Учасники дискусії -Едвін Бендик (зліва) і Адам Бальцер у Будинку зустрічей з історією.
Фото з сторінки Будинку зустрічей з історією http://www.dsh.waw.pl
Цього року вийшов польський переклад “Балканських привидів”, власне цій книзі була присвячена дискусія, що пройшла у Варшаві у Будинку зустрічей з історією. Запрошомуємо прослухати звіт з цього заходу.
Отож один з учасників дискусії, публіцист часопису “Polityka”, Едвін Бендик, відзначив, що книга Роберта Каплана певною мірою активує ряд комплексів характерних для мешканців Центрально-Східної Європи:
Едвін Бендик: Читаючи цю книжку я мав певну проблему, яка зумовлена двома комплексами. Перший комплекс– постколоніальний, котрий виражається в тому, що мене завжди радує, коли відомий американський журналіст пише про регіон чи країну мого проживання. Приємно прочитати про свою країну на сторінках скажімо The New York Times, що немовби є підтвердженням, того, що світ нами цікавиться і ми важливі.
З іншого боку є ще свого роду постімперський комплекс, коли присутнє таке мислення, мовляв дуже добре, що існують такі місця як Балкани, де ситуація гірша ніж в нас. Власне Каплан пробує проводити такі поділи, мовляв Балкани негативно вирізняються на тлі Центральної Європи, яка попри всю свою міфічність є складовою іншої, “кращої” цивілізації.
Публіцист теж відзначив, що автор “Балканських привидів” дуже часто оперує стереотипами:Едвін Бендик: Каплан дуже часто використовує такі класичні стереотипи, котрі відкликаються до культурних уявлень тих чи інших народів. Характерний приклад кліше, яке вводить в дію цілий ряд асоціацій, можна знайти в його описі такого регіону Румунії як Банат, де проживають різні народи, зокрема й німці. Ось як Каплан змальовує чоловіка, якого він там зустрів: “хоча чоловік був брудний і неголений, а його колись біла сорочка була вся в плямах, але світле волосся й інтелігентні блакитні очі зраджували в ньому саксонця”.
На думку Каплана, німець-саксонець має “інтелігентні блакитні очі”, натомість румунів він представляє менш привабливо, вони в нього асоціюються з варварством і примітивністю.
Учасником дискусії також був балканознавець Адам Бальцер з Центру європейської стратегії “Demos-Europa”. Він зокрема гостро розкритикував спосіб представлення Балкан, який панує в польських ЗМІ, подібний до того, який є в книзі Каплана:Адам Бальцер: У випадку з Польщею ми звичайно ж маємо справу із такою ситуацією, яка мене, людину, котра неодноразово була на Балканах, знає мови даного регіону, цікавиться його культурою, історією, неймовірно дратує. Зокрема йдеться про те, що поляки надзвичайно вразливі стосовно іміджу Польщі на Заході. Це з одного боку поєднання такого почуття вищості стосовно Заходу, а з іншого боку – комплексів.
Одночасно з цим ми не маємо жодних докорів сумління, творячи часто дуже спрощений, стеоретипний образ Балкан. Це притаманно не лише пересічним людям, але також і ЗМІ. Достатньо лише включити телевізор і ви почуєте, що „балканський котел” постійно кипить, вирує і так далі. Ви теж почуєте про “бочку пороху”, котра от-от вибухне. Інше поняття це звичайно ж „балканізація”, яке вживається для опису ситуацій в інших регіонах світу, де наприклад ситуація набагато складніша ніж на Балканах. Зокрема це стосується Афганістану і Близького Сходу. Проблема Балкан є в тому, що вони згадуються в ЗМІ в ситуаціях коли відбувається, або може відбутися, щось погане. Тоді усі в якийсь момент починають цікавитися Балканами і нерідко проявляється невігластво, яке на мою думку, якщо мова йде про інтелектуальні еліти та ЗМІ, на жаль більше присутнє в Польщі ніж на Заході.
Адам Бальцер звернув увагу присутніх на необґрунтованість тези Каплана і цілого ряду журналістів щодо нібито “одвічної ненависті” серед народів Балканського півострова:Адам Бальцер: Звичайно, коли йдеться про стереотипи, то серед іншого ця книжка, як вже тут зазначав Едвін Бендик, зміцнює їх. Таким поняттям, яке зробило велику кар’єру в західній пресі і ЗМІ, є “одвічна етнічна ненависть”. Зокрема Роберт Каплан писав на цю тему.
Однак проблема в тому що в різних регіонах світу, ми завжди маємо справу зі стереотипами і етнічними упередженнями. Часто йдеться навіть про напруження і неприязнь між народами, які проявляються різною мірою в залежності від політичних і суспільних обумовленостей. Натомість це дуже довгий шлях від неприязні і стереотипів до війни, концтаборів і розстрілів.
Як зазначає експерт, до ІІ світової війни між сербами і хорватами, двома найбільшими народами колишньої Югославії не було серйозних конфліктів: Адам Бальцер: Якщо ми подивимося на цей найважливіший конфлікт на території колишньої Югославії з точки зору сили гравців, які в ньому були задіяні, то звичайно ж в першу чергу йдеться про два народи, сербів і хорватів. Отож, коли говорити про одвічну ненависть між сербами і хорватами, то слід сказати, що справді протягом історії справа доходила до напружень. Проте по суті справи тим ключовим моментом була ІІ світова війна. Тоді усташі, крайні хорватські націоналісти, створили Незалежну державу хорватів, яка була сателітом Гітлерівської Німеччини. В деяких регіонах цієї держави дійшла справа до геноциду, відбулися етнічні чистки і примусова католизація сербів.
З іншого ж боку здійснено злочини, які можна визнати геноцидом, хоча його масштаби були меншими. Маю тут на увазі діяльність сербських націоналістів-четників.
Проте до ІІ світової між сербами і хорватами не було відкритого конфлікту як скажімо між Францією і Німеччиною, котрий вилився у декілька кривавих воєн у 19-му і 20-му столітті в яких загинуло декілька мільйонів осіб.
Варто додати, що навіть цей хорватсько-сербський конфлікт ІІ світової війни не був здетермінований, а став результатом цілого ряду збігу обставин та подій.
Під час згаданої вже дискусії прозвучало запитання чому видано польський переклад книги Роберта Каплана? Адже вона переповнена стереотипами, неточностями і узагальненнями. На думку публіциста Едвіна Бендика “Балканські привиди” важливі як документ епохи, а також тому, що ця книга вплинула на уявлення і сприйняття Балкан серед західних політиків і журналістів. Едвін Бендик: Я менше захищатиму Каплана, а більше ідеї видання цієї книжки. Звичайно її потрібно читати критично, звертаючи увагу на численні помилки, але також це треба робити симптоматично. Маю на увазі те, що книжки Каплана не йдуть на макулатуру, а їх читають дуже впливові люди. І політика дуже часто формується під впливом такого роду книг, а на жаль не того, що розповідає учасник нашої дискусії Адам Бальцер. Просто Каплан дуже популярна і впливова особа. На мою думку істотним є розуміння того як будується бачення політики і опираючись на яких даних великі держави вирішували ангажуватися чи ні в югославський конфлікт в 90-тих роках ХХ століття.
Назар Олійник