Сьогодні ми поговоримо про концепцію Міжмор’я, авторства начальника відродженої у 1918 році польської держави, маршала Юзефа Пілсудського. Це була ідея створити широку федерацію, чи конфедерацію, центрально-східноєвропейських держав, провідну роль в якій мала відігравати Польща. Головна ідея – протистояти імперському тиску Росії.
Наш гість – історик Пйотр Окулєвіч з Університету ім. Адама Міцкевича в Познані.
Від постання незалежної польської держави у 1918 році у Юзефа Пілсудського почала кристалізуватися концепція Міжмор’я. Проте початки цієї концепції сягають спадщини Речі Посполитої Двох народів, а також ряду проектів 19 століття. В першу чергу маю на увазі проект князя Адама Чарторийського про спільний фронт поневолених народів Росії. Якою мірою цей історичний спадок мав вплив на концепцію Міжмор’я Пілсудського?
Пйотр Окулєвіч: Чарторийський це одна справа, але якщо йдеться про Юзефа Пілсудського, то я не знаю чи він відкликався до всіх цих концепцій тому, що в нього ця ідея виходила з інших позицій. Тут варто навести меморандум Пілсудського, який він склав японському уряду в Токіо у 1904 році. Пілсудський писав, що слабкість Росії - це її багатонаціональна структура і що слід заохотити народи Росії до незалежності. Завдяки цьому мав виникнути цілий ряд незалежних держав і це було б гарантією існування Польщі. Адже Росія позбавлена своїх завоювань була б настільки ослаблена, що перестала б бути грізним і небезпечним сусідом.
Це була ідея Пілсудського від якої він ніколи не відмовився і по суті довкола неї оберталися його концепції. Можна сказати, що у 1918 році він почав втілювати в життя те, що написав у 1904 році.
Напевно, ще одним незмінним елементом мислення Пілсудського була ідея союзу з Литвою. Як власне мав виглядати цей союз, оскільки в Пілсудського дане питання не надто чітко сформульоване і не зовсім зрозуміло чи йшлося про федерацію, конфедерацію чи унію Польщі і Литви?
Пйотр Окулєвіч: Я хотів би звернути увагу на одну досить істотну річ. Пілсудський - це постать, котру слід уважно вивчати, бо можна дуже легко погубитися в тих його концепціях.
Пілсудський, зрештою як і більшість польських політиків, вважав, що після здобуття незалежності, необхідно будувати державу в кордонах, які були перед першим поділом Польщі у 1772 році. Однак кожен розумів, що на Східних Кресах Польщі протягом тих 120 років відбулися такі політичні, економічні і національні зміни, що не вдасться відбудувати Польщу в конфігурації, яка була раніше. Через те тут виникали різного роду концепції, в першу чергу йдеться про лідера правиці Романа Дмовського і лідера соціалістів Юзефа Пілсудського. При чому слід пам’ятати, що Пілсудський ніколи не був догматиком, а був більше політичним практиком. Тобто він ніколи до кінця не окреслював своїх цілей, своїх ідей, завжди залишаючи для себе якесь поле для маневру.
Що стосується термінології, яку вживав Пілсудський в 1919-20 роках, то тут дуже непроста справа. Він справді прагнув відбудувати польсько-литовську співпрацю і чесно кажучи не дуже розумів литовців, чому вони не хочуть піти на союз з поляками. Адже перед поділами польсько-литовська держава була потужною і величезною за своєю територією. Тут треба мати на увазі ще одну річ, а саме в Пілсудського термінологія не відігравала найважливішу роль. Одного разу йдеться про унію, іншого про федерацію, потім говориться, що це буде союз незалежних держав і т.д. Оскільки по суті те, що запропонував Пілсудський, це була певна ідея. Натомість, те, що з неї мало викралісталізуватися, то вже мав бути наслідок дій і зусиль поляків. Термінологія ж використовувалася в залежності від політичних потреб. Одного разу йдеться про Польсько-литовську унію, а наступного з цієї унії виокремлюється незалежна білоруська держава. В 1920 році вже ведеться мова про кантональну Литву, яка б складалася з трьох частин, польської зі столицею у Вільно, литовської зі столицею в Каунасі і білоруської у Мінську. Головною ж була ідея – об’єднатися і співпрацювати, щоб послабити Росію.
