У Варшавському університеті під патронатом Студіум Східної Європи та київського видавництва „Темпора” відбулася дискусія “Постать Івана Мазепи в історії, історіографії і мистецтві”.
Одним з учасників згаданої дискусії був професор Мірослав Наґєльський з Історичного інституту Варшавського університету, який у своєму виступі зосередився на діяльності гетьмана Івана Мазепи в контексті Північної війни між Росією і Швецією. Зокрема, він наступним чином, з перспективи польської історіографії, оцінив обставини, за яких гетьман зважився на союз зі шведським королем Карлом ХІІ проти Петра І:

Мірослав Наґєльський: З нашої точки зору цей план Мазепи був представлений в неймовірно трагічних і складних обставинах, бо гетьман був до цього змушений під час наступу Карла ХІІ в 1708-1709 роках. Лише невелика група козацької старшини була втаємничена в плани Мазепи. По друге як знаємо трагізм 1708 року полягав в тому, що гетьман до кінця намагався вести свого роду політику нейтральності. Відомо кому він сприяв, але Мазепа не був переконаний яка зі сторін переможе. Тим більше, що він бачив перемоги російської зброї в Інфляндії і це схиляло його до обережності в своїх діях.
Мазепа хотів з Батурина спостерігати за боротьбою росіян та шведів і у відповідний момент схилити шальки терезів на той чи інший бік. Тут важко дивуватися такому підходу, бо козаки завжди були в свого роду трикутнику і вибирали собі союзника в залежності від обставин. План Мазепи розсипався, коли Карл ХІІ повернув на південь на Сіверщину. Шведський король вимагав від гетьмана виконання взятих на себе  зобов’язань і надати шведам всіляку допомогу.

Професор Нагєльський вважає, що рішення Мазепи йти на з’єднання з військами Карла ХІІ, а не чекати на свого союзника в добре укріпленому Батурині було фатальною помилкою. Це призвело до знищення гетьманської столиці графом Алєксандром Мєньшиковим і позбавлення шведських та українських військ необхідних запасів:

Мірослав Наґєльський: Не має сумнівів, що силами, якими гетьман диспонував, можна було захистити Батурин від кінноти Мешьшикова. Проте Мазепа задавався питанням- що далі? На думку польських істориків слід було закритися в Батурині і очікувати на армію Карла ХІІ. Адже тут знаходилися військові склади і всілякі елементи військової логістики. Не було потреби в поспішному порядку приєднуватися до шведських сил. Однак варто пам’ятати, що Мазепа дуже боявся ізоляції, вважаючи, що йому вдасться перетягнути частину козацьких сил, так як це сталося у випадку кошового отамана Костя Гордієнка. Хоча не позаздриш становищу Мазепи, котрий восени 1708 року прийняв таке, а не інше рішення.

Польський історик також представив причини, які значною мірою зумовили слабку підтримку ідеї виступити проти російського царя, приєднавшись до шведів:

Мірослав Наґєльський: Не підлягає сумніву, що ті елементи, які відзначає як українська, так і польська історіографія мали тут свій вплив. По перше шведи були іншого віровизнання, тобто неправославні і їх вважали єретиками. Створено міф про Карла ХІІ не лише як ворога Росії, але й взагалі православ’я. По друге знищено Запорозьку Січ. На поставу козаків вплинули також реквізиції продовольства різного роду матеріалів, з боку шведських військ.   Все це не могло не впливати на тих, хто втікав з табору Мазепи до росіян. Хоча одні втікали від Мазепи, інші приєднувалися до нього. Однак фактом залишається, що козацтво в цей епохальний момент, перед Полтавською битвою, не відіграло такої ролі як це передбачав Іван Мазепа. За оцінками істориків кількість козаків, що перебувала на боці шведів перед Полтавською битвою коливалася від 6 до 10-ти тисяч. 

