Кадр з фільму "Валькірія"
Наш співрозмовник польський кінокритик Пйотр Єзєрський.- В одній з нашим попередніх передач ми з Вами обговорювали ще один голлівудський фільм „Виклик” про єврейських партизанів братів Бєльських. Попри менший розмах „Виклик” все ж таки більш глибший фільм з певним історичним змістом. Натомість “Валькірія” це досить таки прямолінійний фільм про нібито переконаного антинациста полковника Штауфенберга, хоча це не надто збігається з дійсністю.- У “Виклику” попри те, що реалізація була набагато гіршою, то там була якась ідея, що євреї на щось ще здатні і не завжди програють. У випадку з „Валькірією” на мою думку відсутня ідея. Це добре зроблений голівудський фільм. Виконання майже ідеальне, хоча й не претендує на якісь мистецькі вершини. Проте, зроблений так як треба, там немає грубих помилок і єдиного чого варто там дошукуватися - це спроба показати „доброго німця”. Разом з тим ми в черговий раз зустрічаємося з брехнею, маю на увазі твердження, що Клаус фон Штауфенберг був антинацистом. Він належав до нацистського руху і просто в якийсь момент розчарувався в ньому і в Гітлері, але це відбулося через те, що Німеччина програвала війну, а не тому, що він вважав гітлерівський режим злочинним. Власне бракує у фільмі показу того як Штауфенберг змінювався, як змінювалося його бачення Гітлера. Якби з самого початку було відкинуто зображення Штауфенберга як переконаного антинациста, і натомість звернуто увагу на його ідеологічну еволюцію, то це мало б цінність.
Кадр з фільму "Валькірія"- Це вина того, що на початку зйомок фільму було вирішено, що це буде стрічка про добрих німців, що серед військових з Вермахту були такі люди і дійсно вони були. Проте, по суті справ слід було звернутися до змін, які відбувалися з головним героєм і вже якщо йдеться про гру за кулісами влади ІІІ Рейху, то у фільмі слід було на цьому зосередити увагу. Однак цього немає. Це планувалося як не надто глибокий фільм – екшн.
- Те, що антинацизм Штауфенберга досить надуманий можна пересвідчитися прочитавши його листи до своєї дружини з часів вересневої кампанії 1939 року проти Польщі, де він чітко артикулює свої расистські погляди...- Так ми бачимо повну фікцію - це зрозуміло. Більшість людей, які пішли на цей фільм прочитали хоча б якусь статтю, що ця дійсність була іншою. Якщо йдеться про цей початок фільму і загалом про форму його подачі. В мене завжди є закиди, що німці в тих фільмах про ІІ світову не розмовляють на німецькій. Проте початок дуже вдалий, коли йде німецькою присяга солдатів Вермахту, і шкода, що режисер фільму не пішов далі і не було показано тих світоглядних змін полковника Штауфенберга.
Кадр з фільму "Валькірія"- Сама форма подачі фільму на рівні сценарію – ми знаючи змалечку, що цей замах не вдався і надалі перебуваємо у напрузі. Немовби думаємо, а може він вдався? І думаю, що власне це було для американців. Вони могли цього не знати, і думати до цього часу, що Гітлер не загинув здійснивши самогубство в 45 році, а був вбитий під час замаху в 1944-му. В той же час ми знаючи, що цей замах не вдався теж відчували напругу у фільмі.
І ще одна справа – виходячи з кіно я зрозумів, що цей фільм залишиться в моїй пам’яті з того приводу, що це стрічка, де найбільше грималося дверима. Тобто, ще одним мінусом цього фільму є те, що занадто багато подій відбуваються у приміщеннях : постійний рух по коридорах та кімнатах. Бракує реалістичного змальовування цієї змови проти Гітлера. Тобто, ми маємо справу з підготовкою замаху на фюрера, його організатори перебувають під пильним оком Гестапо та СС. Проте у фільмі змовники практично не дотримуються принципів конспірації, їх запобіжні заходи на такому рівні, що в реальному житті ця змова мала б бути розкрита вже на самому початку. Навіть не потрібно мати якихось історичних знань, але розуміючи логіку людських дій та поведінки можна зробити висновок, що учасники змови приречені на провал.
Кадр з фільму "Валькірія"- А навіть в кінці фільму їх названо Рухом Опору, а німецький Рух Опору це зовсім інша справа. Колись був дуже хороший німецький фільм “Софі Шун”, про дівчину, яка була в Русі Опору. Там прості люди, цивільні, борються з нацистами зі зброєю в руках, а не військова верхівка, яка організовує замах проти Гітлера, бо стає очевидним, що війну програно. Тут всі одностайні. І сваряться лише стосовно того, що буде далі, але щодо того, що Гітлер і нацисти погані, то вони одностайні і ні в кого немає сумнівів. Ніхто зі змовників немовби не належав до режиму, не забруднився у цьому.
- Думаю слід сказати на сам кінець, що все ж таки в кінематографії про ІІ світову війну бракує показу долі простих людей, цивільного населення, терпіння і намагання вижити в цьому пеклі війни. Одним з небагатьох винятків є фільм “Жінка в Берліні”, про долю німецьких жінок в окупованому місті.- Власне „Жінка в Берліні” це є той фільм, де жінки намагаються пристосуватися до життя. Фактично таких речей немає.
Хочу сказати, що того вечора після перегляду „Валькірії” я подивився ще один фільм на відео – „Айхман” – де ми маємо поганого німця і страждаючих євреїв. Проте маємо цікавий мотив. Дія фільму відбувається після схоплення нацистського злочинця Айхмана в 1965 році і показання процесу над ним, який відбувався в Ізраїлі. Тобто є суспільна атмосфера в Ізраїлі в 60-тих років і спогади Айхмана взяті з його щоденника, де він намагається представити себе не таким вже поганим, хоча у фільмі ми бачимо, що він дійсно був жахливим злочинцем. В цій стрічці відбувся відхід від традиційного образу євреїв як тих, які тільки смиренно терплять. Ізраїльське суспільство протестує проти проведення процесу над Айхманом і вимагає негайної страти нацистського злочинця. Вони прагнуть його смерті з люттю звірів – кричать, лементують, у хід йде каміння та коктейлі Молотова, що в кінці зводиться до помсти. Вони вже не невинні жертви, а люди, які прагнуть помсти.
І ще одна справа в тих всіх фільмах: і у „Валькірії” і у“Виклику” – зло очевидне і легко розпізнаване, але бракує показання того глибшого зла, яке сидить в глибині людської душі.
(Запрошуємо прослухати звуковий файл)
Матеріал підготував Назар Олійник