Як відомо Україна відігравала провідну роль в східній політиці Юзефа Пілсудського. В квітні 1920 року укладено договір Пілсудський – Петлюра, наслідком якого був спільний похід польської і української армії на більшовиків і зайняття Києва. Яке місце Пілсудський відводив Україні у своїй концепції Міжмор’я, зокрема в контексті Варшавської угоди 1920 року?
Пйотр Окулєвіч: З тією Україною було чимало проблем. Щоб сказати про 1920 рік треба повернутися до 1918 року. Пілсудський тоді для своїх потреб створив нотатку, яка стосувалися найважливіших речей, що постали перед польською державою. І це напевно єдиний документ, де Пілсудський представив свої уявлення щодо східного кордону Польщі. Він написав наступне – я Східної Галичини брати не хочу, вони, ендеки, хочуть цілу Східну Галичину. Тобто Пілсудський був готовий частину Східної Галичини віддати українцям, розраховуючи на те, що завдяки цьому буде легше вирішити конфлікт, який вибухнув у 1918 році між поляками і українцями. Натомість проблема з українцями полягала в тому, що поляки в тому числі і Пілсудський, не планували відмовлятися від Львова. Аби прихилити до себе українців, спочатку необхідно було переконати їх відмовитися від Львова, а потім переконати в тому, що поляки є їх приятелями. Це була квадратура кола.
В 1919 році, коли українці ще мали під своїм контролем величезні території, включаючи Київ, Петлюра і його табір не планували вести переговорів з поляками. Ці переговори стали фактом, коли у грудні 1919 року війська Петлюри під напором більшовиків перейшли на польську територію. Видавалося, що поляки домінують в тій ситуації, а українці не мають жодних аргументів. Проте й тоді, слід сказати, ті переговори були дуже складні – українці не хотіли йти на польські вимоги. Угоду підписано в останній момент. Це показує наскільки важкий був переговорний процес. Однак його слід було вести, бо в планах Пілсудського, Україна становила ключовий елемент. Оскільки без України, Росія була б дуже послаблена і фактично без України концепція Міжмор’я втрачала своє значення.
Ризька угода в березні 1921 року, поклала кінець війні між Більшовицькою Росією і Польщею, і теж по суті ознаменувала кінець концепції Міжмор’я. Як би Ви підсумували даний аспект політики Пілсудського? Чи можна вважати угоду в Ризі «нічиєю» в польсько-російському протистоянні? Адже все ж таки Польщі вдалося вистояти у боротьбі з таким могутнім супротивником як більшовики.
Пйотр Окулєвіч: Я б не сказав, що це польсько-російське протистояння завершилося «нічиєю». На мою думку Пілсудський програв, бо він запропонував певне бачення і він його не реалізував. Не виник, як планувалося, цілий ряд буферних держав, в першу чергу це стосується України і Білорусії. Польща за своїм східним кордоном мала Росію і це було те, чого Пілсудський найбільше остерігався. Варто сказати також, що він не був надто прив’язаний до концепції Міжмор’я, тобто він не вважав, що це його політичне «бути чи не бути?».
Натомість можна сказати, що 1921 рік і Ризька угода це була для нього поразка. Хоча Пілсудський в перші роки не вважав, що це міцне порозуміння і був переконаний, що при першій кращій нагоді більшовики вирушать на Захід. Лише через деякий час Пілсудський утвердився в переконанні, що східний кордон Польщі буде сталим кордоном. Проте на мою думку Юзеф Пілсудський розумів, що його концепція міжмор’я зазнала поразки і він не зміг втілити своїх планів у життя.
Назар Олійник