Професор Тереса Хинчевська-Геннель з Кафедри україністики Варшавського університету у своєму виступі торкнулася образу Мазепи в польській літератури 19-того століття. Зокрема йдеться про драму польського поета романтика Юліуша Словацького „Мазепа”:

Тереса Хинчевська-Геннель: Словацький представив інакше Мазепу, аніж романтики, Джордж Байрон, Віктор Гюго чи Алєксандр Пушкін. Він показав Мазепу в молодості як дворянина при дворі польського короля Яна Казимира. Зокрема, він описав його любовні пригоди. Ця драма показує нам з певною іронією не стільки Мазепу, скільки загалом шляхетську ментальність, сарматський світогляд. Вважається, що цей твір є відповіддю на критику Яна Паска, який не любив Мазепи і представив його у своїх спогадах як малопривабливого звабника. Нібито через це Мазепу з ганьбою вигнано з двору польського короля. Власне Словацький на противагу Паску, представляє майбутнього гетьмана як людину повну фантазії, сміливця і улюбленця Яна Казимира.

Професор Хинчевська-Геннель також відзначила, що в польській мові слово мазепа довгий час мало  негативне значення, хоча ситуація поступово змінюється:

Тереса Хинчевська-Геннель: У польській мові і поточній свідомості поляків, окреслення “мазепа” було синонімом плаксивої особи і загалом мало негативне значення. Говорилося – не будь мазепою! Проте вже моя донька, коли я її питала з чим їй асоціюється слово мазепа, вже пов’язала це з історичною постаттю, а не з цим негативним значенням.  

Ще один з учасників згаданої дискусії, кандидат історичних наук Пйотр Кроль з Історичного інституту Варшавського університету у своєму виступі задавався питанням чи мав місце договір між Мазепою і польським королем Станіславом Лєщинським.
Лєщинським як і Мазепа був союзником шведського короля Карла ХІІ. Існують припущення, що гетьман уклав таємну угоду з польським королем на зразок Гадяцької унії 1659 року між гетьманом Іваном Виговським і Річчю Посполитою. Тобто йдеться про те, що Гетьманщина мала бути в унії з Польщею на правах широкої автономії. На думку Пйотра Кроля порозуміння між Мазепою і Лєщинським існувало, але скоріш за все це не був відповідник Гадяцького трактату. Історик зокрема зазначив, що в цій справі практично відсутні безпосередні документи, а є лише опосередковані свідчення:
Пйотр Кроль: Ми маємо лише певні згадки. Зокрема це відомості про переговори з польською стороною в Литві, де за декілька років перед 1708 роком ймовірно була висунена ідея союзу Польщі і Гетьманщини. Потім, донос генерального судді Василя Кочубея на Мазепу, в якому він пише, що старшина разом з Мазепою відкрили в Києві акт Гадяцької унії і читали її. Це має свій особливий вимір, бо у свідомості царського двору, Гадяч є синонімом жахливої зради. У зв’язку з тим, якщо хтось береться за перечитання цього трактату, то це означає, що хоче зрадити царя і Росію.
Чергова річ - це маніфест Петра І в якому написано, що в здобутому Батурині Меньшиков знайшов документ, який є порозумінням між Мазепою і Лєщинським. Нібито Мазепа віддає польському королю цілу Україну в обмін за Полоцьке і Вітебське воєводства, а також князівський титул.
Ці поодинокі згадки вказують на те, що були якісь порозуміння, але це не була цілковите повторення Гадяцької унії 1659 року, коли укладено повноцінну угоду між Гетьманщиною і Річчю Посполитою.
Я схиляюся до думки, що для Мазепи вигіднішим був союз зі шведами ніж з Лєщинським. Мазепа хотів відірвати Україну від Росії і створити  окрему державу, тому потребував сильного союзника, і водночас такого, який би був далеко, щоб не мати можливості втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Тому вибір пав на шведського короля Карла ХІІ.

Назар Олійник