В одній з наших попередніх історичних програм ми розповідали про причини і перебіг Листопадового повстання 1830-31 років на українських теренах. Нагадаю, що це повстання вибухнуло у Королівстві Польському, яке входило до складу Російської імперії. Головна причина – репресивна і русифікаційна політика царської влади, яка прагнула остаточно знищити окремішність Королівства Польського. Повстання було придушене у жовтні 1831 року, після чого суттєво обмежено автономію Королівства Польського, особи пов’язані з визвольним рухом зазнали жорстоких покарань та переслідувань, і багато тисяч з них змушені були назавжди покинути Польщу.
Сьогодні йтиметься про історичні альтернативи Листопадового повстання, а до розмови ми запросили історика Адама Кожуховського, з Інституту історії Польської академії наук.

Може почнемо з принципового питання – чи поляки могли перемогти у цьому повстанні?

Адам Кожуховський: Звичайно чимало осіб вірило у те, що перемога була можливою. На відміну від інших польських національних повстань, то була війна двох армій і варто зазначити, що польська сторона не була гірше вишколеною чи оснащеною. Більше того, деякі польські підрозділи були найкращими в цілій Російській імперії. Хоч звичайно, що у порівнянні з Росією, Королівство польське було зовсім малим. Отож треба було мати чимало щастя, аби виграти це повстання. Припустімо – якби польську армію очолив Наполеон, а командування російської армії залишилося те ж, що і в 1830-31 роках, то результат міг би бути іншим. Генерал Іван Дибіч був нездарою, другий командувач – Іван Паскєвич був більш талановитим, але обидвом було дуже далеко до того ж Кутузова чи, тим більше, Суворова. Тому в такому випадку, на мою думку, перемога поляків у цій війні була можливою і якщо б так сталося, то в певний момент цар мав би погодитися на автономію чи навіть незалежність Королівства польського. Хоча неясно про що тут могло йтися, бо не зовсім зрозуміло чого польський Тимчасовий уряд домагався від російського монарха. Так само невідомо чи в певний момент Прусія не напала б на Королівство Польське, як це було за часів повстання Тадеуша Костюшка. Цього не відбулося, бо Прусія не бачила загрози для своїх інтересів, але в першу чергу такий крок не приніс би їй якихось територіальних здобутків.

Якби повстання вибухнуло за часів попереднього імператора, ліберала Алєксандра І, а не в період царювання деспотичного Миколи І, то чи можна було б очікувати, що даний конфлікт вдалося б вирішити шляхом переговорів?

Адам Кожуховський: Це таке питання, яке задають собі ті, кому на цьому якось залежить. Таким чином певною мірою проявляється наше емоційне ставлення до тих подій, тому я б недовіряв такого роду роздумам. Адже можна припустити зміну одного аспекту у минулому і бути переконаним що, якби польські повстанці, наважилися діяти раніше, то швидше за все їм би вдалося вбити Миколу І під час так званої коронаційної змови. Однак яким би був розвиток подальших подій – невідомо.
Чи Алєксандр був би готовим до переговорів з поляками? Можливо, адже він був зовсім іншим ніж Микола, це найбільш гамлетівський персонаж серед представників династії Романових. Однак, як відомо, з цього лібералізму Алєксандра нічого не вийшло. Можливо тому, що його оточення ніколи б йому на це не дозволило. Здається, що Алєксандр ніколи не забував того, що його батька вбили тому, що він проводив іншу політику, ніж того бажала еліта Російської імперії. Тому політика Алєксандра І діаметрально не відрізнялася від політики інших російських імператорів.

Інколи в літературі можна зустрітися з тезою, що поразка поляків у 1831 році була зумовлена нерішучими діями командування. Що Ви думаєте з цього приводу?

Адам Кожуховський: Як я вже сказав на початку нашої розмови, ми не мали хороших генералів, але з іншого боку варто зауважити, що росіяни також не мали особливо хороших полководців. Переконання, що з мілітарної точки зору повстання могло б бути успішнішим, опирається на тому, що нам відомий перебіг історії. В свою чергу польські генерали цього не могли знати. Наприклад, висловлюється думка, що повстанці зовсім не прагнули перемоги, бо побоювалися надмірного загострення конфлікту з Росією і постійно сподівалися переговорів з Миколою І. Відповідно польська армія вела бойові дії досить обережно. Звичайно, що в цьому є чимало правди, тим не менш важко припустити інший розвиток подій. Оскільки серед генералів Листопадового повстання по суті не було жодного, який би своєю ментальністю разюче вирізнявся із загалу і міг би взяти ініціативу на себе. Польські історики говорять принаймні про дві особи, котрі претендували на таку роль – Ігнаци Прондзиньський та Войцєх Хшановський – мовляв, вони вивищувалися своїм розумом та здібностями, і мали розроблені відповідного рівня плани ведення війни. Так, дійсно вони були краще освіченими військовими ніж решта, були фахівцями-штабістами з хорошими планами. Проте, коли дійшло до діла і Прондзинському запропонували очолити повстання, він на це не наважився, бо так само як його менш талановиті колеги не вірив в успіх цієї справи.

Якою мірою поразка Листопадового повстання була зумовлена слабкою підтримкою на українських і білоруських землях, що раніше входили до складу Речі Посполитої?

Адам Кожуховський: По суті повстання як такого не було в Україні. В Україні, звичайно, маю тут на увазі підросійську Україну, діяла дивізія генерала Юзефа Дверніцького, котра прибула з теренів Королівства Польського. По суті польські сили, що в основному оперували на Волині, змогли протриматися лише декілька тижнів. Безумовно рішучість місцевих поляків і їх участь у повстанні була меншою від сподівань Варшави. Польська шляхта на українських теренах, та місцеве населення зволікали із приєднанням до Листопадового повстання і чекали на чий бік схиляться шальки терезів.
Якби через Буг переправилися більш численні підрозділи, то швидше за все повстання мало б більшу підтримку як це було, наприклад, у випадку Литви, де діяли чисельніші польські підрозділи, тому кількість учасників у повстанні була значнішою. По суті, серйозні військові дії на території України тривали лише декілька тижнів. Перевага російських сил була колосальною, тому вони не мали жодних шансів.

Чи можна припустити, що якби підтримка та заангажування таких держав, як Великобританія і Франція у польське питання були б більшими, то результат Листопадового повстання був би іншим?

Адам Кожуховський: Так, звичайно, можна так сказати, але Великобританія немала звички надто ангажуватися у боротьбу народів, які знаходяться десь далеко від її територій і не мали доступу до моря. Якби Польща володіла в той час якимись важливими портами, то підтримка з боку Великобританії була б можливою. Натомість, по суті для британської політики немало великого значення те, чи Польське королівство це незалежна держава, чи вона перебуває у складі Росії. Водночас поляки користувалися підтримкою громадської думки у Лондоні, і особливо у Парижі, де відбулися гучні демонстрації на підтримку польської справи. Також і у Німеччині повстання мало велику симпатію ліберально налаштованої частини суспільства. Єдиною проблемою, з якою зіткнулися західноєвропейські уряди, перш за все англійський та французький, було роз’яснення своїм громадянам того, що не можна підтримувати шляхетних польських революціонерів проти «огидних» російських імперіалістів. Однак уряди завжди вміють дати раду з такими речами, якщо вони в цьому зацікавлені.

I.T.