13 грудня виповнюється 29 років з моменту введення у Польщі військового стану. Військовий стан впроваджено комуністичною владою Польської Народної Республіки після 16 місяців постійних страйків, які розпочалися у 1980 році, та котрі призвели до виникнення Солідарності та політичної відлиги у Польщі.

Офіційною причиною введення військового стану оголошено погіршення економічної ситуації, ознаками якої, зокрема, була відсутність у магазинах низки найнеобхідніших товарів. Комуністична пропаганда також вела мову про загрозу для енергетичної безпеки Польщі в умовах зими, а також можливість військової інтервенції з боку держав-учасниць Варшавського договору. У всіх цих негараздах влада звинувачувала Солідарність.
Попри важкі репресії, військовий стан не призвів до краху антикомуністичного руху, який через 8 років зумовив падіння комуністичного устрою і здобув перемогу.
До розмови ми запросили історика Анджея Пачковського, з Інституту національної пам’яті Польщі.

Пане професоре, якими були обставини впровадження військового стану у Польщі? Чому саме тоді, в грудні 1981 року, влада наважилася на такий крок, а не скажімо, рік раніше, коли відносини з Солідарністю були більш напруженими?

Анджей Пачковскі

Анджей Пачковський: Взаємини були напруженими від початку. Було досить очевидним, що влада, яка звикла все вирішувати, не могла змиритися з існуванням Солідарності як незалежної організації. Зрозумілим було те, що рано чи пізно справа дійде до якогось вирішення: або Солідарність підпорядкується, або її знищать. Ситуація була наступною – сусіди Польщі: НДР, Чехо-Словаччина та Радянський Союз – вже восени 1980 року тиснули на польське керівництво аби воно якось вирішило дану ситуацію. Польські комуністи не були одностайні в цій справі. Наприклад, перший секретар Станіслав Каня, вважав, що потрібно продовжувати спроби підпорядкувати собі Солідарність, а використання силових методів слід добре підготувати та обґрунтувати в очах громадської думки. Однак ситуація змінилася, коли 18 жовтня 1981 року відбулися кардинальні зміни у польському керівництві – від влади було усунуто Станіслава Каню і першим секретарем став генерал Войцєх Ярузельський, який зосередив у своїх руках фактично усі найважливіші важелі влади в Польщі. Це давало можливість ефективно впровадити військовий стан, гарантувало одноосібне керівництво країною.
Чому обрано грудень 81 року? Тому що колись це рішення повинно було бути прийнятим рано чи пізно. Влада побоювалася відкладати цю справу, тим більше, що деякі середовища в Солідарності радикалізувалися. По друге – дані різного роду досліджень та спостережень партійних структур свідчили про те, що суспільство починає втомлюватися ситуацією, довіра до Солідарності поступово зменшується, а турбота про повсякденне життя все більше зростає. Таким чином було визнано, що з психологічної точки зору це хороший момент для початку дій, які представлятимуться як дії задля стабілізації і переходу до якоїсь нормальності.
Те, що це сталося 13 грудня було зумовлене теж суто технічними моментами. Військовий стан мали ввести в ніч з суботи на неділю, бо у неділю не працюють фабрики і страйкова мобілізація Солідарності ускладнювалася.

І до сьогодні можна зустрітися з такою точкою зору, що впровадження військового стану мало запобігти інтервенції радянських військ до Польщі. Чи на Вашу думку у грудні 1981 року взагалі існувала можливість радянської інтервенції?

Анджей Пачковський: Скажу так – звичайно, що така можливість існувала, бо радянська армія була чисельною, добре озброєною, мобільною і мала дуже вигідну стратегічну позицію, адже радянські дивізії знаходилися на території Польщі. Так само за західним, південним та східним польським кордоном дислокувалися чисельні радянські війська. Таким чином, з військової точки зору, по суті не було проблем, натомість існували політична та ідеологічна проблеми. Тобто, ні у 1980, ні на початку 1981 року не було мови про те, що радянська армія, та інші союзні сили, нападуть на Польщу. Йшлося про спільну пацифікаційну операцію, яка мала бути проведена разом з польськими військами. На основі відомих нам документів, Москва по суті не припускала можливості спротиву з боку польської армії, а навпаки передбачалося, що це буде зроблено спільними зусиллями. Іншими словами, в грудні 81 року не існувало загрози вторгнення радянських військ в Польщу без погодження з польським керівництвом.

Повертаючись безпосередньо до самого введення військового стану, як світ, особливо Захід, відреагував на події у Польщі?

Анджей Пачковський: Реакція західного світу була однобічною, але неоднаково сильною. Найбільш радикальним був протест американського уряду, який оголосив ембарго на економічний, культурний та інший обмін з Польщею. 29 грудня це ембарго було поширено на Радянський Союз. Натомість західноєвропейські країни, якщо йдеться про економічні санкції, були більш поміркованими.
Зовсім іншою була суспільна реакція, яка виявилася спонтанною, емоційною, сильною і надзвичайно пропольською. Практично в усіх західноєвропейських країнах, де були польські дипломатичні чи навіть торговельні представництва, протягом декількох тижнів відбувалися численні демонстрації на знак протесту проти дій режиму Ярузельського.

Складається враження що для Солідарності, та польського суспільства загалом, масштаби введення військового стану були несподіванкою. Хоч варто зазначити, що рівень опору в деяких містах, особливо у Варшаві, Кракові чи Ґданську, був досить відчутним для комуністичної влади.

Анджей Пачковський: Так, це було несподіванкою. Зрештою таким був сам принцип організаторів військового стану. Влада вдавалася до різного роду маскувальних дій. Наприклад, в Сеймі було складено проект постанови про надзвичайні повноваження уряду, який передбачав заборону страйків, маніфестацій, введення різного роду санкцій проти суспільних груп тощо. Це робилося задля того, щоб переконати Солідарність, що надзвичайний стан буде впроваджений парламентом, а отже буде час щоб приготуватися до відповідної реакції на ці дії. Наступними відволікаючими маневрами були проекти створення Ради національного порозуміння і різного роду пропагандистські дії.
Значна частина суспільства, діячів та керівників Солідарності очікувала якихось радикальних кроків влади, але невідомо було, коли це відбудеться. Тому 13 грудня стало повною несподіванкою для Солідарності.

Пане професоре, на Вашу думку, військовий стан 1981-83 років допоміг комуністам протриматися при владі ще декілька років, чи навпаки – пришвидшив падіння режиму?

Анджей Пачковський: Думаю і те, і інше. Безсумнівно, що якби комуністи не наважилися на використання силових методів то їхня влада, так би мовити, розмилася б протягом кількох, чи кільканадцяти, наступних місяців. Тому можна сказати, що військовий стан стабілізував комуністичну владу, але одночасно зумовив додатковий делегітимізаційний елемент. Адже, використання владою армії проти суспільства, задля досягнення своїх політичних завдань, свідчить про те, що вона є чимось штучним – чужорідним утворенням. Тобто стало зрозуміло, що комунізм не є позитивною відповіддю для польської ситуації, бо він не в змозі проводити внутрішню політику нормальними методами. Таким чином, можливо, військовий стан не те щоб пришвидшив падіння комунізму, але зробив це можливим, бо створив для опозиції додаткові мотиви чинити опір та вдаватися до чергових спроб зміни існуючого стану речей.

І.Т.