Цього року минає 20-та річниця Круглого столу у Польщі, який розпочав свою роботу 6 лютого 1989 року. Круглий стіл в Польщі – це переговори за участю польської комуністичної влади, Католицької церкви та антикомуністичної опозиції на чолі з Солідарністю, переговори, які призвели до кардинальної політичної трансформації у Польській Народній Республіці. Головним наслідком Круглого столу, який працював до 5 квітня, було порозуміння в справі проведення перших в історії післявоєнної Польщі, вільних та демократичних парламентських виборів. 6 червня 1989 року Солідарність очолювана Лєхом Валенсою здобула блискучу перемогу, 99 з 100 місць до верхньої палати – Сенату –новоутвореного польського парламенту і зайняла 35% місць у нижній палаті - Сеймі. Ця квота була узгоджена з владою під час Круглого столу. В серпні 1989 року сформовано перший некомуністичний уряд Польщі на чолі з Тадеушом Мазовєцким – комуністична система в Польщі впала.
До розмови ми запросили відомого польського історика, професора Анджея Пачковського

Які були позиції сторін – влади та опозиції – коли вони починали переговори в рамках Круглого столу? Адже лідери Солідарності навіть в своїх мріях не могли уявити, що комуністична система в Польщі впаде менше ніж за пів-року, в свою чергу для генерала Войцєха Ярузельського це було справжнім потрясінням.

Звичайно обидві сторони починали переговори маючи різні плани та інтереси. Можна сказати так -Солідарність сідаючи за Круглий стіл мала перед собою дуже близький часовий горизонт і порівняно невеликі очікування. Перш за все йшлося, щоб легально могла діяти Солідарність та інші незалежні від держави організації Теж висувалося завдання обмежити цензуру. Проте в першу чергу стояло питання можливості легальної і незалежної діяльності. Робився такий розрахунок, що якщо це відбудеться, то тоді завданням цих незалежних організацій і профспілок буде контроль за тим, що робить компартія і держава, яка перебуває в її руках. Теж розглядалася можливість участі опозиції у парламенті.
Натомість з точки зору влади, мова йшла про те, щоб частково зняти тягар відповідальності за існуючу суспільно-економічну ситуацію в країні, котра стрімко погіршувалася і перекласти його частково на опозицію, але звичайно це мало відбутися в рамках існуючих структур держави. Солідарність після її легалізації мало погодитися провести спільні вибори, мав бути створений спільний список згідно з яким опозиція мала отримати певну кількість місць, звичайно значно більшу кількість місць у списку віддано компартії та її союзникам.
Під час переговорів виявилося, що їх тон теж зумовлювали зовнішні сили та ситуація в країні. Вийшло так, що Солідарність застосовувала наступальну тактику, а влада була в обороні. В переговорах той хто атакує має більшу перевагу і може більше здобути. Внаслідок Круглого столу Солідарність отримала більше ніж очікувала, а компартія отримала менше ніж хотіла.

Одним з дуже важливих учасників Круглого столу в Польщі була Католицька церква, яка виступала посередником між владою та опозицією. Як Ви оціните роль Єпископату в переговорному процесі і чи міг відбутися Круглий стіл без участі Католицької церкви?

Мені здається, хоча це така альтернативна історія  - не відомо, що було якби – проте думаю, що якби в Польщі не було б незалежної Католицької церкви, то не було б жодних переговорів. Католицька церква увесь час закликала обидві сторони до порозуміння. Перш за все доводилося переконувати Солідарність, щоб та утрималася від радикальних кроків і визнала, що мирне вирішення політичних і суспільних конфліктів є кращим ніж війна. В схожому напрямку Церква намагалася впливати на комуністичну партію. Треба сказати, що після запровадження воєнного стану в Польщі контакт між Католицькою та керівництвом компартії не був перерваний. Це відбувалося як на рівні офіційних зустрічей генерала Войцєха Ярузельського і Примаса Польщі Юзефа Глемпа так і на рівні таємних зустрічей представників Єпископату з представниками влади.
В той момент, коли комуністична партія погодилася на проведення Круглого столу, Католицька церква була єдиною інституцією, яка могла в цьому допомогти, будучи свого роду посередником, в сенсі передачі намірів однієї та іншої сторони. А по-друге це була гарантія, що уряд не обдурює, і теж влада могла бути певна, що Солідарність не обдурить.

Існують такий погляд, що процеси демократичних змін в Центрально-Східній Європі здійснювалися під суворим наглядом радянських спецслужб та Кремля. Тобто, що можна говорити про певну керованість процесом з Москви, в тому числі і в Польщі. Наскільки Радянський Союз контролював та керував реформами в Польщі?

Наразі та ціла гіпотеза про існування якогось центру, котрий управляє тією кризою і має якесь вирішення всього цього на багато років наперед, не має документального підтвердження.
Проте безсумнівним є  те, що порівнняно швидко після приходу до влади Горбачова, він вирішив, що становище СРСР таке, що  у ньому повинні відбутися зміни. Йшлося не тільки про зміни в самому СРСР, але й також в країнах соцтабору. Загалом Горбачов хотів покращення стосунків Радянського Союзу зі Заходом, що дало б можливість вивести війська з Афганістану і провести значне скорочення озброєнь, і це дозволило б уникнути економічної катастрофи. На одному із засідань Політбюро у 1986 році Горбачов заявив, що ті методи застосовані в Угорщині в 1956 році і в Чехо-Словаччині в 1968 не можуть вже бути використані. Ми повинні дати свободу нашим союзникам, бо в іншому випадку ми беремо їх собі на шию і будемо за них платити та відповідати.
Серед членів соцтабору були країни, такі як Угорщина, котра почала економічні реформи і Польща, яка тільки починала реформи і були країни, які не хотіли впроваджувати жодних змін. У випадку Польщі генерал Ярузельський не мав звичайно ж наміру зруйнувати комунізм, навпаки здійснюючи реформи він хотів зміцнити систему. Не було якихось імпульсів чи рекомендацій з Москви, натомість підтримувався постійний зв’язок. Можна сказати, що Горбачов дав Ярузельському добро на реформи, водночас довіряючи Ярузельському, що той не переступить певної межі. Ярузельський сам для себе створював ті межі, наприклад ще в липні 1988 року говорив Горбачову, що не погодиться на легалізацію Солідарності і створення політичних партій.  Пізніше ситуація змінилася і він був змушений на це погодитися.
Ці зміни в Угорщині та в Польщі не повинні були перешкоджати СРСР за двох умов – мав залишися Варшавський договір та Рада Економічної Взаємодопомоги, а про дотримання цих умов запевнював не лише Ярузельський, але й Лєх Валенса. І Варшавський договір ліквідовано лише в 1991 році. Існувала така модель, що в деяких країнах Центрально-Східної Європи буде існувати певна демократична система, ліберальна економіка, але ці країни мали залишитися в рамках цих блокових інституцій соцтабору як Варшавський договір, що гаранувало б інтереси СРСР у військовій та дипломатичній сферах. Проте як ми знаємо з історії демократичні зміни в країнах Центрально-Східної Європи набрали такої динаміки, що привели до повного краху комуністичної системи і її інституцій, а незабаром і Радянський Союз відійшов у небуття.


(Запрошуємо прослухати аудіо-файл)


Матеріал підготував Назар Олійник