Професор Марсі Шор з Єльського університету
:
Книга ставить наступне питання – чому та яким чином ці різні люди вибрали марксизм, марксизм у його теоретичних та практичних втіленнях. Який вплив цей вибір мав на їхнє життя: приватне, публічне, інтелектуальне. Взагалі, що це означало вірити в марксизм в принципі і жити в комунізмі на практиці?
Постає питання яким чином ідеологічний вибір впливав на міжособистісні стосунки, на інтимні відносини. Я цікавилася цим питанням з двох різних причин. По перше – це класичний приклад затирання меж між приватною та публічною сферою. По друге, я хотіла написати про марксизм та комунізм як про пережиття, а не лише як про політичний досвід. Ідеологія є не менш важлива. Проте пишучи про минуле потрібно завжди пам’ятати, що ми маємо справу з людьми. При написанні цієї книжки я керувалася переконанням, що ідеї є реальними речами та мають свою вагу, і люди є реальними речами та мають свою вагу.
Американська історик зазначає, що польські інтелектуали марксисти це дуже різнобарвне середовище, яке було з одного боку космополітичним, а з другого - це були люди патріотичних переконань. По суті справи, це середовище польських марксистів письменників було незначним, однак надзвичайно впливовим, елітарним і дуже снобістським. З ранньої молодості вони ходили до кав’ярень та кнайп, пили каву, горілку, палили цигарки, розмовляли та писали. І щиро вірили, що світ рухається на основі того, про що вони між собою розмовляють. Вони мали надзвичайно велике почуття своєї значущості. В основному ці інтелектуали були космополітами, часто єврейського походження, поліглотами, котрі читали Жиромського - польською, Маяковського – російською, Аполлінера – французькою, і Ніцше – німецькою. Разом з тим це були переконані поляки, котрі вірили у свою роль як совість та свідомість народу.
Одне з центральних місць у згаданій книжці займають польські літератори-футуристи та їх захоплення ідеями революції та комунізму, які вони черпали не у творах Маркса чи Леніна, а у творчості радянського поета Владіміра Маяковського. Книжка починається розповіддю про молодих польських футуристів та їх друзів початку 20-х років, котрі стали радикальними марксистами в кінці 20-тих. Серед цих особистостей, між іншим, є Александер Ват, Владислав Бронєвський, Анатоль Штерн. Це час одразу ж після Першої світової війни, коли Польща повернула собі незалежність. Польські футуристи коливалися між карнавальним настроєм і розпачем, часто погано себе почували, впадали у різноманітні депресії, носили в собі неприємні думки про те, що світ може закінчитися. Зрештою, тоді все було можливим. Попри ці передчуття кінця їхнього старого світу, це був дуже жвавий період. Це було бажання стерти межу між життям та мистецтвом. Прагнення знівелювати межу між життям та мистецтвом підштовхувало їх у бік революції. Коли вони знайшли свою дорогу до революції, кожен по своєму, то це не було перечитування ні Маркса, ні Леніна, зрештою вони дуже мало читали Маркса.
Шлях до революції було знайдено перш за все завдяки читанню творів Владіміра Маяковського, а коли врешті, у квітні 1927 року Маяковський приїхав до Варшави, і зустрівся з польськими поетами, то вони всі його шалено полюбили. Саме цей візит улюбленого поета був найкращим моментом у їхньому житті, і по суті був початком кінця. Саме Маяковський, а не Маркс, не Ленін, не Сталін, без сумніву був найбільшою любов’ю цього покоління. Трьома роками пізніше, у квітні 1930-го року, у Москві Маяковський вчинив самогубство. У передсмертному листі він написав: „Човен любові розбився об побут”.
Для Александра Вата саме смерть Маяковського була початком його розчарування. Ті поети, котрі у певний момент стали симпатиками комунізму опинилися спочатку у польському ув’язненні, чим значною мірою були задоволені, однак коли пізніше опинилися в радянському ув’язненні їм було зовсім не до радощів.
Справжнім випробовуванням для багатьох польських інтелектуалів-марксистів стала ІІ світова, і зіткнення з радянською дійсністю.Під час Другої світової війни вони були розпорошені по світі. Бронєвський, Ват і Штерн втекли до Львова. Через декілька місяців, їх старий товариш сценографом Владиславом Дальшевський запросив поетів до ресторану, де вони були заарештовані НКВД, а згодом потрапили до радянських таборів. Владислав Бронєвський, котрий багато пив та палив, зраджував своїх чергових дружин, під час допитів виявився надзвичайно відважним. Був дуже солідарним по відношенню до своїх товаришів. І саме цього я прагнула – показати різноманітні сторони тієї самої особи. Коли після довгих років війни та поневірянь вони повернулися до Варшави їхнього міста вже не було.
Марсі Шор у своїй книзі “Ікра та попіл. Життя і смерть зачарованих та розчарованих марксизмом” намагалася зрозуміти всю багатогранність та неоднозначність польських письменників та поетів захоплених марксизмом, до яких ХХ століття було безжальним. Останній розділ монографії присвячений березневим подіям 1968 року. Звичайно не кожна, з тих особистостей, дожила до цього часу. Станіславу Стандему, Вітольдові Вандурському чи Бруно Ясенському не вдалося потрапити до другої половини моєї книжки, бо вони опинилися в Москві у невідповідний момент, тобто в 30-тих роках і стали жертвами сталінських чисток. Мєчислав Браун помер у варшавському гетто під час гітлерівської окупації. Владислав Бронєвський стільки пив та палив, що врешті помер у 1962 році. Трьома роками пізніше в Парижі покінчив життя самогубством Александер Ват, біля його ніг дружина знайшла картку із словами „Не рятувати!”.
Це давня історія, історія віри та зради. Доля цих постатей виявилася надзвичайно драматичною. Це покоління та його доля є такою привабливою. Я б сказала, що ця жорстока драма ХХ-го століття проявилася повною мірою у житті цього кола людей. Вони були зачаровані ідеєю революції, яка в їх розумінні мала бути колосальною пожежею - очищення через знищення старого світу. Це були люди, котрі мали сильне переконання у власній значущості, і у зв’язку із цим власної відповідальності. Серед них не було ані чистої невинності, ані чистого зла. Річ в тім, що історія є більш складною. На кожному кроці я робила зусилля, щоб берегти цю складність. Дуже важливим для мене було те, щоб їх не виправдовувати та не засуджувати, бо я не маю на це права.
(Запрошуємо прослухати звуковий файл)
Матеріал підготував Назар Олійник