Професор Анджей Ґарліцький

Фото взято з: http://pl.wikipedia.org/wiki/Andrzej_Garlicki

15 червня 1934 року у Варшаві поблизу Товариського клубу, що на вулиці Фоксал 3, член ОУН Григорій Мацейко трьома пострілами впритул, вбив міністра внутрішніх справ Польщі, Броніслава Пєрацького. Нападнику вдалося відірватися від погоні, уникнути арешту і емігрувати до Чехословаччини, а згодом до Аргентини. Наказ про вбивство Пєрацького, якому ОУН закидала репресії і політику пацифікації  був виданий головою Крайової Екзекутиви ОУН Степаном Бандерою.     
Власне так виглядає передісторія, д заснування польською санаційною владою концентраційного табору у місті Береза-Картузька, що на території сучасної Білорусії. Табір створено 12 липня 34-го у відповідь на вбивство Пєрацького, куди мали потрапляти небезпечні вороги польської влади. З самого початку Береза зажила слави найбільш жорстокого ув’язнення у міжвоєнній Польщі. Через Березу Картузьку пройшло щонайменше 8 тис. осіб, серед них більшість складали діячі українських організацій, в першу чергу націоналісти. В’язнями Берези були зокрема: Євген Коновалець, Роман Шухевич, Тарас Бульба Боровець.

Про Березу Картузьку ми розмовляємо з професором Анджеєм Ґарліцьким з Варшавського університету.
Як відомо, в Березі Картузькій сиділи різні люди: польські праворадикали, комуністи, українські націоналісти. Що можна сказати про відносини між в’язнями, котрі представляли протилежні угруповання?

Анджей Ґарліцький:Часто відносини були дуже погані. Наприклад в деяких спогадах досить виразно видно, що комуністи взагалі не розмовляли з українським націоналістами і навпаки. Вони й надалі вважали себе політичними супротивниками,  а те, що вони всі  їх посаджено до Берези Картузької, то це не змінювало ситуації. Я сказав би так, що судячи зі людей, котрі перебували в Березі Картузькій, факт перебування в одному концтаборі не загасив конфліктів, що існували раніше.

Перебування в Березі передбачало 3 місяці з правом продовження цього терміну. Цього вистарчало, щоб зламати в’язня? Чи не було так, що короткий час перебування в концтаборі і жорстокі репресії ще більше зміцнювали людину?

Анджей Ґарліцький:Проте дуже багатьох тримали більше ніж 3 місяці, бо цей термін був таким стандартним мінімум. Натомість часто цей час перебування продовжувався. Звичайно з точки зору влади, то це не було ефективно, бо видається, що ламалися і відмовлялися від політичної діяльності з числа переконаних політичних противників, десь 5-10% в’язнів. Натомість решта немовби гартувалася і міцніла в  переконанню, що потрібно боротися з цією системою.

Якби не було замаху члена ОУН Григорія Мацейка на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, то чи взагалі б був би створений цей концтабір в Березі Картузькій? Власне чому був створений лише один такий табір? Чи планувалося створити мережу концтаборів, так як це було в Німеччині?

Анджей Ґарліцький:Ні не було таких ідей. А те, що Ви кажете про Мацейка, то це все лише вияснилося під час слідства. В момент, коли приймалося рішення про створення  концтабору в Березі Картузькій не було взагалі українського сліду у вбивстві Броніслава Пєрацького. Поширеною була версія, що це члени Національного радикального табору вбили Пєрацького.
А плани створити щось таке як німці в Дахау, то вони кружляли, але бракувало конкретики.  Були загальні ідеї, що це непогане рішення створити такий табір з дуже суворим режимом, який знеохотить супротивників влади до ведення подальшої діяльності. Представники польського міністерства внутрішніх справ були в Дахау і цікавилися як то все виглядає. Отож певні зразки були цілковито скопійовані, особливо розпорядок життя в таборі.

Власне як виглядав день в’язня у Березі Картузькій?

