Минулого тижня у варшавській галереї мистецтв "Захента" відкрилась виставка видатної польської художниці – Барбари Зброжини. Зброжина казала: "Мистецтво є нашою реакцією на світ, ми хотіли би розповісти про той світ, у якому довелось нам жити", вона відкривала цей світ і ділилась ним зі своїми глядачами. Отже, на експозиції представлено кілька скульптур та рисунків, що являють собою синтез досягнень цієї відомої художниці другої половини ХХ століття, та синтез її світосприйняття. Виставка триватиме до середини травня.
    А розповіли нам про неї: Аґнєшка Моравінська, директор галереї "Захента", Анна Марія Лєсьнєвська, куратор виставки, та Дорота Зброжина-Арцт, донька художниці.
    Аґнєшка Моравінська, директор галереї "Захента":
- Виставка має для нас дуже особливе значення. Передусім Барбара Зброжина, художниця, котра померла 13 років тому, була дуже видною особою у Варшаві, людиною, що надихала культурне життя, що була заангажована у розвиток незалежного мистецтва, була дуже видатною постаттю. І гадаю, що важливою метою цієї виставки є таке відрізнення постаті від її справ. Бо завжди, власне, дивились на все, що Барбара Зброжина робила як неординарна та прекрасна особистість, зараз же маємо зібрані куратором виставки твори, і, гадаю, що можна на них подивитись у аспекті тієї цілої низки виставок, що останнім часом відбувались у "Захенті". Йдеться як про виставку Єжи Куявського, так теж і про ще раніше демонстрованого Лєбенштайна, виставки Пакліковської. І чим більше дивимось на всі ці постаті, на їхню творчість як на приклади історії мистецтва, тим виразніше бачимо і нашу відстань у часі, а одночасно те, як ці автори були тісно пов’язані зі своїм часом.

Бабара Зброжина. Король та королева (бронза), 1961 рік. Królikarnia, Oddział Muzeum Narodowego w Warszawie

- Постать Барбари Зброжини є передусім свідоцтвом певної епохи у польському мистецтві, але теж і у суспільному житті… Про що ця виставка?
    Говорить Анна Марія Лєсьнєвська, куратор виставки:
- Створення чергової виставки Барбари Зброжини після багатьох-багатьох років було для мене поверненням до джерел, поверненням до першоелементів, поверненням до чогось, що є дуже важливим і мудрим. Справді, я намагалась трохи відійти від Барбари Зброжини як тієї надзвичайно цікавої особистості, дуже активної, щоби показати, власне, митця. І ця виставка, звісно, не має амбіцій стати виставкою монографічною. Гадаю, що частково це завдання виконується каталогом. Але також варто пам’ятати про більш ранню публікацію, котра з’явилась у серії монографій польських художників у Оронсько, і там вміщено всі деталі, що стосуються як її творчого життя, так і повного каталогу творів і критичних текстів.

Бабара Зброжина.  Ecce Homo (вугілля, крейда, папір), 194x134cm, 1988. Власність Дороти Зброжини-Арцт. Фото Яцека Ґладиковського

