В цій історичній рубриці ми поговоримо про одного з найбільших польських мислителів другої половини ХХ століття, котрий практично не писав, але ідеї якого мали величезний вплив не лише на політичну думку, але й на політику як таку. Мова про Єжи Ґєдройця, головного редактора еміграційного часопису „Культура”, що видавався у Парижі.
Нашим співрозмовником є історик професор Рафал Габєльський з Варшавського університету.

Пане професоре, Єжи Ґєдройць у першу чергу асоціюється з “Культурою”. Проте рідко згадується, що він ще й був редактором “Бунту молодих”(“Bunt młodych”), часопису, який видавався у Польщі до 1939 року. Власне вже тут можна помітити ряд ідей та концепцій Ґєдройця, які будуть розвинуті в паризькій “Культурі”. Власне, чим відрізняється Ґєдройць довоєнний від повоєнного?

Єжи Ґєдройць

 Рафал Габєльський : Він відрізняється і не відрізняється, бо Єжи Ґєдройць вважає, що кінець ІІ світової, великою мірою змінив світ. У випадку Польщі не йдеться лише про те, що внаслідок війни, вона де-факто втратила незалежність. Мова про те, що світ змінився настільки, що не можна говорити про ефективне продовження довоєнних політичних програм і традицій. Проте тут є один виняток, який  єднає довоєнного Ґєдройця з тим повоєнним, а також єднає два часописи – „Бунті Молодих” і „Культуру”, які той редагував. Це ідея східної політики. Можна, звичайно, дискутувати чи те, що пише „Kultura” про східну політику є таким простим продовженням того про, що писав „Бунт молодих”. Тим не менше, то дуже подібні речі. В обох випадках ми маємо справу з ідеєю польсько-українського поєднання. І ця ідея, власне відкликаючись до Вашого питання, не стільки народжується в „Бунті Молодих”, скільки її вже розвинуто в цьому журналі. „Бунт Молодих” запевнив собі  важливе місце в публічному просторі Польщі на початку 30-х років. І східне питання, в першу чергу українське, відіграє провідну роль у напрямку роботи журналу, який видається до 1939 року.

Може в контексті сказаного Вами варто згадати про таку течію польської політичної думки міжвоєнного періоду як прометеїзм. Адже довкола „Бунту Молодих” гуртувалися такі постаті як Влодзімєж Бончковський чи Адольф Бохенський. Яке було сприйняття прометеїзму в Ґєдройця до війни і після неї?

 Рафал Габєльський : Можна сказати, що „Бунт Молодих” є прометейським часописом, але від моменту, коли у 1932 році Польща підписує з Радянським Союзом пакт про неагресію, прометеїзм не міг становити офіційного елементу польської зовнішньої політики. Натомість політичне середовище Ґєдройця і „Бунті Молодих” залишаються на попередніх позиціях. Ви згадали про прометеїстів Адольфа Бохенського і Влодзімєжа Бончковського, але Ґєдройць теж був прометеїстом. Щоправда, це особа, яка практично не писала. Він не залишив нам матеріальних проявів свого способу мислення, бо сприймав редагування часопису як формування його програми і запрошення до співпраці відповідних осіб. І якщо ми спробуємо відповісти на питання про політичні погляди Ґєдроця, то він поза сумнівом прометеїст. Він вбачає в цій ідеї свого роду місток між Польщею і народами, що перебувають під владою СРСР і хочуть здобути для себе свободу. І тому з точки зору польських національних інтересів розпад СРСР є чимось дуже бажаним.

До певної міри серед прометеїстів панував дух романтизму, а Ґєдройць у своїх поглядах дотримувався принципів прагматизму. Скажімо, він відстоював дуже непопулярну ідею про визнання східного кордону Польщі як обов’язкової ідеї для польсько-українського поєднання. Що Ви скажете з цього приводу?

