В сьогоднішній історичній рубриці ми пропонуємо Вашій увазі звіт із презентації польського видання книги українського історика Ігоря Ільюшина „УПА і АК. Протистояння в Західній Україні (1939-1945)”. Презентація відбулася у Варшаві в Будинку зустрічей з історією. Організаторами зустрічі виступили Осередок Карта та Об’єднання українців в Польщі.

Професор Ігор Ільюшин говорячи про польсько-український конфлікт часів ІІ світової війни так окреслив його генезу і причини:

Якщо говорити про причини, то для мене як дослідника, що займається цією темою майже 20 років, головною причиною цього конфлікту було те, що поляки високо оцінюючи, свій насправді значний внесок в економічний і культурний розвиток Волині і Східної Галичини вважали, що цей факт ні ким не може бути злегковажений. Від моменту втрати цих земель у вересні 1939 року, поляки ні на одну мить не сумнівалися, що після перемоги союзників ці території повинні бути повернені Польщі. Це цілковито суперечило планам найбільш впливової на той час на землях Галичини і Волині,  української політичної сили ОУН Бандери. ОУН Б мала свій власний план – відродження об’єднаної української незалежної держави, до якої мали б ввійти всі українські етнічні землі. Це зумовило зростання напруження в польсько-українських взаєминах, яке на жаль в 1943 році переросло в кривавий конфлікт.

Один з найкращих польських спеціалістів з проблематики польсько-українських стосунків часів ІІ світової війни, професор Гжегож Мотика позитивно оцінив книгу Ігоря Ільюшина. На його думку це крок вперед в діалозі довкола важкого минулого двох народів:

Мені дуже приємно, що можу говорити про книжку Ігоря Іллюшина, яка сподіваюся спричиниться до нової польсько-української  дискусії.
В тій роботі, повній цитат з польських і українських матеріалів, не піддається сумніву, що ОУН Б провела антипольську акцію, яка потягнула за собою жахливі вбивства серед польського населення. Ця книжка теж показує як далеко просунувся українсько-польський дискусія, коли вже немає питань щодо самої очевидності антипольської акції УПА на Волині. Цей діалог перестає бути дискусією про факти, сьогодні йдеться про інтерпретацію цих подій.
 Серед польських істориків домінує точка зору, що це мало характер геноциду, натомість українські історики вважають це військовим злочином. Власне вироблення спільної оцінки щодо цих подій є завданням для польських та українських істориків на майбутнє.

Слід сказати, що презентація книжки Ігоря Ільюшина переросла в гостру дискусію про польсько-українські відносини в роки ІІ світової і кривавий конфлікт між поляками та українцями. На думку декого з присутніх  діалог в цій справі за останні 20 років не зрушив з місця.
Говорить Анджей Жупанський, представник Світового об’єднання солдатів Армії Крайової:

Минуло 20 років з часу здобуття обидвома країнами незалежності, але з моєї точки зору і думаю Ви з цим погодитеся нічого не змінилося в наших стосунках. Ми не зробили ані найменшого поступу в справі цієї трагічної історії. Натомість можна сказати, що ми відійшли назад, бо ще минулого року було звернення до Верховної Ради України, щоб УПА отримала ветеранські права. Це просто крок назад, бо якщо ми визнаємо, що був злочин, то вибачте, але я не розумію як можна, робити злочинців героями.

Знаний польський історик Тадеуш Ольшанський вважає, що переломним моментом, який загальмував польсько-український діалог щодо важких сторінок минулого, були заходи з відзначення 60 -тої річниці Волинської трагедії, які на його думку були проведені у невідповідний спосіб:

Двадцять років тому ми очікували чогось іншого від польсько - українського діалогу. Можливо ми очікували неможливих речей. За ці 20 років вдалося зробити дуже багато в сфері накопичення знань і узгодження поглядів до певного моменту ми мали справу з справжнім зближенням польських та українських еліт. Проте десь ми це втратили. Я невпевнений, але чимраз схиляюся до думки, що моментом коли це почало розходитися по швах, були жалюгідні урочистості у волинському містечку Порицьк в 2003 році з нагоди 60-тої річниці Волинської різанини, де польський уряд не зміг навіть допильнувати того, щоб на пам’ятнику загиблим були вибиті ті ж самі слова польською і українською. Власне все почалося з часу тих заходів в Порицьку, де з одного боку до поляків віднеслися не найкращим чином, а з другого боку там українців трактовано як худобу - до участі в цих урочистостях не допущено мешканців довколишніх сіл. Ці люди змушені були стояти за пів кілометра за загородженнями. Тоді щось тріснуло. Мені здається, що ми стоїмо далі один від одного ніж у 1988-89 роках і відбувається радикалізація обидвох суспільств і сьогоднішня криза ще більше її поглибить.

Та чи дійсно все так погано з діалогом українських істориків? Це питання ми поставили автору згаданої книги Ігорю Ільюшину:

(Запрошуємо прослухати звуковий файл)

Слід сказати, що польський переклад праці професора Іллюшина вийшов в скороченому варіанті у порівнянні з її українським варіантом. За коментарями у цій справі ми звернулися Петра Тими, голови Об’єднання українців в Польщі, за сприянням якого видано дану книгу.

(Запрошуємо прослухати звуковий файл)

Матеріал підготував Назар Олійник