23 вересня, Польський Сейм прийняв ухвалу в якій дав свою оцінку радянській агресії 17 вересня 1939 року, коли Червона Армії в порозумінні з Гітлерівською Німеччиною, згідно з таємним протоколом Пакту Молотова-Ріббентропа зайняла східні землі Речі Посполитої. Цей акт агресії названо IV-тим поділом Польщі. В документі вжито такі сформулювання напад Червоної Армії відкрив „черговий трагічний розділ в історії Польщі і всієї Центрально-Східної Європи”. Катинь названо геноцидом. Також міститься заклик до всіх людей доброї волі в Російській Федерації спільно і солідарно діяти задля засудження злочинів сталінізму. Як і слід було очікувати згадана ухвала Сейму викликала гостру реакцію в Росії. 25 вересня комісія закордонних справ Державної Думи направила лист в якому назвала блюзнірством окреслення Катинської справи геноцидом. На думку російських депутатів своєю ухвалою Сейм розпалює націоналістичні і агресивні настрої щодо своїх сусідів.
Отож польсько-російська війна за пам’ять триває і кінця їй не видно.
Наш співрозмовник, професор Влодзімєж Марціняк з Варшавського університету.
 Чи на Вашу думку польсько-російські взаємини в найближчі 10-15 років приречені на постійні суперечки довкола історії?

Влодзімєж Марціняк:Побоююся, що так. Проблеми минулого будуть повертатися. По-перше у зв’язку з головною причиною, яка полягає у характері російської системи політичної влади, котру можна окреслити як вождистську. Для цієї системи велике значення відіграє Перемога, як такий базовий легітимізуючий міф цієї системи влади. А це звичайно актуалізує і надає політичного змісту усім історичним проблемам. Прошу звернути увагу наприклад на Пакт Молотова-Ріббентропа. Дане питання не було предметом політичних дискусій у 90-тих роках. Те, що відбулося на зламі 80-тих - 90-х років наштовхувало на думку, що воно закриє це питання як політичну проблему і перетворить його на винятково історичну тему та предмет досліджень спеціалістів. Пакт Молотова-Ріббентропа повернувся на політичну арену лише в 2005 році в контексті неймовірно гучних святкувань 60-тої річниці так званої Великої перемоги. Припускаю, що до тих пір поки ми будемо мати справу з такою авторитарною системою, то звернення до цього образу Перемоги як наріжного каменя суті Росії буде постійно спричиняти суперечки.

Здається, що росіяни мають до певної міри рацію, коли МЗС Росії закидає Польщі, що ухвала Сейму про агресію 17 вересня 39-го не відповідає духу 1 вересня 2009, тобто духу в світлі заяв польських державних лідерів на урочистостях в Гданську. Все ж таки промові Лєха Качинського і заявам прем’єра Дональда Туска бракувало такої гостроти сформулювань. Може їм варто було факт нападу СРСР на Польщу акцентувати більш гостро?

Влодзімєж Марціняк: Я не до кінця розумію, що означає ставити справу гостро. Те, що найбільше обурює російську сторону, то це два питання. А саме - кожне нагадування про Пакт Молотова-Ріббентропа чи про радянську агресію 17 вересня, призводить до однієї реакції - росіяни кажуть що в них хочуть забрати перемогу. В заявах депутатів Думи це звучало як лейтмотив, що ми поляки повинні бути вдячними за визволення і у зв’язку з цим мовчати про всі інші питання. Це перше, а друга справа - вживання терміну геноцид в контексті злочинів сталінізму, в тому числі йдеться про Катинь. Це сформулювання прозвучало в промові президента Польщі Лєха Качинського під час відзначення  70-тої річниці вибуху ІІ світової війни. Тому я не бачу якогось суттєвого дисонансу у польській позиції. Мені здається, що проблема полягає в чомусь іншому, а саме в тому що в Росії досить часто інтерпретувався приїзд та промова Путіна в Гданську 1 вересня цього року як жест в бік Польщі. При чому не усвідомлюється, що з польської точки зору, так не було. Тобто, що по суті стаття Путіна в “Газеті Виборчій” в формі звернення до польського народу, а також його промова містили похвалу Пакту Молотова-Ріббентропа. Цей акт визнаний неморальним, але необхідним і виправданим з точки зору інтересів СРСР.
В цьому сенсі можна трактувати ухвалу Польського сейму про радянську агресію 17 вересня як реакцію на ту однозначність, яку містила в собі стаття і промова Путіна.

