В попередній історичній рубриці ми говорили про Громадянську війну в Іспанії 1936-39 років як про конфлікт двох Іспаній. Сьогодні ми продовжимо цю тему, але сконцентруємося на історичній пам’яті про іспанську громадянську війну та її значення для ідентичності сучасних іспанців. Наш співрозмовник історик Тадеуш Мілковський з Інституту Іберистики Варшавського університету.

Отож, можна сказати, що республіканський міф здомінував візію  Громадянської війни в Іспанії у цілому світі. Власне яке коріння цього міфу? Чи ця версія історії також переважає в самій Іспанії?

Звичайно в світі це домінуюче бачення, хоча не до кінця, бо наприклад  є інший образ іспанського конфлікту серед американських католиків. Проте загалом домінує прореспубліканський образ цієї війни. Якщо йдеться про Іспанію, то тут була інша ситуація. Після закінчення громадянської війни і встановлення диктатури Франко була звичайно лише одна візія історії. З іншого боку, слід підкреслити, що найбільш видатні інтелектуали, котрі не могли через існуючі політичні реалії публікувати своїх творів, виїхали з Іспанії. Вони видавали свої книги в Європі та Америці і сприяли формуванню республіканського образа в світі.
Власне під час переходу Іспанії до демократії завдяки цій  потужній еміграції республіканська версія громадянської війни стала домінантною. Проте так тривало до 90-тих років, коли відбулася реакція з боку правого табору і здійснено спробу іншого представлення Громадянської війни.  Розпочалася колосальна дискусія щодо громадянської війни, яка на мою думку була дуже позитивною, бо внесла багато нового, починаючи фактами і закінчуючи різного роду інтерпретаціями. Проте в кінцевому підсумку відбувся знову поворот до республіканського образу Громадянської війни. Навіть маємо тут перебільшення. Наприклад справа Католицької церкви – церква в роки переходу до демократії відіграла дуже позитивну роль. Однак, як показують опитування, більшість молодих людей, котрі не пам’ятають цього періоду, негативно оцінюють Католицьку церкву в роки демократизації, що звичайно ж не відповідає дійсності. Проте це реакція на спробу змінити образ Громадянської війни з боку правих сил.

Якщо йдеться про порозуміння щодо історії громадянської війни, то власне в Україні часто цей конфлікт показується як приклад, коли відбулося примирення ворогуючих сторін. Чи дійсно це так?

На жаль ні. Скажу так як я приїзджав до Іспанії, а їжджу туди вже понад 20 років,  то тоді 20 років тому мені здавалося, що Іспанія вже поєдналася. Так мені здавалося і довший час так вважав. Згодом цей погляд помінявся і сьогодні дивлюся на це значною мірою скепсису. Мені здається, що проблема полягає в тому, що під час Transicion, тобто в перехідний період від диктатури до демократії, задля того, щоб не провокувати конфлікту, про громадянську війну спеціально старалися забути. Наприклад положення Конституції, що стосувалися Католицької церкви були дуже нечітко сформульовані. Це було зроблено ціленаправлено,  щоб справа не дійшла до такого конфлікту, який у в ІІ-гій республіці призвів до Громадянської війни. Все починалося з дискусії над статтями конституції з 1931 року, які стосувалися Католицької церкви.
По друге, слід пам’ятати, що громадянська війна має інші наслідки ніж класична війна з іншою державою. Подам такий приклад, щоб показати цю всю складність. Моя знайома, історик з Мадриду, розповіла мені наступне – досліджуючи архіви в своєму рідному місті, яке знаходиться на Півночі Іспанії і котре одразу опинилося в руках франкістів, вона знайшла інформацію про свого діда. Виявилося, що він був республіканським діячем. Цей чоловік не розповідав про своє минуле, ані дітям, ані тим більше внукам- в першу чергу йшлося про питання безпеки. І для порівняння розповім свою історію – мій дід боровся з комуністичним режимом до кінця 40-х років. Він отримав смертний вирок, але на щастя був помилуваний. Це ніколи не було в моїй сім’ї якоюсь таємницею. В Польщі ці поділи між ворогуючими сторонами були зрозумілі. Значною мірою комуністичний режим був накинутим ззовні. В той же час в Іспанії це був внутрішній конфлікт. В Польщі про це минуле можна було говорити вже після лібералізації режиму, тобто після 56-го року, в той же час в Іспанії це становило проблему аж до смерті Франко в 1975 році.

В Іспанії домінують різні дискурси щодо подій 1936-1939 років та франкістської диктатури. Тут можна навести приклад Країни Басків і Каталонії.
Чи Вам не здається, що Іспанія сьогодні живе в умовах війн довкола історичної пам’яті? Досить хоча б згадати судові процеси ініційовані іспанськими соціалістами, які перебувають при владі, коли ведуться розслідування в справі франкістських репресій.

По перше, справи з історичною свідомістю в Країні Басків і Каталонії певною мірою були вирішені вже  трохи раніше, бо наявні підручники з історії в тих двох регіонах, так само як і в Галісії, відрізняються від загальноіспанських. Проте є друга справа - всі націоналістичні угруповання в цих регіонах об’єднує ставлення до громадянської війни. Власне тому не було проблеми з пошуком жертв війни і ексгумації решток на території Країни Басків і Каталонії, бо парламенти цих країв, одноголосно підтримали цю ініціативу. Чи це буде використано проти єдності Іспанії? Не думаю, що стосунок до громадянської війни буде підставою для якогось серйозного конфлікту.
Якщо йдеться про історичні питання, то слід сказати, що і в Каталонії і Країні Басків прийнято одну версію історії. В каталонських сім’ях немає когось хто був в таборі франкістів, і так само виглядає справа в басків, що звичайно є неправдою. Велика група каталонських підприємців підтримувала Франко і очікувала з нетерпінням на прихід його військ, але якщо Ви порозмовляєте з каталонцями, то не знайдете тих чиї предки підтримували генерала Франко.

Одним з символів так би мовити порозуміння іспанців щодо Громадянської війни є меморіальний комплекс Valle de los Caidos, тобто Долина Полеглих. Чим сьогодні є цей меморіал для іспанців? І чи можна говорити, що ідея Двох Іспаній вже відійшла у небуття?

Перш за все проблема з Valle de los Caidos є того типу, що хоча Франко і запевняв, що це буде місце поховання обох сторін конфлікту, то так до кінця не було. Оскільки ще в франкістський період, сім’ї загиблих республіканців, зверталися з проханням поховати в цьому меморіальному комплексі своїх рідних і виявлялося, що не можуть цього зробити. Долина Полеглих стала пам’ятником лише переможців, а те, що там поховані також республіканці, то був звичайно певний жест з боку Франко. Проте Долина Полеглих розглядається як символ перемоги лише однієї Іспанії. З одного боку там відбуваються урочистості в річницю смерті Франко, і чимраз менше людей бере в них участь. З іншого боку для молодого покоління іспанців справа Долини Полеглих не є аж такою важливою. Тобто можна сказати, що на щастя в тих нових поколіннях іспанців цей поділ на дві Іспанії потроху заникає.

(Запрошуємо прослухати звуковий файл)

Матеріал підготував Назар Олійник