15 лютого минає 20-та річниця виводу радянських військ з Афганістану і тому сьогодні в історичній рубриці ми  говоритимемо про Афганську війну, її причини, наслідки і теми, які до сьогоднішнього дня залишають свого роду табу.
До розмови ми запросили професора Влодзімєжа Марціняка з Інституту політичних досліджень Польської Академії Наук.

Побутує така собі теорія змови, що нібито американці всіма своїми діями – дипломатичними та розвідувальними – змусили СРСР заангажуватися у конфлікт в Афганістані, щоб тим самим вичерпати ресурси свого ворога і призвести до його падіння. Чи це твердження має якесь реальне підґрунтя?

Я не можу відповісти на це питання. Мені невідомо про акції розвідувального чи дезінформаційного характеру з боку США. Хоча поза сумнівом американці були зацікавлені втягненям Радянського Союзу у цю війну.
Тут слід пам’ятати, що Афганістан був певним напрямком потенційної експансії Російської імперії, а згодом Радянського союзу. Дуже часто цей мотив з’являвся у воєнній доктрині. Наприклад є роботи з 20-тих та 30-тих років в яких йдеться про Афганістан, як про можливий напрямок експансії і фактично так було. Адже під час ІІ світової війни радянські війська ввійшли до Північного Ірану і були спроби створення народно-демократичних республік, щоб закріпитися в цьому регіоні.
Так що мені здається це був один з напрямків експансії Радянської імперії, який завжди брався до уваги.
Можливо американці своїми акціями якось цьому сприяли, але такі теорії змови пояснюють лише частину історичних подій.

Для пересічної радянської людини справжнім шоком було дізнатися, що тисячі солдатів гинуть на війні, в той час коли пропаганда твердила, що в Афганістані здійснюється надання “інтернаціональної допомоги”. Кремлівське керівництво теж в якийсь момент зрозуміло безглуздість цієї війни.

Можна сказати, що Радянський Союз взагалі не вів жодної війни, окрім Великої Вітчизняної війни, а решта – це все була “інтернаціональна допомога.” Тоді ще не знали терміну „миротворча операція”. Мені здається, що одночасно і радянське керівництво, і суспільство починає розуміти, що ця війна непотрібна. Люди зненацька дізнаються про велику кількість втрат в Афганістані. Слід зазначити, що через Афганістан пройшло понад 600 тис. солдатів.
Радянське керівництво розуміло, що війна чимраз більше коштує, і в політичному, і в економічному сенсі. Окрім того ця війна призвела до серйозних економічних наслідків. Наприклад в середині 1985 року різко впали ціни на нафту, що призвело до скорочення  девізових прибутків СРСР на 50-60%. Це відбувається після відповідного рішення Саудівської Аравії, що мотивувалося політично, зокрема солідарністю з братами-мусульманами в Афганістані. Американці напевно довго переконували Саудівську Аравію, щоб та збільшила видобуток нафти, і це спричинило падіння цін.
Криза Радянського Союзу і процес його розпаду почався з цього різкого падіння цін нафти в 1985 році, що було безпосереднім наслідком війни в Афганістані.

Чи взагалі Радянський Союз був в змозі виграти цю війну?

Я не в стані відповісти на це питання. Так кажуть, що в Афганістані ніхто, ніколи не виграв. Можливо рівень диференціації цього суспільства є причиною того, над ним важко запанувати. По суті справи Афганістан не дуже довго був централізованою країною, а перед тим це була досить така нестійка федерація держав і племен. Правління в Афганістані вимагало вміння досягати компромісів і будувати складні коаліції.
Можливо цей виклик в Афганістані був занадто серйозний і Радянська імперія вже не диспонувала як економічним, військовим потенціалом, так і інтелектуальними можливостями, щоб дати адекватну відповідь. Забракло політичних концепцій, щоб виграти цю війну. В Афганістані треба було використати, якусь екстраординарну і небанальну ідею, а не впроваджувати догматичну комуністичну диктатуру.

Вважається, що одним з головних наслідків Афганської війни було ослаблення Радянського Союзу і його падіння. Натомість часто в тіні перебувають інші наслідки – поява Бен-Ладена, якого американці підтримували у його війні з радянською армією, зміцнення ісламістів і дестабілізація Пакистану, який був тиловою базою Афганської війни і це все зроблено руками США, які сьогодні через це мають серйозні  геополітичні проблеми.

Можна сказати, що справді інтервенція в Афганістані показує авантюрність радянської політичної еліти, бо наслідки цієї війни дуже розлогі і мають глобальний характер. Ця війна в певному розумінні призвела до зміцнення ісламського фундаменталізму в різних країнах, в Пакистані в першу чергу, але також в Саудівській Аравії. Усама Бен-Ладен та рух Талібан – це теж продукт війни в Афганістані.
Прошу звернути також увагу, що після війни в Афганістані, радянський генералітет починає мати політичні амбіції. Генерали – Лєбєдь, Громов, Руцкой - це люди котрі прийшли в політику після участі у Афганській війні. В якомусь сенсі ця війна породила в офіцерській еліті, сили котрі брали активну участь в демонтажу СРСР.  Ця система не допускала політичної активності офіцерського корпусу, а після в Афганістані він стає чимраз самостійним політичним суб’єктом.

Постало чимало фільмів про Афганістан, написано безліч книжок, видано спогади. Проте спільним є те, що мова йде лише про героїзм, біль та страждання радянських солдатів, а про горе афганців – жодного слова. За різними підрахунками внаслідок дій Радянської армії загинуло від 1 до 2,5 млн. афганців, 90% з яких мирні жителі. Втрати радянської сторони склали 15 тис. вбитих. Що Ви скажете про цей образ Афганської війни? Зокрема в Росії , де це частина національної ідентичності.

Про це мовчать, так само як мовчали в 90-тих роках, тоді коли війна в Афганістані була чимось ганебним. Характерно, що учасники цієї війни завжди представлялися як жертви цієї війни. Однак ніколи не говорилося про долю афганців - вони є якимось тлом в діях радянських солдатів.
Бачення Афганістану змінилося після війни в Чечні, коли війну в Афганістані почали розглядати через призму конфлікту з чеченцями. Це все поєднувалося в один патріотичний мотив, що було зумовлено подібністю Чечні і Афганістану – гірська країна, мусульмани як супротивник ітд. У зв’язку з тим поглибилося бачення війни в Афганістані, коли не помічається інша сторона. Взагалі не було дискусії про наслідки війни для Афганістану – руйнування, жертви серед мирного населення. Натомість сьогодні домінує сприйняття радянських солдатів як героїв, а в 90-тих роках їх трактували як жертв, яких політичне керівництво вислало на непотрібну війну.
Я не пригадую, щоб хтось поставив Руцькому чи Лєбєдю запитання, чи вони не мають докорів сумління у зв’язку з цією війною? Цього не було. Хоча ці люди брали участь в різних виборах і по суті справи нагода поставити такі питанні і необхідність у них була

(Запрошуємо прослухати звуковий матеріал)

Матеріал підготував Назар Олійник