Клуб-книгарня "Serenissima"

    Нещодавно у затишній квартирі на другому поверсі будинку у центрі Варшави розпочав свою роботу клуб-книгарня Serenissima, організований однойменним польсько-литовсько-українським товариством. Сюди можна прийти на каву, призначити тут зустріч, або просто у тихій та приємній атмосфері віддатись читанню книжок, виданих в одній з трьох титулярних країн. Все це створено для наближення наших країн, для наближення нас – їхніх мешканців – одне до одного. А більш детально про способи такого єднання нам розповість засновник клубу-книгарні, як і самого товариства, Вальдемар Людвік Хмєль.

Вальдемар Людвік Хмєль: Книгарня є похідним утворенням товариства Serenissima. Спочатку ж з’явилось саме товариство. Не випадково воно називається Serenissima, адже це частина офіційної назви Речі Посполитої двох народів, яка ледве не стала Річчю Посполитою трьох народів. Звідти, власне, український мотив. Це товариство з’явилось завдяки співпраці людей з України, Польщі та Литви, бо вони дійшли висновку, що більше існує речей, котрі історично нас єднають, аніж тих, що тепер нас роз’єднують. Ми зрозуміли, що замість боротись зі складними питаннями нашої спільної історії, яких ми й так не в стані вирішити, займімося ліпше тим, що маємо спільного. Це звучить дуже пишномовно, але, однак, ми дуже подібно мислимо, отримуємо вдома подібне виховання, відзначаємо ті самі свята, а отже всі ми ментально неймовірно подібні один до одного. І працюючи з цими людьми – притому в цілковито іншій сфері – ми дійшли висновку,

Вальдемар Людвік Хмєль

що це добрий момент, щоби подивитись на те, як ми схожі. А ми схожі. І, врешті, оскільки виникло таке товариство, мало також з’явитись місце, де всі ці люди могли б зустрічатись. А звідти й наш клуб-книгарня. Були ідеї зробити просто кав’ярню, але такий заклад дуже б розпорошував. І врешті ми зупинились на тому, що таке місце повинно мати більш інтимну атмосферу. Отже, маємо таке місце. Сюди, як Ви зауважили, треба піднятись по сходах, пройти двоє дверей. Проте, коли Ви вже всередині, то потрапляєте до дуже спокійного і камерного інтер’єру, де багато доброї літератури, в тому числі й української, як теж і литовської (її, нажаль, ще замало). І тут спокійно можна призначити зустріч, порозмовляти, попрацювати. Тобто, це форма, альтернативна класичній кав’ярні чи ресторану. Адже маємо поєднання бібліотеки і камерної кав’ярні. Тож, як ми задумали, так і зробили.

А окрім цього якою діяльністю займається товариство Serenissima?
Вальдемар Людвік Хмєль: Тут в цьому році було вже організовано виставку нашого литовського приятеля художника Лінáса Домарацкáса. Отже, ми запросили на цю виставку людей з польського мистецького середовища, спеціалістів. А тепер ми організовуємо виставку польського живописця в Україні, Пьотра Налівайко. Поза тим, створюємо тут спеціалізований книгозбір, адже він стосується відносин Польщі та України, спільної історії, а передусім культурної та мистецької спадщини. Більшість людей, що тут працюють – це історики мистецтва, а отже відбувається такий натуральний перекіс у цьому напрямку. Ми створили великий спільний список українських організацій у Польщі. Також дуже активно підтримуємо наші польські організації там. І загалом, за допомогою різних засобів, починаючи від найпростіших, як виставки, а закінчуючи вже більш складними, як, наприклад, допомога тим, хто хотів би тут навчатись, ми намагаємось збудувати у свідомості людей розуміння того, що справді маємо дуже багато спільного, починаючи від історії, а закінчуючи ментальністю. Не варто цього боятись, а треба користатись з цього. Маю таке враження, що сьогодні ми de facto концентруємось на тому, щоб знайти якнайбільше проблем між нами. Я їх, звісно, не хочу заперечувати. Вони потребують вирішення, проте наша роль не в цьому. Ми зосереджуємось на речах позитивних.