- Отже, звернемось до виставки. Що глядачі зможуть там побачити, та на основі якого критерію, якої ідеї створювалась експозиція?
- На виставці знаходиться тільки 17 скульптур, 5 рисунків і представлено також 3 фільми, які доповнюють образ. Але, що було головною ідеєю цієї виставки? Це передусім синтетична демонстрація людської долі, людського стану. Звісно, що виставка показує творчість митця, який вже пішов від нас, що вже не активний, але через співставлення цих праць виявляється, що це така художниця, котра весь час може щось нам сказати, адже вона завжди сягала того, що найважливіше в світі – це людина. І тільки з безпосередньої комунікації з людиною з’являється щось дійсно справжнє і глибоке. Барбара була сильною особистістю, але притому надзвичайно мудрою. Це попросту мудра людина, котра певні речі встановлювала у відповідному порядку із відповідною увагою, і у відповідному масштабі. Отже, це дуже допомагало при встановленні тих праць, які дійсно постійно про щось між собою розмовляють, дискутують, доповнюють одна одну. Це такий образ, котрий відкриває те, що є для нас найважливішим. Це наше життя, а одночасно – смерть, що є частиною цього життя. І дивитись на все це треба через призму людини, через мікро- і маркросвіт. Ми є частиною цього всесвіту, але в людині одночасно є його образ. Тож, вдивляймося глибоко в людину, будьмо уважні до того голосу, який з неї йде, і він відкриється перед нами наче цілий світ.
- Творці цієї експозиції вдались до досить незвичайного кроку: щоби представити скульптуру й рисунки Барбари Зброжини було використано досить неочікувані засоби виразу, а саме – заангажовано до створення виставки композитора, не говорячи вже про адаптацію інтер’єру Захенти спеціально до цього заходу. Розкажіть про це, будь ласка.
- Ця виставка, як я згадувала раніше, є таким поверненням до тих первинних і найістотніших ідей. Причому, ці, власне, ідеї стають натхненням і для інших митців. Так, власне, пан Кшиштоф Кніттель, який на основі рисунків, що стали для нього своєрідною партитурою, створив музику інших світів, котрі, як виявляється, весь час там були, а він це відкрив і показав. Тож, про створення сценографії, експозиції: легко зробити твір мистецтва  з твору мистецтва. Але ця експозиція, скажу це нескромно, є художнім твором високого польоту, є досконалим твором пана Рамана Трасюка, який своїм зосередженням уваги на напрузі світла, на підборі кольору, дійсно створив дуже витончений образ. І дуже йому за це дякую.
- Ви казали, що Барбара Зброжина була такою художницею, чия творчість може ще багато сказати… Про що саме йдеться?
- Я дивлюсь на творчість Барбари надзвичайно оптимістично, надзвичайно радісно з огляду на те, що, по-перше, вона показує мистецтво, здатне себе захистити. Це не якийсь нав’язливий комікс, де зареєстрованим маємо кожен крок, кожен жест. Але це синтез, якийсь знак – що завжди найскладніше. Коли говоримо про важливі речі, про постаті, істотні для нашого життя, тоді в певний момент ми опиняємось перед завданням якоїсь дефініції, визначення, і з цим найбільші проблеми. Цикл "Саркофаги" я вважаю найважливішим у її творчості, хоча там, справді, є твори, які з’явились раніше і чудово його доповнюють, адже тут зовсім немає дисонансу між якимись оптимістичними працями й тими, що є відданням честі подіям і людям, котрі відійшли до історії. Барбара слідкувала за ситуацією у Польщі й тих людей, котрі, здавалось би, відійшли у забуття, вона вважала героями, адже їхні ідеї, їхнє буття і дії не минуть безслідно. Маю тут на увазі твори, які з’явились з думкою про події грудня 81 року, але теж і більш ранні, що відносились до таких особистостей, як Павел Ясєніца та Йоанна Мунк. Це люди, котрих вона знала й чиї трагедії вона вміла показати. І це мені здається надзвичайно відповідним для нашого часу.
    Звертаємось до доньки Барбари Зброжини – пані Дороти Зброжини-Арцт:
- Яке було дитинство у майстерні матері-художниці?
- Пам’ятаю безліч таких ситуацій, про які не дуже навіть вдасться розповісти. Пам’ятаю ситуації, коли я ходила з мамою до академії, різних майстерень, такі сцени як рубання каменю, пам’ятаю якісь розмови, при яких, звісно, я лише була присутня, десь бавилась. Пам’ятаю, що до багатьох місць ми ходили разом, хоча, звісно, я не завжди була цим ходженням зацікавлена і як дитина, що плелась слідом, я була з нею всюди. Пам’ятаю таку сцену, котра часто повторювалась і чим мама мене жахливо стидала, коли тримаючи мене за руку і представляючи знайомому на вулиці, казала: "Це моя донька – мій найбільший твір мистецтва, моя найпрекрасніша скульптура". Ну і це, власне, такі історії.

    (Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)

Матеріал підготував Антон Марчинський