Минулого тижня у Вільнюсі, парламентське зібрання ОБСЄ ухвалило резолюцію згідно з якою сталінізм на рівні з нацизмом визнано злочинним режимом і відповідальним за початок ІІ світової війни. Ця резолюція викликала гнівну реакцію у Москві, яка вже готує свою відповідь.
Прокоментувати цю справу ми попросили відомого польського історика, професора Анджея Пачковського.
Думаю, що це відповідне рішення - порівняти дві злочинні системи. Одночасно варто взяти до уваги, що кожне, рішення, порівняння несе в собі навіть певний елемент непорозуміння. Хоча б зваживши на той факт, що нацизм був злочинний щодо інших, тобто ненімців, а сталінізм був найбільш жорстоким стосовно власних громадян. Можна сказати, що це ідеологічна різниця, а не екзистенційна, бо немає принципової різниці через які причини когось винищується. Тим не менше ті дві системи мали дуже схожі механізми дії. В першу чергу йдеться про сконцентрування влади в руках одніє особи і культ вождя. В обидвох випадках ці вожді були жорстокі і безпощадні. Слід врахувати, що нацизм існував порівняно недовго, як відомо Гітлер прийшов до влади в 1933 році, а найбільші злочини нацистів припали на період 1939-1945 років. В той же час радянський комунізм існував 70 років, а період найбільш масових злочинів охоплює понад 20 років. Тобто цей терор тривав набагато довше і тому призвів до набагато більшої кількості жертв.
Власне якщо говорити про це порівння – з одного боку зрозуміло, що нацизм і сталінізм, чи комунізм загалом, були злочинними системами, а з іншого боку Сталін був союзником Заходу в боротьбі з Гітлером. Тобто засудження сталінізму одночасно є вироком для свого ж союзника, який допоміг виграти війну.
Але жодні союзники чи загалом тверезомислячі люди не звинувачують Сталіна, що він був головнокомандувачем армії, яка брала участь в ІІ світовій війні і зробила великий внесок в перемогу над нацизмом. Мова йде про те, що він як державний лідер від початку 30-тих років здійснював політику масового терору. Під час так званих великих чисток розстріляно близько 700 тис. осіб. Це колосальні кількості. Окрім того терор і під час війни не припинявся – табори не опустіли. Те, що Сталін був союзником не перекреслює попередніх, а також подальших злочинів. Адже після 45 року в Гулагу було більше в’язнів ніж в 30-тих роках.Окрім того Сталін розширив цю злочинну систему терору практично на всю Центрально-Східну Європу. Адже комуністи в Польщі, Чехословаччині чи Угорщині не впровадили б самі цієї системи. Вони це могли здійснити лише завдяки допомозі Сталіна ззовні і в середині завдяки присутності Червоної Армії.
Можна сказати, що у зв’язку з наближенням 70-ої річнициці початку ІІ світової розгортається битва за пам’ять. Німці починають перекладати провину за початок війни на союзників, а Росія теж намагається довести, що СРСР на чолі зі Сталіним самотужки виграв війну. Чи ми маємо справу з серйозною ревізією минулого?
Мені здається, що це не так тому, що не з’явилися жодні нові тези. Теза про те, що приниження Німеччини у Версальському договорі було причиною німецького реваншизму, яким скористався Гітлер. До цього аргументу звертались ще у міжвоєнний період. У свою чергу, якщо йдеться про Радянський Союз, то теж немає нічого нового в такі непрямій полеміці між польськими та російськими істориками, коли почалася ІІ світова війна. Для поляків війна почалася 1-го вересня 39-го, а для багатьох росіян і загалом для більшості колишніх громадян СРСР війна розпочалася 22 червня 1941 року, тобто коли вибухнула радянсько-німецька війна. Попередні події по суті не вважаються війною. Однак це все існує вже давно і це не є так, що зараз відбувається ревізія ІІ світової війни, бо ці ревізії мали місце кілька десятків років тому.
У випадку з Росією, новим елементом є потужна державна пропаганда сталінського образу минулого , що не мало місця навіть в СРСР після смерті диктатора. Знімаються десятки фільмів, де пересічному росіянину показують переможну роль Червоної Армії в розгромі гітлеризму. Натомість всі жахіття війни і сталінізму просто замовчуються.
Чи існує загроза, що цей дискурс здомінує пам’ять про ІІ світову в Україні чи в інших колишніх республіках СРСР?
Не виключено, що так - специфічна ситуація балтійських держав, котрі на власній шкірі відчули пакт Молотова-Ріббентропа. Натомість для білорусів і українців пакт Молотова-Ріббентропа і вступ Червоної Армії в 1939 році на землі ІІ Речі Посполитої не є жодним приводом для його засудження. У зв’язку з цим існує тенденція висловлювати подібну думку з цього приводу, що й переважна більшість російського суспільства. Особливо це характерне для Білорусії, України це стосується меншою мірою тому, що українці вже в той час мали свої конпіраційні структури і легальні партії, які діяли в ІІ Речі Посполитій. Частина українців хотіла незалежної держави, а замість того Радянський Союз впровадив свою систему.
Натомість сьогоднішня Росія має не надто міцну легітимізацію, закорінену в традиції. Звичайно можна відкликатися до битви під Полтавою, до Петра І чи навіть Івана Грозного, але це все досить давні справи. Найбільш міцна легітимізація виводиться з новіших часів, які охоплені індивідуальною пам’яттю тих що ще живуть. З цієї точки зору тим моментом слави є ІІ світова війна, відлік якої береться з 22 червня 1941 року. Увага зосереджується на ролі Червоної Армії в розгромі фашизму. Хоча я переконаний, що з нагоди 70-тої річниці початку ІІ світової залишиться поза увагою, що до 8 серпня 1945 року СРСР не вів війни з Японією. Сталін вимагав від американців, відкрити ІІ-ий фронт в Європі, але сам не відкрив ІІ-го фронту на Тихому океані. Немає сумніву, що про це ніхто не буде говорити, бо це трохи применшує внесок СРСР в перемогу. ІІ світова війна велася на двох великих воєнних театрах: в Європі і на Тихому океані. Власне на Тихоокеанському театрі американці боролися наодинці і їм ніхто не допомагав.
А якщо повернутися до цієї резолюції ОБСЄ щодо зрівняння сталінізму і нацизму як двох злочинних режимів. Висуното пропозицію визнати день підписання Пакту Молотов-Ріббентроп, тобто 23 серпня, днем пам’яті жертв нацизму і сталінізму. Наскільки ця дата функціонує в середовищі західноєвропейських інтелектуальних еліт і яке ставлення до неї?
Звичайно ці еліти не єдині в ставленні до цієї справи. Певна частина лівих еліт, особливо ті хто пройшов через компартію і почувають якусь лояльність щодо цієї партії та її ідеології, будуть підтримувати цю так би мовити путінську позицію. Тобто, що слід визнати Пакт Молотова-Ріббентропа за рятівну дошку за яку вхопився Сталін, щоб відкласти німецьку атаку на СРСР, що суперечить історичним джерелам. Проте частина західноєвропейських еліт лівого спрямування розділяють цю думку. Власне тому вони протестували проти зрівняння нацизму і сталінізму. Я свого часу писав розділ до польського видання книжки “Чорна книга комунізму”. Отож коли ця книга 12 років тому вийшла у Франції, то там піднялася ціла буря з боку лівиці і навіть була спроба розпочати в парламенті дискусію на цю тему. Тобто чи можна порівнювати нацизм і комунізм як злочинні системи.
(Запрошуємо прослухати звуковий файл)
Матеріал підготував Назар Олійник