31 серпня виповнюється 30 років з часу виникнення легендарної польської профспілки Солідарність, яка з самого початку була чимось більшим ніж звичайна профспілка. Це був масовий рух за соціальні і національні права, яких охоплював майже 10 мільйонів поляків. Без перебільшення можна говорити про Солідарність, як про історичний феномен, який пришвидшив падіння комунізму в Центрально-Східній Європі.
Сьогодні ми спробуємо вияснити вчому власне полягав феномен Солідарності і в цьому нам допоможе професор Вєсслав Висоцький з Університету Кардинала Стефана Вишинського.

Для стороннього спостерігача виникнення у 1980 році Солідарності є до певної міри відірваною від історичного контексту подією. Натомість, безумовно, це був довгий процес. Тут можна почати від робітничих виступів у Познані в 1956 році чи особливо з Ґданську і 1970 року, чи  діяльності ряду підпільних організацій. Власне як би Ви окреслили ґенезу постання Солідарності?

Вєсслав Висоцький: В сумі треба почати значно раніше – з традиції визвольних повстань ХІХ  століття. Фактично кожне тогочасне покоління мало досвід боротьби. Потім це перенеслося на ХХ століття. В результаті ІІ світової війни, ситуація поляків певною мірою стала подібною до тої, яка була в 19-тому столітті, коли вони перебували під чужинецьким пануванням. Тепер вже йшлося лише про домінування Росії.
Місцевий досвід на польському узбережжю, про який Ви згадали, безсумнівно мав свою вартість. Проте по суті треба говорити про досвід всієї країни. На мою думку не було б 1980 року, не лише без 1970, опозиції, зокрема й в середині комуністичної партії, але й без ще однієї ключової події. Маю на увазі 1979 рік і приїзд до Польщі Папи Івана Павла ІІ, який звертався до поляків зі словами “Не бійтеся!”. Саме Іван Павло ІІ організував нас як суспільство.

Солідарність це безсумнівно свого роду феномен. Оскільки це був одночасно і суспільний рух, і профспілка, і революція. Висувалися ліві гасла і одночасно з цим домінувала течія правого спрямування. Чому так важко класифікувати Солідарність як явище?

Вєсслав Висоцький: Справа в тому, що з одного боку, то був по своїй природі синдикалістський рух, лівого спрямування. Із західноєвропейського досвіду знаємо, що синдикалізм переважно має арелігійний, якщо не антирелігійний характер. Натомість тут виявляється, що Солідарність є дуже релігійною за своєю суттю. У всіх можливих публічних місцях вивішують образи Матері Божої і портрети Папи Римського, проводяться масові молитви. Таким чином Солідарність не відповідала образу типового робітничого і синдикалістського руху. З іншого боку зрозуміло, що Солідарність уособлювала цінності й ідеали поляків і тут певною мірою слід шукати пояснення такої неоднозначності. Проте із зовнішньої перспективи Солідарність звичайно була нетиповим суспільним і політичним явищем, яке важко було якось класифікувати згідно зі знаними вже політологічними відповідниками.

Солідарність бере свій початок з так званого серпневого порозуміння 1980 року, коли досягнуто компромісу  між Солідарністю та польською комуністичною владою.
Пане професоре, власне коли йдеться про серпневе порозуміння, то знову ж таки це феномен. Мало того, що Солідарність виникла як така і боролася з комуністичною системою мирними методами, так ще їй вдалося змусити владу до діалогу. А як знаємо в ті часи режим був схильний був до жорстоких розправ з будь-яким проявом опозиції.

Вєсслав Висоцький:На підставі історичних матеріалів ми сьогодні знаємо, що розглядалися різні варіанти. Були думки про використання сили, але гору взяв дух діалогу і порозуміння, що звичайно було дивним також для влади. Я сам це пам’ятаю, бо вже з другого дня страйку в Ґданській корабельні був разом зі страйкуючими. Спочатку ми очікували, що буде повторення 70-го року, тобто що будуть стріляти в робітників. Проте все закінчилося спокійно і підписанням порозуміння, між іншим тому, що Ґданська корабельня, яка була величезним підприємством, мала підтримку інших підприємств. За моїми підрахунками таких виявилося аж 170. З такою силою влада була змушена рахуватися. Для неї великою несподіванкою була масовість цього явища, тому вона відступила і пішла на переговори. Ми маємо справу з свого роду дозріванням влади до такого кроку. Якщо на початку вона була дуже жорстокою, то вже потім старається бути менш жорстокою. Це був певний процес, коли комуністичний режим в Польщі намагався достосуватися до суспільних реалій.

Аксіоматично стверджується, що постання Солідарності зумовило великі зміни в Центрально-Східній Європі. Власне, яким був цей вплив? 

Вєслав Висоцький: Цей вплив був. Були сильні побоювання. Я пам’ятаю статті в радянській пресі, в яких йшлося про генерала Валєнсу. За східний кордон Солідарність пересилала дуже багато матеріалів, в тому числі українською мовою. З другого боку це був свого роду унікальний політичний і суспільний експеримент, коли весь світ з цікавістю дивився на те, як довго Солідарність зможе вистояти. Адже, з одного боку, в Польщі й надалі обов’язковою була комуністична ідеологія і підпорядкування Кремлю. В зв’язку з цим виникало питання як сильно тут можна натягувати струни. Тому часто лунали голоси, що не можна перейти певної межі. Як знаємо, межі не перейдено, але комуністична система не витримала випробувань і зазнала краху.

Яке значення сьогодні має ідейна спадщина Солідарності, особливо для таких країн як Білорусія, Україна чи Росія, де вже немає комунізму, але при владі перебувають посткомуністичні сили?

Вєслав Висоцький: Я думаю, що чим далі ми будемо віддалятися від 1980 року чи 89-го, коли відбувся Круглий стіл, незалежно від того, що дізнаватимемося про чимало закулісних справ, ми чимраз більше помічатимемо і цінуватимемо те, що відбулося.
Це свого роду політичний та суспільний досвід, який показує як слід вирішувати ті чи інші конфлікти. Звичайно, що історія Солідарності не повториться, бо змінюється світ, зокрема суспільні відносини. Важко витворити такий рух зі синдикалістською основою, бо вже нема таких підприємств-гігантів, як це було у 1980 році. Проте залишається ідея Солідарності і вона має шанси перемогти в історії. Адже ідея Солідарності це не лише польський досвід, але й вона мала вплив на рухи в інших країнах, а навіть континентах. Солідарність це певна ідейна спадщина кінця ХХ століття, коли рухнула комуністична система. Проте її ідеї не зникли. Ви дійсно маєте рацію, що в таких країнах як Україна і Білорусія посткомуністи мають величезний вплив і відбувається певна реставрація попередньої системи. Проте я сподіваюся, що ці сили зроблять висновки і зрозуміють, що можна боротися зі своїм власним народом і що потрібно шукати шляхи порозуміння.

Назар Олійник