою, адже навіть якщо жінка працює, тоді все одно вона передусім має зайнятись домом. І все це допомогло мені усвідомити, що існує таки якась проблема, і що, можливо, все це пов’язано також із тим, що багатьох жінок-фотографів ми сьогодні не знаємо, адже вони, замість того, щоб популяризувати свою творчість, займались домом. Звідти й ідея цієї виставки. Адже я, займаючись історією польської фотографії, переглядаючи джерела, тобто передусім фото-часописи, я побачила там велику кількість прізвищ, котрі бачу вперше в житті, а фотографії дуже добрі. І як історика фотографії мене це дуже непокоїло. І потім з’ясувалось, що це не питання мого незнання, але того лише, що немає відповідних опрацювань. Є зараз одна дівчина, котра написала магістерську працю на тему польських жінок-фотогафів у 19 і першій половині 20 сторіччя, і надалі досліджує цю тему, готуючи докторську працю. Вона написала один з текстів до нашого каталогу і допомагала організувати цю виставку – це Кароліна Пухала-Роєк. Але це перша відома мені дослідниця, котра займається історією фотографії з цієї перспективи. Зрештою, такі поділи є для мене штучними, бо немає чоловічої чи жіночої фотографії. Але якщо хтось після мене робитиме виставку фотографії репортажу, він матиме вже взяти до уваги кілька прізвищ, до котрих без нашої виставки він не мав би вже доступу, бо не мав би доступу, наприклад, до спадкоємців, не переглянув би так уважно часописів. Й ці авторки й надалі були б забуті. Отже, нам не йдеться про введення такого штучного поділу, але попросту про видобування з забуття певної групи жінок-фотографів.
-Як довго відбувався пошук та відбір авторів для цієї виставки?-Як довго відбувався пошук? Ідея з’явилась приблизно два роки тому, натомість інтенсивні праці тривали рік-півтора, отже самі пошуки тривали приблизно рік. Бо теж так, що цей проект мав бути завершений з понад піврічним випередженням. Отже пошуки напевно не завершено. Дослідницька праця, котру треба було здійснити, настільки велика, що протягом року не вдалось би її зробити повністю.
(Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)Матеріал підготував Антон Марчинський