Ми вирішили присвятити цю історичну рубрику, Громадянській війні в Іспанії 1936-1939 років. Це був кривавий і завзятий конфлікт між двома Іспаніями - консервативною і ліберальною, демократичною й фашистською. Війна в Іспанії з одного боку передвіщала 39-тий рік і ІІ світову, а з іншого боку від неї линув дух І-ої світової, а саме 1914 року- як часу неймовірної патріотичної мобілізації і шаленого романтизму. Та чи справді між двома Іспаніями була така вже прірва?
Наш гість  історик Тадеуш Мілковський з Інституту Іберистики Варшавського університету.
 
Громадянську війну в Іспанії часто розглядають як зіткнення двох Іспаній. На Вашу думку ця війна була неуникненною? І  її варто розглядати як окрему подію чи як продовження громадянських війн, що точилися в Іспанії в 19-тому столітті?

Дуже важко відповісти на це питання, але немає сумніву, що 19-те століття було для Іспанії втраченим століттям, тобто не було вирішено головних проблем. Іспанія  знову опинилася немовби поза Європою, а  Піренеї стали кордоном між Європою та Іспанією. Потім з кінця 19-того століття відбувся бурхливий розвиток та запізніла індустріалізація. Згодом, в часи І-ої світової війни, використано сприятливу кон’юнктуру, оскільки Іспанія не брала участі у війні і тому могла продавати  обом ворогуючим сторонам те, що раніше не вдавалося продавати. Цей бурхливий розвиток призвів до різких суспільних змін і в цей момент відбулася така поляризація позицій, що здається не було альтернативи конфлікту. Це не означає, що крайні сили, з права і ліва, які мали свій власний рецепт вирішення справи, були домінуючими силами. Так не було. Однак ці крайні сили були достатньо могутніми, щоб справа дійшла до війни. Після проголошення республіки в квітні 1931 року частина лівих сил радикалізувалася. Навіть соціалісти, вже не кажучи про анархістів, взяли на озброєння революційну марксистську риторику. З протилежного боку ми маємо модель фашизму, який ставав популярним в Європі, що привело до подібної радикалізації в таборі правих сил. Отож попри те, що більшість суспільства була негативно налаштована до радикальних рухів, то все ж таки вони були настільки сильними, що конфлікт двох Іспаній був неуникненним.

Французький публіцист іспанського походження, Мішель де Кастлільйо, в своїй книжці “Іспанські чари” пише, що єдиною великою спільною ідеєю іспанських республіканців був антиклерикалізм. І власне цей антиклерикалізм лівих був настільки радикальним, що мобілізував проти них, навіть ті сили, які б за інших обставин не підтримали генерала Франко. Що Ви скажете з цього приводу?

Я б сказав трохи по іншому, що антиклерикалізм був елементом який об’єднував лівицю, хоча не був найголовнішим. Тобто лівиця була дуже поділеною, але то не була така принципова справа, а річ яка їх об’єднувала. Антиклерикалізм іспанського суспільства був дуже широким і охоплював не лише лівих, але й ліберальні елементи, зрештою є так і до сьогодні. Тобто антиклерикалізм не стільки об’єднував на рівні програм, скільки був консолідуючою ідею, яка об’єднувала лівих на найнижчих рівнях. З іншого боку зрозуміло, що якщо була така позиція, то для людей, пов’язаних з Католицькою церквою це був консолідуючий елемент. Власне тому іспанська фаланга, фашистська партія, підкреслювала свій католицький характер. Таким чином Католицька церква і ставлення до неї та релігії загалом було мірилом політичних позицій. Як відомо, за винятком Краю Басків, але це окреме питання, антиклерикали це ті хто був пов’язаний з республікою і навпаки. Звичайно, що це досить умовний поділ, бо якщо б ми уважно привилися, то не лише в Країні Басків, але й на території Валенсії діяли впливові партії, котрі були близькі до Католицької церкви і підтримали в значній мірі республіку. Принаймні до початку громадянської війни в Іспанії, коли мали місце найбільш гострі антиклерикальні заворушення, внаслідок чого було вбито чимало священників, ченців та черниць.




Часто дві Іспанії – франкістьку та республіканську представляється як дві непримиренні сторони. Та чи дійсно це так? Адже для обох сторін був характерний своєрідний іберійський ідеалізм і впадання в крайнощі, що певною мірою притаманне національному характеру іспанців того часу.

Я вважаю, що тут важко це пов’язувати з характером. Звичайно існує щось таке як характер народів чи різних груп, суспільств, хоча це завжди дуже важко окреслити. Я б це бачив в розвитку Іспанії в 19-20 столітті, а саме в невирішених соціальних питаннях. Коли вибухнула війна, то вона набрала розмахів цього дуже страшного конфлікту, якщо йдеться про кількість вбитих, рівень репресій і також враховуючи те, що війна привела до формування франкістського режиму. Відповідаючи на Ваше питання, то слід сказати, що були такі люди і з боку республіканців, і франкістів, які вважали, що можна було конфлікт вирішити по іншому й історія могла б піти іншим шляхом, тобто що можна було знайти спільні елементи.
Якщо говорити про те, що відбувалося під час громадянської війни, то деякі речі нам можуть видатися абсурдними. Наприклад республіканці захоплювалися хоробрістю своїх ворогів, коли йдеться про оборону деяких місцевостей, які на першому етапі війни опинилися в руках прихильників правиці, але на території, де перевагу мали республіканці. За винятком Толедо, де обложеним прийшли на допомогу підрозділи генерала Франко, ці місцевості були захоплені республіканцями. Власне республіканці підкреслювали героїзм цих людей, котрі боронилися до останнього. Проте також в протилежному таборі було захоплення своїми супротивниками. Нам це може видаватися дивним, бо йдеться про громадянську війну, коли ворога показується в якнайгіршому світлі. Так само було в Іспанії, але одночасно з цим підкреслювалося, що супротивник бився до кінця.

Власне щодо особливостей громадяньскої війни в Іспанії, котру вважають передвісницею ІІ-ої світової. Можна також сказати, що це була одна з останніх романтичних воєн. В контексті того іспанського ідеалізму, можна згадати бійців інтербригад. Люди з цілого світу їхали до Іспанії, щоб битися за свої погляди. Що було причиною такого піднесення? Цей ідеалізм іспанців чи також той факт, що ця війна сприймалася як битва між демократією і фашизмом?

Перш за все це друге, тобто іспанський конфлікт був сприйнятий як конфлікт з фашизмом. Звичайно, що люди лівиці на цілому світі, сприймали це також як зіткнення комунізму з фашизмом. Проте це стосувалося лише частини тих осіб, котрі прибували до Іспанії. Наприклад туди приїзджали з США та Великобританнії люди ліберальних поглядів, а не лише прихильники лівої ідеології. Іспанська республіка розглядалася як демократична країна. Не надто усвідомлювалася значна перевага лівиці в республіканських урядах, бо це стало помітним вже в ході громадянської війни. Це все сприймалося дуже романтично. Зрештою ті люди очікували чогось зовсім іншого. Частина цих людей ніколи не служила у війську, але їхали до Іспанії, щоб воювати. В Європі зростало розуміння того, що континент буде опанований фашистськими режимами і люди хотіли якось цьому протистояти. Ті хто вступав до інтернаціональних бригад були романтиками і прагнули якось реагувати на зростання фашизму у Європі.

Назар Олійник