Чим є історія і чим є минуле? Як історична тематика представляється у масовій культурі, зокрема в фантастичній літературі?
Цим питанням була присвячена дискусія „Минуле як забава: війна та історія в поп-культурі”. Ця дискусія відбулася в рамках Міжнародного книжкового ярмарку у Варшаві. Ми пропонуємо Вашій увазі звіт з цього заходу.

Отож чим є минуле й історія? Говорить доктор Наталія Леманн з Кафедри теорії літератури, Лудзького університету:

Наталія Леманн: Минуле є тим, що про нього ми напишемо. Чому? Бо історики історіографії, а письменники йдуть за ними слідом, твердять, що минуле й історія не існують, а лише є історики. Оскільки не можливо говорити про історію не інтерпретуючи її і у зв’язку з цим кожна розмова про історію й минуле є їх інтерпретацією. Тому залишмо надії про об’єктивізм в історії. Окрім того є ще один важливий момент - сьогодні письменники перебувають в досить зручній ситуації, бо врешті історики потроху випускають владу з своїх рук. Йдеться про те, що так само добре можна говорити про історію, пишучи 800-ву докторську дисертацію як і написавши книжку, яку читає пересічна людина, котра  присвячена скажімо альтернативній історії.

Водночас письменник-фантаст, Томаш Колодзєйчак, що суттєвий вплив письменників в творенні історичного  і довкола історичного дискурсу є нічим новим:

Томаш Колодзєйчак: Влада літератури над історією - це природна річ, бо так було за часів Гомера, Шекспіра чи Адама Міцкевича. Це творці літератури, а не історики вирішували, яке ми маємо бачення історії. Натомість треба сказати, що солідний письменник, котрий працює сьогодні, пробує писати історичні книжки, то читає роботи академічних істориків. В певному сенсі можна сказати, що праця фахівців не марнується. І я лише частково погоджуюся, що історія як така не існує. Адже все ж таки в битві під Грюнвальдом, хтось виграв, а хтось програв. Тобто існують певні факти, а те, що вони по різному інтерпретуються і що чимало з них гине в мороку часів, то це вже окреме питання. Чи ми вважатимемо, що історія джерело абсолютного знання або інтерпретацією, це не змінює того факту, що для письменників вона залишається захопливою аби творити свої повісті.

Доктор Томаш Смейліс з Інституту журналістики і суспільної комунікації, Нижньосілезької Вищої Школи, говорячи про використання історичні сюжети в масовій культурі, зазначив, що у випадку Польщі це досить нова тенденція:

Томаш Смейліс: Порушення історичних тем в фантастиці і загалом в поп-культурі – це питання останніх кільканадцяти років. Певний час навіть здавалося, що це певне пассе, коли сюжети творів крутяться довкола історії Польщі. Можна взяти приклад скажімо з музики. Скажімо польська група Lao Che, присвятила ряд своїх творів Варшавському повстанню. Перед тим співання про сюжети з польської історії, було сферою специфічних гуртів, що представляли патріотичну правицю. Тепер же навіть на рівні поп-культури це поле суттєво розширилося, зокрема це стосується літератури.

Наталія Леманн вважає, що альтернативна історія це цікаве поле для експериментів, але тут теж криються певні небезпеки:

Наталія Леманн: Небезпечним є те, що величезна кількість альтернативних історій намагаються креувати  скажімо Польщу як переможця у ІІ світовій війні. На загал це прекрасне заняття альтернативна історія. Однак я бачу в цьому певні небезпеки чергового сфальшування історії. На мою думку з літературної й історичної точки зору, набагато цікавішим є те, що робить скажімо письменник-фантаст Анджей Сапковський, котрий руйнує ті чи інші міфи польської історії. Тобто це не намагання зі всіх сил зобразити перемогу Польщі, а показання того, що історія не обов’язково мала піти тим шляхом яким вона пішла.

