Наступного тижня у польському місті Сопот розпочнеться ретроспективний показ фільмів Анджея Жулавського. І саме ця подія послужила для нас приводом розповісти про цього відомого режисера, але також звернутись до риторичних радше питань: до кого адресовано будь-яке складне та провокативне кіно, чи існують межі такої провокативності та які цілі з такого роду творчістю пов’язують її автори (в тому числі й сам Жулавський)?
А допоможе нам розглянути ці питання Антоні Рушковський з Дискусійного кіноклубу Марчелло, який є співорганізатором згаданого сопотського перегляду. Тому, власне, запитаємо також нашого співрозмовника про те, чим є "Żuławski fest"?
Антоні Рушковський: Організатором цього заходу є часопис "Krytyka Polityczna", який проводить його по всій Польщі разом з місцевими кіноклубами. Наш захід розпочинається у Сопоті 22 жовтня і завершиться 12 листопада. Але перегляд відбудеться теж у Познані, Кракові, Торуні і, врешті, у Варшаві. "Krytyka Polityczna" опублікувала книжку, яка стала видавничим хітом літа. Я маю на увазі книгу "Żuławski. Przewodnik "Krytyki Politycznej"". Прем’єра цієї публікації відбулась на кінофестивалі "Ера Нові горизонти" у Вроцлаві. Там також відбулась ретроспектива основної творчості режисера. І ми теж у організації свого фестивалю маємо за взірець отой вроцлавський захід. Йдеться про те, щоб для польських глядачів, а особливо для наймолодших з них, створити можливість познайомитись із творчістю Анджея Жулавського, побачити на великому екрані ті фільми, які в Польщі не можна було побачити роками. І звідти ідея нашого перегляду.
Які, отже, фільми Ви плануєте представити на "Żuławski Fest"?
Антоні Рушковський: Так, кілька слів про програму. Отже, розпочинаємо з резонансного дебюту Анджея Жулавського, а саме з "Третьої частини ночі" 1971 року. Це така картина, яка звертається до теми окупації, хоча робить це цілковито інакше, ніж, хоч би, Вайда чи Мунк. Це картина дуже брутальна в своїй естетиці. Другим з польських фільмів буде "На срібній кулі" – це дуже оригінальний фільм, єдиний такий епічний та фантастичний в усій історії польської кінематографії. Це історія космонавтів, які колонізують інший світ. Натомість, два останні фільми є вже творчістю, реалізованою на Заході. "Вірність" – останній фільм режисера, зроблений у 2000 році. Тут можна буде побачити багаторічну партнерку Жулавського Софі Марсо – акторку, з якою він наче прощається, адже їхній зв’язок, власне, розпадався. Це історія подружжя, історія кохання, вірності. Ну і завершується фестиваль одним з найвідоміших і найліпшим, мабуть, фільмом режисера, тобто "Одержимістю" 1981 року. Це сексуально-фантастичний тріллер, події якого відбуваються в Берліні. Героями є жінка та чоловік, котрі переживають кризу. Кожному з них здається, що інший його зраджує. Жорстока правда, врешті, полягає в тому, що жінка вибирає чудовисько, яке харчується людським м’ясом. І майстерніть цього фільму є в тому, що глядач так ніколи до кінця й не розуміє, чи це відбувається у хворій уяві героїні, чи у дійсності зображуваного в фільмі світу. Ну і після цього фільму відбудеться зустріч з режисером, де з ним можна буде порозмовляти, задати питання тощо. Зустріч вестиме відомий польський кінознавець професор Мірослав Пшиліпяк.
Якщо йдеться про Жулавського, то це справді режисер неоднозначний. Він змішує в своїх фільмах релігійний, а навіть містичний дискурс (звертаючись притому до етики або моральності) із, здавалось би, протилежним полюсом для цієї сфери (може, власне, здавалось би). Йдеться про еротику або ж про, скажімо, галюцінації. Отже, чи це творення якогось нового дискурсу, чи, радше, у такий провокативний спосіб, Жулавський нагадує про певні старі ідеали?
Антоні Рушковський: Жулавський в Польщі, хоча не тільки тут, але й на Заході він сприймається через таке, власне, кліше. І, звісно, що такий антураж багато в чому є правдивим. Він походить з деяких його висловлень та поглядів. Я маю на увазі те інтерв’ю, яке Жулавський дав часопису "Krytyka Polityczna". Це понад 500-сторінкова книга, в якій він висловлюється на тему багатьох різних питань, що стосуються його життя, творчості, минулого, людей, з якими співпрацював. І, звісно, з усього цього може проявлятись такий образ дуже неоднозначної особи. Однак, мені здається, що не можна дивитись на нього тільки і виключно таким чином, бо це надзвичайно щира людина, яка не оглядається на думки інших про себе та часто попросту вдається до провокації інших, ставить під питання авторитети. Так можна згадати про те, як Кшиштофа Кєсьльовського він назвав маестро кічу. А також він не має великої поваги до важливого для Польщі Мунка. Натомість, неоднозначність не є повноцінною характеристикою Жулавського, бо це людина, що дуже тверезо дивиться на дійсність і може багато сказати про фільм та культуру. Є тільки одна річ: фільми Жулавського дуже експресійні, вони ламають різного роду стереотипи, і візуально, і тематично шокують глядача. І все це тому, саме, що він вважає кіно таким засобом виразу, який не сприймає півзасобів; вважає, що треба користатись з будь-якого роду можливостей досягнення до глядача: як музикою, так і зображенням, так теж і акторською грою. Жулавський відомий таким дуже харакерним творчим методом, який спирається на доведенні акторів, які в нього грають, до крайніх емоційних станів. Вони просто згорають на знімальному майданчику, і це видно у представлених фільмах. Як, хоч би, в "Одержимості", яка є дослідженням істерії та шаленства головної героїні.
Це фільми не для всіх, тобто – інакше ставлячи питання – це фільми для дуже вузького кола глядачів?
Антоні Рушковський: Жоден фільм не є для всіх. Бо якщо маємо фільми, які належать до головної течії, сприйняття яких легке і приємне, то на ці фільми підуть тільки такі люди, які справді люблять кіно легке у сприйнятті. А кіно Жулавського змушує до мислення, спричиняє, що людина, котра входить до кінотеатру, після виходу з нього є вже трохи іншою. Адже вона задумується над тим, що побачила. І в цьому велика цінність. Вважаю і вірю як той, хто керує кіноклубом, що існує багато бажаючих побачити цікаве кіно, яке схиляє до мислення. І маю надію, що їх немало. Вистачить тільки прикладу ретроспективи, яка відбулась у Вроцлаві підчас фестивалю "Ера Нові горизонти", коли перегляд відвідало дуже багато глядачів.
Антон Марчинський