У Польщі 2012 рік був оголошений роком ксьондза Пйотра Скарґи, відомого єзуїтського теолога періоду Контрреформації, проповідника при дворі короля Сигізмунда ІІІ, письменника-полеміста, який вирізнявся потужною громадянською позицією, та ініціатора створення університету у Вільнюсі. На цей рік припадає 400-та річниця його смерті. Що постать Пйотра Скарґи значить для польської культури та історичної традиції?

Експерт з історії єзуїтського ордену, професор Станіслав Обірек: Відповідь на це питання залежить від того, кого ми питаємо про значення цієї постаті. Безсумнівно, для католиків, а особливо для польських єзуїтів, це інтелектуал найвищого класу у теології, польському письменництві, і, говорячи сучасною мовою белетристиці, адже він є автором однієї з найбільш популярних книг у польській історії «Житія святих». У такому сенсі він є символічною постаттю, до якої звертаються як до найсвітлішої сторінки в історії польського католицизму. Натомість якщо запитаємо представників інших конфесій, православних та протестантів, то їх оцінка буде іншою. В їхніх очах Скарґа це не зовсім толерантна людина, яка дбала перш за все про інтереси однієї конфесії – католицизму, а часом навіть ставила ці інтереси над інтересом Речі Посполитої. Ще інший погляд матимуть греко-католики, адже Пйотр Скарґа був одним з архітекторів Берестейської унії, духовним отцем ідеї єдності з Римом.

Професор Обірек зауважує, що в сучасному польському дискурсі образ Пйотра Скарґи сформувався під сильним впливом ХІХ-вічного романтизму: 

Картина Яна Матейка «Проповідь Пйотра Скарги»

Я думаю, що на сучасний образ Скарґи найбільший вплив має відома картина Яна Матейка «Проповідь Пйотра Скарґи», на якій наш герой зображений як полум’яний проповідник, пророк, яким його раніше показав Адам Міцкевич. Він закликає народ до покути, навернення. Так, Скарґа був неймовірним проповідником, автором багатьох сильних проповідей, які закликали народ до покути, але підкреслювати тільки це буде спрощенням його образу.

У так званій «популярній історії» довкола проповідника існують численні легенди: Скарґа, від того моменту як закінчив свій земний шлях, уже був канонізований у пам’яті нащадків дякуючи старанням відомого автора поховальних проповідей Фабіана Бірковського. Той наголошував, що Скарґа був неперевершеним оратором, який мав унікальний дар направляти розум та душі вірних на правильний шлях. Так повстала «золота легенда» Пйотра Скарґи, яку пізніше зміцнили діячі польського національного відродження. Пізніше з’явилася «чорна легенда», центральним пунктом якої є повір’я, що Скарґа був похований перебуваючи у летаргічному сні, і втративши свою віру помер у болісних конвульсіях. Я думаю, що «чорна легенда» постала аби зменшити вплив постаті Скарґи на громадську думку, трохи нейтралізувати його образ.

Професор Обірек вважає, що обидві ці легенди були покликані до життя потребою сенсацій в історії та, ймовірно, втечею від проведення солідніших досліджень. Сьогодні ж, на його думку, треба оцінювати Скарґу без патетики чи засудження, натомість більше уваги приділяти аналізові його творів. Багато епізодів поєднують Скарґу й з українською історією: Він хоч і народився під Варшавою, проте його діяльність була пов’язана зі східними землями Речі Посполитої. Скарґа часто бував на території сучасних України та Білорусі, залишивши по тому пам’ятники зі своїх проповідей. Він був першим ректором академії у Вільнюсі, багато зробив для розбудови єзуїтського осередку у Львові. Так, він не проголошував ідей мультикультуралізму в такій версії, яка дорога нам сьогодні. Але він мав дуже багато розуміння для православної культури. Якщо порівняти два видання його праці «Про єдність Церкви Божої», то стає помітним, наскільки зростала його повага до церковнослов’янської мови, до східної літургії. Він говорив, що Церква це сад, де є різні квіти, і власне ця різноманітність творить красу Церкви, тому не варто намагатися її повністю уніфікувати.

Пам’ятна таблиця кс. Пйотру Скарзі у Кракові

Фахівець з історії єзуїтів в Україні Сергій Сєряков констатує, що про Пйотра Скарґу та його роль в українській історії сьогодні досі говорять небагато: На жаль, особа Пйотра Скарґи не знайшла належного відображення в сучасній українській історіографії. Звичайно, є низка праць, в яких ця видатна постать польської історії повстає на маргінесі інших проблем. Можна згадати роботи пана Леоніда Тимошенка, отця Бориса Ґудзяка, наприклад «Криза та реформа», регулярно проводяться «Берестейські читання» при Українському Католицькому університеті у Львові. Але в цілому, на жаль, особа та творчість Пйотра Скарґи так і не стали предметом спеціальних досліджень українських істориків.

На думку Сергія Сєрякова, така ситуація пов’язана з певним упередженням по відношенню до Товариства Ісусового, яке досі існує в українському дискурсі як спадок по національній романтичній та радянській атеїстичній історіографії. Хоча Пйотр Скарґа дуже сильно вплинув на українське інтелектуальне середовище: По-перше, його можна вважати одним з головних ініціаторів та ідеологів Берестейської унії. Як відомо, його трактат «Про єдність Церкви Божої» спровокував полеміку з релігійних питань та активізував процес зближення Католицької та Православної Церкви. По-друге, будемо пам’ятати, що саме у полеміці з цим польським єзуїтом відточували свій літературний та публіцистичний хист чимало визначних православних полемістів: Іван Вишенський, Мелентій Смотрицький, Стефан Зизаній. Таким чином, Скарґа опосередковано спровокував українське національно-культурне відродження кінця XVI – початку XVII століття. По-третє, творчість Скарґи справила помітний вплив на українську релігійну культуру. Його твір «Житія святих» активно використовувався українськими священниками для складання власних проповідей.

Експерт наголошує, що саме дякуючи Пйотру Скарзі українське духовенство звернуло увагу на важливість ознайомлення з інтелектуальним доробком Західних Церков. Дослідники сподіваються, що цей рік Пйотра Скарґи приверне увагу до цієї складної постаті як в Польщі, так і поза її межами, і допоможе по-новому оцінити його доробок для різних культур.

О.Б.