Учасник дискусії, письменник-фантаст, Томаш Колодзєйчак, дав таку класифікацію напрямків, фантастичної літератури, яка звертається до історичних сюжетів:

Томаш Колодзєйчак: Перша група - це тексти, які я називаю пригодами в реальності. Ми маємо героя, вміщаємо його в якісь часи, він там переживає певні пригоди. Тут можна добавляти фантастичні елементи, що мають якийсь зв’язок з реальними подіями або ні.
Друга група - це історичні альтернативи. Тобто береться певний історичний факт, опрацьовуємо його, а потім представляємо свій сценарій минулого. Тут фантастики як такої може взагалі не бути, тобто маю на увазі якихось потвор, кіборгів, вампірів тощо.
Третя група, яка більше домінує в літературі для молоді – це фантастика задля історичної освіти. Тут можу навести приклад моєї улюбленої в дитинстві книжки Юліуша Херлінгера „Містер Хопкінс, внук Шерлока”. В ній йдеться про внука Шерлока Холмса, котрий побудував машину часу і подорожував по різних історичних епохах аби розповісти 12-ти літньому хлопцю як жив Платон і як Ньютон зробив свої відкриття.
Врешті четверта група, яка мені особисто найближча – це історична алегорія. Ми пишемо since-fiction, події скажімо розгортаються в сучасній Польщі. Проте ми використовуємо історичні постаті, контекст, історичні питання і будуємо на цій основі якісь аналогії. Дія такої повісті може відбуватися на іншій планеті, але це є алегорія на події минулого.

Чи фантастичні твори, де є використовуються історичні сюжети не є з одного боку для читача свого роду втечею від реальності, а з іншого боку можливістю пофантазувати і відчути себе великим? З цим запитаннями УСПР звернулася до одного з учасників згаданої дискусії, антрополога Томашa Смейліса:

Томаш Смейліс: Звичайно. Проте це суто розважальна література, але якщо при нагоді вона реалізує якісь цілі, то прекрасно. Натомість це не є так, що це лише поляки чи інші, реалізують сон про велич своєї держави. Це наприклад дуже популярний мотив в американців, незважаючи на те, що вони мають потужну державу.
Свого часу на одній конференції польський письменник, Анджей Сапковський, розповідав про повість, де з’являється історична постать Папи Римського, який займається чорною магією. Тоді хтось з присутніх задав питаннят- чи це не є фальсифікуванням історії? Сапковський мудро відповів-що це літературний твір і він не має вчити історії. Це вже твоя проблема, що це сприймаєш як джерело. Тому я б теж відокремлював би фантастичну літературу, яка звертається до минулого від історичної літератури.

Ми теж звернулися із запитанням до Наталії Леманн. Під час цієї дискусії Ви сказали, що письменники відіграють все більшу роль у формуванні історичної свідомості. Проте чи не є так, що історики все більше і більше переймають стиль письменників і прагнуть бути популярними?

Наталія Леманн: Звичайно, що так і це дуже добре запитання. Тому, що багато істориків намагаються писати так свої наукові праці, щоб вони більше нагадують художню літературу, а не нудні наукові дисертації. Чому? Бо тепер історики вважають, що це більше відповідає тому чим є історія. Тобто історія це факти. Наприклад ми знаємо, що поляки перемогли під Грюнвальдом, але коли історик починає писати про минуле, то він знаходиться в сфері наррації, а це вже література. У зв’язку з цим історики бачать, що актуальною буде та наррація, яка  привабити до себе читача.
Більше того, історики окрім впровадження елементів з літератури до своїх творів все частіше з’являються в ЗМІ. Тому, що професія історика стала тепер також публічною, а при нагоді можна здобути й популярність. Історики бачать, що є величезне зацікавлення минулим і розуміють, що це чудова нагода, аби цю історію умовно кажучи продати загалу.
Під час згаданої дискусії мова йшла про альтернативну історію і невипадково, що в Польщі видано двотомну роботу „Щоб було якби?” в якій представлені матеріали найкращих істориків, в тому числі й польських. Вони бачать, що це той елемент, який може зацікавити молодь історією.

Назар Олійник