В цій історичній рубриці, ми представляємо Вашій увазі звіт з презентації книги “Чужий елемент”, що пройшла в рамках Варшавського книжкового ярмарку. Автор - Олєг Закіров, колишній офіцер КГБ, описує свою боротьбу за вияснення правди про Катинь.
Закіров у часи служби, в Смоленську, в часи горбачовської перебудови, вів своє таємне слідство: копіював секретні документи, зустрічався зі свідками і навіть безпосередніми учасниками розстрілів польських офіцерів у 1940 році.
Олєг Закіров звернувся до радянської преси в цій справі і дав цілий ряд інтерв’ю. Постать Закірова теж викликала великий інтерес в Польщі, він зокрема мав зустрічі з польськими дипломатами в СРСР та польськими журналістами. Присутня на згаданій презентації, відома публіцистка Кристина Курчаб-Редліх, поділилася своїми враженнями про зустріч в 90-му році з Олєгом Закіровим:

Олєг Закіров: Ми знайомимося з людиною, яка одразу ж здається нам незвичайною. Непересічна людина через свої емоції, заангажування і деталі, які нам представляє. Він каже – того і того свідка злочину, мені вдалося знайти живого, маю такі і такі свідчення. Олєг підозрював, що дехто з цих осіб брав участь в злочині. Це було для нас щось надзвичайне. Він серед іншого дав нас свій записник з подробицями, котрий мене вразив. Там були зокрема занотовані репресії і тиск, які чинилися по відношенню до Олєга Закірова з боку місцевого КГБ. Фактично це почалося одразу, як він опинився у Смоленську.
Олєг свідомо звернувся до преси, яка в ті часи перебудови була більш-менш незалежною і нав’язав співпрацю з нині покійним журналістом Гєннадієм Жаворонковим  з “Московських новостей”. Ця співпраця принесла свої плоди, бо посунула вперед справу Катиня. І коли про це почали писати на шпальтах газет, то вже було важче Закірова переслідувати, бо голова смоленського КГБ зрозумів, що Олєг  діє не сам.

Журналістка також зазначила, попри те, що  в СРСР повним ходом йшла перебудова, розслідування в справі Катиня викликало гнів радянського керівництва і створило серйозні проблеми для Олєга Закірова і Геннадія Жаворонкова:

Олєг Закіров:Лише здається, що справа Катиня, така очевидна для поляків протягом багатьох років була такою ж зрозумілою і очевидною для росіян в 90 і 91 році. Отож коли в 91 році в „Московських новостях” вийшла стаття Жаворонкова “Про що мовчить Катинський ліс”, то до головного редактора газети зателефонував Міхаіл Горбачов. Розмова була дуже різкою і Жаворонков детально описує, яких слів вживав Горбачов у розмові з його шефом. Це була вимога звільнити з роботи Жаворонкова і загалом залишити ту справу поки, в ЦК КПРС не буде прийнято остаточне рішення, що з цим робити. Жаворонкова звільнили. Хоча потім як знаємо перші документи в справі Катиня передано президенту Польської Народної Республіки, Войцєху Ярузельському.
Натомість Олега Закірова звільнено з КГБ через те, що нібито він психічнохворий.  Він не міг ніде працювати. Навіть коли йому вдавалося знайти якусь роботу, скажімо сторожа, то одразу з’являлися працівники КГБ і змушували працедавців звільнити Закірова. Окрім того його систематично прослуховували, телефонували з погрозами і навіть були два випадки, про що Олег неохоче розповідає, коли хтось намагався спровокувати автокатастрофу. В кінцевому підсумку він вирішив, не кажучи нікому, виїхати до Польщі, куди вже раніше на навчання поїхала його дочка, згодом сюди переїхала дружина.

Слід додати, що Кристина Курчаб-Редліх гостро розкритикувала польських чиновників, які обіцяли допомогти Олєгу Закірову, коли той приїхав до Польщі. Він попри обіцянки вів злиденне життя, не мав візи і змушений був жебрати на вулиці. Лише завдяки увазі польських журналістів вдалося змінити ситуацію.

Як зазначає сам Закіров, в радянські часи навіть багато офіцерів смоленського КГБ не знали, що в лісі поблизу Смоленська проводилися розстріли польських офіцерів:

Олєг Закіров: Навіть ті, хто народився та виріс в Смоленську, і навіть молоді офіцери КГБ не знали, де знаходиться Катинь. Що це місце, яке місцеві називають Козячі гори. Що вже казати про інших? Я сам щось чув по Голосу Америки про Катинь, але до якогось часу не уявляв, де це знаходиться.

Олєг Закіров гостро розкритикував слідство, яке вела і припинила, військова прокуратура Російської Федерації на чолі з Александром Савєнковим. Російські слідчі органи у 2004 році не знайшли основ вважати розстріляних польських офіцерів жертвами політичних репресій і геноциду. Встановлено лише дані 22-ох осіб з понад 20-ти тисяч загиблих:

Олєг Закіров: Ще більш жахлива річ у виступі військового прокурора Савєенкова – він називає цей злочин лише перевищенням службових обов’язків. Це ганьба і для росіян і російської влади. Скажімо США хочуть застосувати до тих суддів і слідчих, що вели справу смерті в тюрмі за нез’ясованих обставин відомого адвоката Сергєя Магницького, візові санкції. Думаю, щодо Савенкова і його підручних слід застосовувати такі ж міри. Слід хоч якось реагувати на чергові спроби фальшувати правду про Катинь.
Зміни реально будуть, тоді коли, хоча б цей документ, прийнятий російською прокуратурою, буде змінено. Я тоді в 2004 році написав протест Путіну, що це ганьба і його самого за таке потрібно притягнути до відповідальності. Фактично загиблими вважається лише 22 особи і все це окреслено як перевищення влади. Я в цій справі написав статтю до однієї польської газети, але її не опубліковано. Так само телебачення не хотіло про це говорити.

Після презентації книги „Чужий елемент”, Українській службі Польського радіо, вдалося взяти інтерв’ю в Олєга Закірова. Зокрема ми запитали, що розповідали особи, які брали участь в розстрілах польських офіцерів в Катині?

Олєг Закіров:Ну скажімо, Клімов казав, що в них після розстрілів були руки по лікоть в крові і вони їх мили спиртом. Це й же спирт вони й пили. Існує таке прислів’я, про руки по лікоть в крові, але тут це було в буквальному розумінні цього слова. Польських офіцерів просто штабелями складали в рови і засипали.

Як реагували ці люди, коли розповідали про Катинь?

Олєг Закіров: Перша реакція – це страх в очах і вони не забували повторювати, що, мовляв, сам я не розстрілював, а той і той розстрілював. Потім другий каже, що особисто не брав участь в розстрілах, а це робили ті, з яким я вже розмовляв. Проте у всіх був страх в очах. Вони ж не були дурні і розуміли, що це як мінімум військовий злочин, окрім того все вказувало на те, що це був геноцид і злочин проти людства.

Чи хтось з цих осіб може ще жити, щоб їх допитати?

Олєг Закіров: Навряд чи. Я не перевіряв, хто ще залишився живий з тих прямих свідків. Однак вже тоді, в 90-тому році, декому було за 80-ть. Я пам’ятаю одного з учасників розстрільної групи, котрий помер ще перед допитом в прокуратурі. Все це затягувалося, поки свідок не вмер. До речі в Україні, ще в радянські часи, слідство пішло швидше. В Харкові з цього приводу відкрито кримінальну справу. В Україні цього не побоялися зробити, а тут в Смоленську помирали свідки так і не дочекавшись допиту.

Назар Олійник