 Рафал Габєльський : Так, але якщо ми порівнюємо „Бунт Молодих” з „Культурою”, то треба сказати, що ідея поєднання, яку започаткував власне „Бунт Молодих”, передбачала незмінність східних кордонів Польщі. Це не якась поступка українській стороні, а це програма, коли вона буде втілена в життя, служитиме і українцям, і полякам. 
Я вже згадав на початку нашої розмови про те, що ситуація після 1945 року докорінно змінилася і Гєдройць це постійно підкреслював. Середовище „Культури” було переконане, що еміграція дає можливість приготувати проекти на майбутнє. Скажімо, не було мови аби в 50-х роках Радянський Союз розпався. Проте еміграція надає прекрасні можливості для того, аби між собою контактувати і вести розмови про геополітичні зміни, які постануть після падіння СРСР. І питання східного кордону Польщі тут ключове.
Ідея прийняти східний кордон Польщі, встановлений у 1945 році, сприймається Ґєдройцем як ціна, яку варто заплатити за поєднання з українцями, білорусами чи литовцями. Це робилося з усвідомленням того, що багатьом полякам в Польщі і на еміграції це дуже не сподобається. Ґєдройць в 50-х роках формулює польську геополітичну думку. Він переконує, що нема шансів, аби поляки повернулися на Східні креси. З його точки зору це безповоротно втрачені терени. Натомість визнання вже існуючих кордонів дає можливості для діалогу з українцями.

Пане професоре, як виглядав цей діалог середовища згуртованого довкола Єжи Ґєдройця і його „Культури” з українською еміграцією? Чи українці виступали зі своїми ініціативами чи все ж таки тут першість належала польській стороні?

 Рафал Габєльський : На мою думку так. Ґєдройць сприймав „Культури” як місце для зустрічей і діалогу. З чогось треба почати, бо коли є негативний історичний багаж і різного роду взаємні претензії, які ще більше розширила ІІ світова, то треба почати обмін думками. Гєдройць запрошує до співпраці з паризькою „Культурою” українських письменників і публіцистів аби показати, що з польського боку існує бажання до діалогу. Проте він це робить також для того аби вести дискусію і виясняти всі ці речі, які з точки зору історії обидвох країн неясні, неприємні і болючі.

Можна сказати, що одним з феноменів Ґєдройця і „Культури” було те, що ідеї артикульовані невеликим середовищем інтелектуалів на сторінках журналу вдалося втілити в політичній практиці. Це свідчить про геніальність „Культури” і її редактора, чи тут маємо приклад, коли ідеї постали у відповідний історичний момент і потрапили на сприятливий ґрунт?

 Рафал Габєльський : Я думаю, що і те й інше. Велич цих ідей полягає в їх універсальності. Польща як і кожна країна розташована в окресленому місці і відповідно від її положення залежать напрямки зовнішньої політики. Тому для Гєдройця очевидним було те, що Захід і Схід це два ключові вектори для Польщі. Відповідно треба якось унормувати відносини з Німеччиною і країнами, що знаходяться на схід від Польщі.  В умовах комунізму цього робити в Польщі не можна було робити, але на еміграції звичайно, що так. Польський публіцист Юліуш Мірошевський, який був співробітником Єжи Ґєдройця і виразником його поглядів, казав про програму паризької „Культури” як про певну політичну пропозицію. А реалізувати її вже мали політики.
Треба сказати, що Гєдройць ще в 50-х роках твердив, що Радянський Союз - це нетривка конструкція, яка рано чи пізно зруйнується. Ми сьогодні до розпаду СРСР ставимося як до чогось само собою зрозумілого, але формулювання такої тези після смерті Сталіна в 1953 році було чимось неймовірним. Ряд видатних польських мислителів, які співпрацювали з „Культурою”, скажімо Чеслав Мілош, вважали чимось нереальним будувати якісь плани, опираючись  на тезі, що СРСР розпадеться. Натомість характерною рисою Ґєдройця і його феноменом було те, що він дуже проникливо аналізував дійсність. Його візія будування нових стосунків між поляками і українцями, білорусами та литовцями ґрунтується на тезі про розпад СРСР. Звичайно, він не пише коли, це станеться, але історія довела правоту його тез і бачення.

Назар Олійник