Початок польської незалежності – це криваві військові конфлікти. З німцями, з большевиками, литовцями, це також Силезькі та Великопольське повстання, проте, як звертає увагу доктор історичних наук, публіцист видання «Культура ліберальна» Лукаш Ясіна, найбільшим був конфлікт з українцями. Лукаш Ясіна: Польська незалежність на початку свого існування зіткнулася з подібними українськими прагненнями. В Галичині, а по-польськи – на Південно-cхідних кресах – ще від початку Першої світової війни зростав український національний рух. Уперше цей конфлікт проявився під час підписання Берестейського миру в березні 1918 року, коли то, згідно з домовленістю між Австро-Угорщиною, Німеччиною та Українською Центральною радою, остання отримала землі Волині та Холмщини, – каже Лукаш Ясіна.
Таке рішення викликало хвилю протестів поляків, чимало яких мешкало в регіоні.
Водночас Австро-Угорська імперія, яка відживала свої останні дні й побоювалася перейняття влади на Галичині поляками, від початку 1918 року масово озброює українські організації. Це призвело до проголошення вночі проти 1 листопада Західно-Української Народної Республіки та величезної акції спротиву з боку поляків. Ще за 11 днів до проголошення незалежної Польщі почалася польсько-українська війна в Галичині. Лукаш Ясіна: Це була не тільки боротьба за Львів: це була війна і за Перемишль, і за інші галицькі міста. Конфлікт був дуже кривавим, він забрав життя тисяч жертв з обох боків. Отже ніхто навіть не сподівався, що вже невдовзі Польща почне будь-яку співпрацю з українцями, – каже Лукаш Ясіна.
Польсько-українське зближення у другому десятилітті ХХ сторіччя не настало б, якби не Юзеф Пілсудський – маршал новоствореної Польської держави. Лукаш Ясіна: Юзеф Пілсудський – це людина, що народилася й виховувалася на сході етнічної польської території. Він розумів, що Польща не в стані самотужки вирішити всі конфлікти на Сході – чи то з допомогою власного війська, чи то шляхом полонізації. Тому він створив ідею федерації. Її суть полягала в тому, що Польща повинна бути відокремлена від Росії групою держав-союзників – Литви, Білорусі та України. Звичайно ж, до складу України, за цією концепцією, не повинні були входити терени нинішньої Галичини чи Західної Волині.
У 1919 році Юзеф Пілсудський зустрів потенційних партнерів, зацікавлених в реалізації цієї концепції. Це був отаман Симон Петлюра та його оточення, що походило з православних родин Наддніпрянської України, для яких Польща – на відміну від галичан – не була головним ворогом. Вони були готові пожертвувати правом на самостановлення західних українців задля союзу з Польщею. Лукаш Ясіна: Цю групу українців Пілсудський підтримував, натомість отримував від неї також величезну прихильність щодо польської незалежності. Польська армія Пілсудського зайняла Київ у травні 1920 року не для того, щоб він опинився у межах Польщі, а для того, щоб він став столицею Української держави Петлюри, – каже Лукаш Ясіна.
На той момент армія Петлюри була фактично єдиною мілітарною силою, – крім французької мирної місії та бригади американських льотчиків, – що ззовні підтримувала польську незалежність. Знаною є участь петлюрівців в захисті Замостя під час польсько-большевицької війни в 1920 році. Нині говориться, що Польща в цій війні зупинила большевиків у їхній дорозі на Захід, проте Лукаш Ясіна нагадує, що зробила це з великою допомогою українців.Лукаш Ясіна: Оборона Замостя – це битва, що відбувалася неподалік місцевості Комарув, де українські сили становили третину збройних сил, що боролися з большевиками. Якби під Замостям не було українських вояків генерала Марка Безручка, то Польща програла б цю ключову битву польсько-большевицької війни. Це була битва з відомою кінною армією генерала Будьонного. Загалом більшість істориків погоджується з тим, що без української допомоги в 1920 році Польща б втратила свою незалежність. І дуже шкода, що пізніше Польща не зробила нічого, щоб захистити українську незалежність», – каже Лукаш Ясіна.
А вчинила Варшава це, підписуючи Ризьке перемир’я з Совєтською Росією в 1921 році. Згідно з ним, установлено польсько-совєтський кордон – до Польщі відійшли Галичина, Підляшшя, Холмщина, Волинь, але також нинішня Західна Білорусь і Південна Литва, а єдиною українською державою сторони визнали Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Відтак почали ще більше радикалізуватися настрої українців – що стали найбільшою нацменшиною в Річі Посполитій, їхнє число оцінюють в 5 мільйонів громадян.Лукаш Ясіна: До українців нова Польська держава ставилася по-різному. Давні петлюрівці розцінювалися як потенційні союзники – це зрозуміло, адже вони не закликали віддати українцям Луцьк, Львів чи Холм, вони лише закликали поляків допомогти повернути їм Наддніпрянську Україну. Проте петлюрівці – це всього кількасот людей, натомість ставлення офіційної Варшави до кількох мільйонів галицьких чи волинських українців не можна назвати позитивним. Були певні жести примирення у 20-ті роки, проте пізніше ситуація погіршується, починається період конфліктів і навіть терористичних актів.
Однак ситуацію західних українців у польській державі не можна навіть частково прирівняти до того, що відбувалося в совєтській Україні. Західних українців Варшава не нищила фізично, упродовж усього міжвоєнного періоду в польському Сеймі було українське парламентське угрупування, активно друкувалася українська преса.
Ігор Ісаєв