Анджей Здроєвський у неділю 13 грудня 1981 року увімкнув телевізор: Недільний «Телеранок» - це була програма, яку дивилися всі діти, мій син – теж. Того дня ми увімкнули телевізор, а замість «Телеранку» - на екрані генерал каже, що створено Військову раду національного порятунку, і що введено воєнний стан, і які заходи будуть у зв’язку з цим проводитися. Це було страшно.
Малґожата Соботовська ще 12 грудня провела свого чоловіка на летовище: Мій чоловік виїхав 12 грудня після обіду. Це був 81-ий рік. Ще о 23-ій я розмовляла з ним по телефону. І він тоді сказав: Слухай, у Польщі щось відбувається. Тут французьке телебачення показує якісь танки... Але я якось у це не повірила.
У тому, що все-таки щось відбувається, пані Малґожата переконалася вже наступного дня. Телефон не працював, диктор телебачення був у військовому мундирі... А по радіо...
Малґожата Соботовська: А по радіо читали декрети. І пояснювали, у чому саме полягає воєнний стан. Тому-то були вимкнені телефони, по місту не можна було пересуватися власним транспортом. А оскільки моя дитина була у сестри на другому кінці Варшави, то увесь день я провела в автобусах.
13 грудня було дуже холодно. На вулицях Варшави – хаос. Люди не знали, що буде далі, як розвиватиметься ситуація. Цього не знав теж Анджей Здроєвський, один із засновників «Солідарності» на підприємстві, де працював. Як каже, одразу з’явилися запитання.
Анджей Здроєвський: Ми дізналися, що усіх головних представників «Солідарності» інтерновано з Ґданська. Наприклад Лєха Валенсу було інтерновано у Бєщади.
Ну, а потім вони могли зайнятися іншими, не такими важливими діячами. Міліція приходила до одного мого колеги додому, потім – до другого... а ще іншого колегу – інтерновано до Бялоленки.
Після інтернування колега Анджея Здроєвського з робітничого комітету був змушений виїхати з Польщі
Анджей Здроєвський: Приблизно десять днів після впровадження воєнного стану його було інтерновано, а потім ми дізналися, що він отримав пропозицію, яку, як то кажуть, не відкидають: виїхати з Польщі. Коли ми з ним прощалися на летовищі, то вже заходячи у літак, той крикнув: WRONA skona!
WRON - абревіатура від: Wojskowa Rada Ocalenia Narodowego (Військова рада національного порятунку).
Люди не погоджувалися із ситуацією, яка панувала в країні півтора року, - каже історик Роберт Спалек. Варшав’яни демонстрували свій спротив.
Роберт Спалек: Це були демонстрації, але теж – протести під костелами, де люди формували з квітів хрести. День у день міліція і ZOMO (тобто моторизовані резерви міліції) нищили ці хрести. Але наступного дня хрести знову з’являються. Люди співали пісні під костелами, біля хрестів клали фотографії Івана Павла ІІ і Лєха Валенси.
Найбільш популярною формою протестів був так званий «тихий спротив», - каже Малґожата Соботовська: Дуже багато людей носило резистори від радіоприймачів. В автобусі як їхалося, то майже у всіх до пальт були причеплені резистори... Це був чіткий сигнал спротиву.
... резистор – польською мовою opornik, від слова опиратися, opór – опір...
Малґожата Соботовська: Щоденні новини були настільки тенденційними, що дивитися і слухати їх було неможливо. Люди часто виставляли у вікна телевізори з екранами повернутими у бік вулиці. Пам’ятаю теж, що «Солідарність» закликала, щоб у дні проведення демонстрацій варшав’яни виїжджали автівками у центр імста і блокували дорогу танкам. І справді, тоді у Варшаві були затори. А раніше їх ніколи не було...
Демонстрації відбувалися 13-го дня кожного місяця і в річниці серпневих подій. Одну з серпневих демонстрацій згадує Анджей Здроєвський: Були демонстрації. Особливо у річницю серпневого страйку. Якраз я тоді був під пам’ятником біля Ґданської корабельні, а потім поїхав до Триміста... Згодом я дізнався, що дві години пізніше міліція побила палками людей, які тоді зібралися під корабельнею...
Реакція комуністичної влади і міліції на різні форми громадянського протесту була брутальною – нагадує історик Роберт Спалек: Людей розганяли сльозогінним газом і водою з машин для миття тротуарва. Людей били палицями. Тоді дуже багато людей зазнали травм, дехто втратив слух, дехто – зір. Тоді міліціонери били так - щоб вбити. Були випадки, як наприклад 3 травня 1982 року, коли внаслідок сутички з міліцейською бригадою загинули три особи.
Впродовж воєнного стану загинуло понад 100 людей (встановити точну кількість вбитих досі неможливо). Було інтерновано 10 тисяч осіб.
Але повернімося до 13 грудня... Найгіршою тоді була непевність, каже Малґожата Соботовська: Найгіршою була непевність. Ми не знали, що за мить може відбутися. Мені дуже важко було усвідомити, що навіть не знаю, коли і чи зможу побачитися із своїм чоловіком. І чи взагалі колись зможу до нього поїхати разом з дитиною, якій було тоді 9 років...
Пані Малґожаті вдалося виїхати до чоловіка два роки згодом.
Яна Стемпнєвич