Анджей Ґарліцький:Дуже рано був підйом, о 4-тій годині ранку літом, і о 5-тій взимку. В’язні отримували ячмінну каву і хліб в невеликих кількостях. Вони цілий час були голодні. Після цього були фізичні вправи і виконання безглуздих робіт. Наприклад перенесення каміння з одного місця на інше, а потім навпаки. Тобто такі цілковито ідіотські заняття. Після цього надходив час обіду, який складався з якоїсь такої зупи-баланди з невеликими добавками м’яса. Потім до вечері й надалі тривали заняття, що вимагали значних фізичних зусиль. В’язням було заборонено між собою розмовляти, навіть в своїх бараках, заборонено було й курити. Широко використовувалося биття, зазвичай били поліцейські.
Проте найбільш важким, якщо йдеться про табірний режим була проблема випорожнення. Проблема полягала в тому, що на туалет було лише 2 хвилини, а часом і того менше. Цього часу було занадто мало і в’язні забруднювалися фекаліями, в першу чергу руки, звичайно ж не було води, щоб помитися. Власне такого роду репресії використовувалися щодо людей в Березі Картузькій.

Чи в цих репресіях проти політичних в’язнів брали участь кримінальні злочинці?

Анджей Ґарліцький:Кримінальників заохочувалося бити політичних в’язнів, але там не було кримінальників так як в німецьких таборах, де перебували особи, що здійснили звичайні злочини. Натомість в Березі Картузькій перебували злочинці, котрі не могли опинитися у в’язниці, наприклад спекуляни чи дрібні злодії. Проте тут не було такого роду злочинців як це було у випадку з німецькими концтаборами. Тобто не було проблеми відносин між політичними і кримінальними в’язнями.

Вже в 1936 році була ідея закрити Березу Картузьку. Чому так не сталося?

Анджей Ґарліцький:Це було занадто вигідне. Апарат міністерства внутрішніх справ вважав, що то хороша і ефективна форма діяльності від якої не потрібно відмовлятися. Сумніви мали провідні політики санаційного табору, котрі вважали існування Берези Картузької неефективним. Застереження теж мав головний комендант поліції, котрий вважав, що це деморалізує його підлеглих. Адже, якщо поліцейський б’є в’язня, то він може бити й звиклих громадян у відділку. Проте опір був заслабкий, а користі були великі.

Дехто з польських дослідників не схильний вважати Березу концентраційним табором, оскільки це має перегукування з німецькими відповідниками. Наголошується, наприклад що в Березі загинуло лише кільканадцять осіб. Як загалом можна оцінити історію з Березою Картузькою? І теж питання чи ця справа призвела до якихось поважних політичних втрат санаційного режиму?

Анджей Ґарліцький:Це поза сумнівом не був табір смерті, бо ми маємо поділ на концтабори і табори смерті. Метою Берези не було знищення тих, хто там перебував. Завдання полягало в тому, щоб їх принизити і психічно зламати. Однак дані особи мали вийти живими. Якщо й хтось вмирав, то через проблеми зі здоров’ям, коли люди не витримували тих знущань. Частими були смерті спричиненні серцевими хворобами. Деколи смерть була спровокована побоями. Загалом зафіксовано 13-ть смертельних випадків, що було порівняно небагато як для такого типу табору.
Тобто не можна Березу Картузьку порівнювати з німецькими концтаборами. Я вже говорив про Дахау, але Дахау на початку 30-тих років теж був табором звідки людей людей випускали. В цей час це ще не був концтабір, що мав своєю метою знищення в’язнів, він їх мав зламати. Щодо політичних втрат санаційних втрат режиму, то знаєте напевно вони були невеликі. Тобто ті, котрих садили до Берези– комуністи, українці – були тими хто не тішився суспільною підтримкою. Громадська думка вважала їх шкідливими. Звичайно ліві і демократичні кола, як наприклад Польська соціалістична партія були проти Берези Картузької. Проте пересічний громадянин так не думав

(Запрошуємо прослухати звуковий файл)

Назар Олійник