В історії нерідко трапляється так, що дійові особи, ті хто мають вплив на її формування, залишаються в тіні Кліо. Це твердження є справедливим по відношенні до Кшиштофа Скубішевського – людини, яка після падіння комунізму у 1989 році, очолила польську дипломатію і заклала основи зовнішньої політики Польщі. Ми поговоримо про постать Кшиштофа Скубішевського в контексті польської східної політики у 1989-91 роках – коли Радянський Союз ще не впав, а його народи – ще не здобули свободу.
До розмови ми запросили радника президента Польщі з міжнародних питань професора Романа Кузьняра, з Інститут міжнародних відносин Варшавського університету.

На загал вважається, що в основу польської східної політики покладено програму Єжи Ґєдройця і середовища паризької «Культури». Якою мірою вона вплинула на політичне бачення Кшиштофа Скубішевського?

Роман Кузьняр: Концепція «Культури» мала обмежений вплив на погляди Кшиштофа Скубішевського. Так, вона була присутньою у тогочасному польському дискурсі, бо чимало осіб було під впливом «Культури», але не Скубішевський, котрий проводив політику відповідно до існуючих реалій. Він ніколи не відкликався до програми «Культури», яку слушно вважав за відірвану від реальності. Однак це не означає, що це була якась принципово інша політика стосовно цілей, які містилися у концепції Ґєдройця. Проте вихідною точкою для Скубішевського була перш за все Польща та її інтереси. Польща була сателітом СРСР і найважливішим завданням професора Скубішевського було зробити Польщу незалежною, вирвати її із залежності від Москви. У свою чергу це не означало, що сусіди – Україна, Білорусь та Литва – були для нього неважливими.

Саме, він розумів, що від урегулювання стосунків з Україною, Білоруссю та Литвою залежить європейське майбутнє Польщі.

Роман Кузьняр: Так, для нього були важливі стосунки з Україною, Білоруссю. Скубішевський був реалістом і розумів, що сусідство є дуже важливим. З сусідами потрібно жити в злагоді і мати хороші відносини. Скубішевський прагнув, щоб Україна швидко економічно розвивалася, бо був переконаним, що завдяки цьому Україна стане самодостатньою країною, більш незалежною та вільною і Польща матиме хорошого сусіда.

Може декілька слів про політику двох векторів, архітектором якої був Кшиштоф Скубішевський.

Роман Кузьняр: Це було досить очевидним. Ми у Польщі дуже уважно спостерігали за процесами, що відбувалися у СРСР і чесно кажучи не до кінця вірили у те, що Союз може так швидко розпастися. Натомість припускалося, що може дійти до перетворення СРСР у федерацію, тобто, у союз держав більш автономних ніж за часів Радянського Союзу, щось на кшталт, наприклад, Югославії.  Існувала думка, що ті процеси, які відбувалися у СРСР, потрібно, в межах польських можливостей, підтримувати.
Отож політика двох векторів – це з одного боку, підтримання та покращення відносин із союзним центром, а з другого – розвиток безпосередніх контактів з нашими східними сусідами, тогочасними радянськими республіками. Йшлося про зміцнення самостановлення цих республік і тому Скубішевський не чинив кроків з метою розвалу Радянського Союзу, а прагнув зміцнення суверенітету народів та союзних республік-сусідів Польщі.

А яке значення для польсько-українських стосунків мав візит міністра Скубішевського до Києва у жовтні 1990 року?

Роман Кузьняр: По суті це було вивчення ситуації і вияснення того, з яким партнером ми маємо справу. Потрібно було налагодити зв’язки, а в першу чергу надіслати сигнал, що Польща помічає те, що відбувається в СРСР та хоче брати в цьому позитивну участь. Це було зондування ґрунту та демонстрація як українцям, так і полякам, що Польща прагне бути активною по відношенні до тих народів, які прямують до якоїсь форми автономії. В той час польська сторона могла запропонувати лише дружбу та партнерство, а також певне розуміння того, як повинні були виглядати відносини між нашими державами.

Варто теж згадати про існування третього вектору, тобто відносини з українською опозицією, перш за все з Рухом. Звичайно, що вони мали неформальний вимір, але чи співпадало це якимось чином із діяльністю Скубішевського?

Роман Кузьняр: Так, в тому сенсі, що Скубішевський цінував та розумів те, що крім офіційних дипломатичних відносин, закордонної політики, яка є монополією держави, існує цілий ряд інструментів впливу, які можуть пришвидшувати процеси, що відбувається назовні. Однак, для нього було важливим те, аби не зумовлювати якихось явищ, ситуацій, які б могли призвести до українсько-російських, чи українсько-польських, конфліктів.

Власне американський професор Тімоті Снайдер переконаний, що якби не продумана польська дипломатія часів Скубішевського, то польсько-українські стосунки були б значно менш успішними і позитивними. Що Ви скажете з цього приводу?

Роман Кузьняр: Знаєте, одночасно потрібно бути і реалістом, і оптимістом та продукувати позитив, і власне таким був Скубішевський. Не думаю, що польсько-українські відносини були великим успіхом. Так, вдалося чимало. Проте з польського боку було багато наївності, якщо йдеться про пришвидшення чи вплив на процеси, що відбувалися на Україні. Хоча загалом загальний баланс, беручи до уваги історію відносин між польським та українським народами, є однозначно позитивним. Тим не менше, ще чимало потрібно зробити задля того, аби нам мати такі відносини як з іншими державами та народами. 

І. Т.