З ким конкретно в Україні Ви співпрацюєте?
Вальдемар Людвік Хмєль: Маємо там передусім приватних осіб, котрі з нами працюють. Вони є членами нашого товариства. І тут головною людиною, яка з нами співпрацює, є Роман Микита зі Львова. Є там, зрештою, кілька інших наших членів. Отже, вони складають таку собі українську частину нашої польської Сереніссіми. Ми на разі не створюємо там якоїсь окремої організації, окремого сущого, бо помноження сущого дорого обходиться й ні до чого веде.

Чи окрім цього клубу-книгарні планується ще створення подібних осередків?
Вальдемар Людвік Хмєль: Так, звісно, наша мрія – мати такий клуб-книгарню у Львові. Але з багатьох причин це зараз складно і фінансово, і логістично. Проте, коли-небудь ми-таки дочекаємось цього. Натомість, на сьогоднішній день прагнемо наблизитись до студентів і хочемо, щоб такий заклад з’явився десь ближче вулиці. Туди легше буде прийти, там простіше можна буде купувати книжки. Це плани вже цього року, але я ще не хотів би розповідати про подробиці, оскільки справа тільки-но вирішується.

Клуб-книгарня "Serenissima"

Але поза книгарнею існують, напевно, інші проекти? Ви казали про вернісажі. Отож, відбуваються напевно якісь зустрічі, присвячені літературі, мистецтву, суспільним питанням? Може навіть якісь видавничі справи? Адже, це був би один з найліпших шляхів до такого поєднання, про котре Ви розповідаєте.
Вальдемар Людвік Хмєль: Для мене особисто і для людини, що створювала це разом зі мною, тобто для Цезарія Сьцєґєннего це лише засоби. Отже, це, наприклад, зустрічі Об’єднання українців у Польщі. Вони тут зустрічаються, дивляться українські фільми, ми привозимо їм українські книжки. Це такі наші щоденні заняття. А якщо йдеться про літераторів, то ми хочемо перекласти на польську першу біографічну книгу про Степана Бандеру. Я розумію, що це буде страшний ґвалт і крик, але вважаю, що книжок не можна осуджувати. Їх треба читати й висловлювати свою думку про них. Натомість, треба їх дуже точно і по суті оцінювати, а не засуджувати (як це часто робиться). Отже, це також наш великий проект. Маємо видрукувати в Польщі цю книжку, видати її, а передусім перекласти. Маємо такі можливості й хочемо цим зайнятись. Це буде наш перший видавничий проект. Ця книжка існує, її вже написано українською, маємо зв’язок із автором і маємо його згоду. Оце такі наші засоби. Або ж ще одна річ. Дуже часто ми – поляки – вживаємо поняття kresy. Це поняття має дуже позитивні конотації у польській мові, але, наприклад, воно дуже дратівливе для українців (хоча тут мало хто про це знає). Більше того, є такий вислів як бандерівці. Це звичайна назва певного явища з часів війни, але насправді воно є дуже несправедливим і неадекватним. Отже, є такі дрібні речі, котрі ми намагаємось зауважити та ввести до повсякденної мови більше розуміння та більшу культуру у взаємних стосунках між нами та українцями. Це такий рух знизу, бо ми щодня стикаємося з подібними ситуаціями. Можу навести ще один приклад, коли я зі своїм сердечним приятелем Романом зі Львова вжив вираз «наші менші брати», та відразу була відповідь: «а чому менші?». І це справді. Чи не так? Отже, повертаючись до нашої теми, можу сказати, це такі класичні засоби: зустрічі, виставки, видання книжок. А передусім ми надаємо кожному зацікавленому у таких взаєминах це приміщення, яке дуже великими коштами й зусиллями вдалось нам створити. І в цьому ми дуже, я б так сказав, просуспільні.

  (Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)

Антон Марчинський