У нашій розмові постійно дивимося на відносини між Польщею і Росією через призму міждержавних стосунків. Проте досить цікаво подивитися як ці питання виглядають в історичній пам’яті росіян. За даними Центру ім.Лєвади лише 16% росіян знає, що 17 вересня 1939 року Червона Армія, це час, згідно з секретними додатками до Пакту Молотова-Ріббентропа, окупувала Польщу. Іншими словами для абсолютної більшості російського суспільства ці справи незнані.

Влодзімєж Марціняк: Прошу звернути увагу, що у своїй промові на Вестерплятте і статті опублікованій в „Газеті Виборчій” прем’єр-міністр Путін теж не говорив про таємні додатки. Він лише говорив про Пакт Молотова-Ріббентора. Тобто він продовжив утримувати російське суспільство в незнанні. Якщо візит Путіна справді був жестом, то це показує наскільки він обмежений і неоднозначний. Такий собі ленінський принцип – один крок вперед і два кроки назад.
Одночасно з цим, мені здається, якщо говорити про діалог не на політичному рівні, тобто між країнами, а на рівні суспільств, то фундаментальною справою є щось інше. Йдеться про осмислення і розрахунок зі злочинами комунізму загалом, і сталінізму зокрема. Важливим є донесення до свідомості росіян, що вони, так само як і поляки, були жертвами комунізму і що сталінський режим був злочинним стосовно обидвох народів. Хоча й був різний ступінь інтенсивності репресій в той чи інший період. На мою думку, коли б ми прийняли таку точку зору, як базову ідею, то наш діалог рухався б уперед.  З іншого боку здається, що є оптимістичний елемент, який полягає в певних кроках і дискусіях, які точаться в Російській православній церкві. Наприклад, цей жест, щодо завезення копії ікони Ченстоховської Матері Божої до Осташкова, де була розстріляна частина польських офіцерів, а водночас це місце мучеництва і росіян теж. Це такий вихідний пункт для подальшого порозуміння.

Пане професоре, Ви член польсько-російської групи істориків з важких питань минулого. Як виглядає сьогодні цей діалог істориків, особливо в контексті того, що декілька місяців тому при президентові Росії було створено комісію, яка має боротися з перекручуваннями, які стосуються ІІ світової.

Влодзімєж Марціняк: Ми не мали ще зустрічі, бо ця президентська комісія була створена не так давно, але наприклад у вересні в російській пресі з’явилися наступні публікації: 1 вересня в „Независимой газете” з’явився текст професор Яжборовської під дуже промовистим заголовком „Подорож дилетантів в історію”. Це критика тих російських публікацій, які ми в Польщі називаємо ревізіоністськими, що реабілітують Пакт Молотова-Ріббентропа. А згодом вийшла друком стаття професор Лєбєдової присвячена агресії 17 вересня. Яжборовська і Лєбєдєва є членами групи істориків з важких питань. Так що на підставі цього можу зробити висновок, що той дух діалогу, який панував в групі зберігається навіть попри несприятливу атмосферу в Росії. Власне ми добре розуміли один-одного, бо ми маємо точку дотику. Тобто ніхто з цих науковців, що входять до складу комісії з важких питань не намагається захищати імперських чи комуністичних позицій. Тому маючи різні точки зору на окремі питання ми можемо дискутувати, бо маємо якусь спільну платформу. Натомість, коли серед російських політиків ми зустрічаємося з таким твердженням, що Радянський Союз був прекрасною державою і шкода, що вона розпалася, то тоді важко дійти до порозуміння.


Назар Олійник