Відомий український історик Ярослав Грицак переконаний, що процес польсько-українського поєднання для Східної Європи має таке ж значення, яке мало німецько-французьке примирення для Західної.
Наскільки складний і неоднозначний цей процес, ілюструє публічна лекція оглядача «Газети виборчої» Марціна Войцєховського «Процес історичного примирення між Польщею та Україною», що відбулася у Варшавському університеті.

Марцін Войцєховський

Як зазначає Войцєховський, попри ворожнечу і біль, які породив кривавий конфлікт з українцями в часи ІІ світової, а також наперекір комуністичній пропаганді – існували кола польських інтелектуалів, які намагалися шукати порозуміння з українцями. Ключову роль тут відігравав еміграційний часопис «Культура», головним редактром якого був Єжи Ґєдройць.

Марцін Войцєховський: Про те, наскільки складним було це питання, свідчить лист молодого польського священика з Південної Африки, який у 1954 році опублікувала «Культура». В листі говорилося, що поляки повинні попрощатися з міфом Кресів і змиритися з тим, що Вільнюс, Гродно та Львів вже не будуть польськими містами. Це викликало шок у середовищі польської еміграції і зумовило різке падіння накладу «Культури», а Єжи Ґєдройць усерйоз занепокоївся долею свого часопису. На мою думку, це був переломний момент, з якого беруть початок роздуми поляків, як упорядкувати взаємини з сусідніми народами, зокрема з українцями.

Однак без відповідних партнерів з українського боку вироблення платформи польсько-українського поєднання було б неможливе.

Марцін Войцєховський: Також дуже важливо, що на еміграції знайшлися українські середовища, готові вести діалог з польськими емігрантами. Символом такої позиції є професор Богдан Осадчук, котрий, мабуть, найдовше промував українське питання на сторінках «Культури», а також був одним з речників цього діалогу.

Як каже Марцін Войцєховський, без політичної думки «Культури» важко собі уявити розвиток взаємин Польщі та України.

Марцін Войцєховський: Думка паризької «Культури», яка проникала до Польщі, перш за все до опозиційних дисидентських середовищ, тогочасної еліти, яка мала опозиційні симпатії – це була важка праця, що сформувала мислення тих, хто потім, під час незалежності, прийшов до влади. Це була така собі готова матриця, яку отримали польські політики як ідею на ведення польської східної політики.

Водночас, публіцист вважає, що обом країнам пощастило з політиками, які відповідали рівню поставлених перед ними завдань.

Після періоду співпраці Кравчука та Валєнси, президентом в Україні став Леонід Кучма, а у Польщі – Алєксандр Кваснєвський, котрі швидко розпочали діалог. І в травні 1996 року відбулася історична зустріч двох президентів на Личаківському цвинтарі у Львові, де задекларовано польсько-українське поєднання. З формальної точки зору це був перший міждержавний документ, що окреслив рамки цього процесу, чи започаткував його. Це важлива, часто недооцінена, історична подія, яка зробила можливими чимало подальших кроків.

Найбільш болючим питанням у відносинах поляків і українців були і залишаються події часів Другої світової, в першу чергу це стосується антипольської акції ОУН-УПА в 1943 році. Проте, як показує досвід часів президентства Кучми та Кваснєвського, навіть такі неоднозначні аспекти можна вирішувати цивілізованим способом.

Марцін Войцєховський: Проблема полягала в тому, що українське бачення цих подій зіткнулося з польським, яке часто було дуже однозначним, і не враховувало контексту польсько-українських взаємин, наприклад, щодо 20-х – 30-х років ХХ століття. Мабуть не до кінця задовільним чином для усіх, але президенти обох країн намагалися запанувати над цими настроями, виразом чого стала урочистість у селі Павлівка, тобто довоєнному селі Порицк, в липні 2003 року. Цій зустрічі передувала інформаційна кампанія і дискусія в Україні щодо подій на Волині. Можна сказати, що тоді волинське питання вперше увійшло в обіг української історіографії, хоч і надалі чимало поляків вважає, що воно в Україні представлене неповною мірою або односторонньо.

Водночас Марцін Войцєховський наголошує, що переломним моментом у взаєминах поляків і українців стала Помаранчева революція.

Марцін Войцєховський: Фактично з самого початку Польща підтримала революцію, а польські політики включилися у вирішення політичної кризи шляхом переговорів. З іншого боку – чимала кількість поляків поїхала на Майдан, аби підтримати протести. В польських містах організовувалися демонстрації солідарності з революцією і все це мало величезне значення.

На думку публіциста, зміни владних еліт в Україні і Польщі, що відбулися протягом минулого року дали новий поштовх для польсько-українського поєднання. В цьому плані Марцін Войцєховський позитивно оцінює кроки нового українського президента.

Марцін Войцєховський: Під час візиту президента Януковича до Польщі узгоджено проведення, влітку цього року, двосторонньої урочистості в Острувку і в Сагрині, де буде вшановано польські жертви волинських подій, а також українські жертви пацифікації села, що зараз перебуває в межах сучасної Польщі. Справою, яка дуже позитивно представить Україну в Польщі, є початок будівництва цвинтаря у Биківні під Києвом для вшанування українських та польських жертв сталінізму, зокрема розстріляних польських офіцерів з так званого Катинського списку.

І. Т.