Сьогодні в рубриці актуальних питань ми пропонуємо вашій увазі розмову про День перемоги та значення Великої Вітчизняної війни для національної свідомості росіян. Нашим співрозмовником є професор Варшавського Університетут Влодзімєж Марціняк.
Пане професоре, як ми знаємо ІІ світова війна, в радянській версії - Велика Вітчизняна Війна, дуже важлива для російської ідентичності. Зокрема, за даними останніх соціологічних опитувань центру ім.Лєвади, 87% росіян вважають, що Вітчизняна війна це головна подія в історії Росії, і головний привід для національної гордості. Яку роль Велика Вітчизняна війна відіграє для росіян сьогодні?
Влодзімєж Марціняк: На мою думку, для росіян найважливішою подією ХХ століття була не стільки сама війна, скільки перемога у тій війні. Дослідження центру ім. Лєвади, про які Ви згадали, показали, що перемога у Великій Вітчизняній війні сприймається переважною більшістю росіян як найбільш позитивна подія ХХ століття. І одночасно, якщо говорити про оцінку воєн, котрі проводила Російська імперія, СРСР, та вже сучасна Росія в ХХ столітті, то саме Велика Вітчизняна війна, на думку абсолютної більшості росіян була справедливою. Отже можна сказати, що перемога у Великій Вітчизняній Війні - це єдина позитивна подія на фоні неймовірно трагічного ХХ століття, і в цьому значенні вона має відігравати інтеграційну роль для російського суспільства. Російський соціолог Лєв Гудков сказав “Побєда стоит как гордый памятник на фоне руин” , тобто все інше зникло, системи цінностей зазнали краху і залишилася лише Велика Перемога. Проте з іншого боку видно, що 9 травня - День Перемоги використовується інструментально в політичних цілях і не лише Путіном, адже це почалося ще в 1995 році, коли Борис Єльцин організував урочисте відзначення Дня Перемоги. По-друге помітно, що в Росії домінує ідеологія 60-70 рр. минулого століття, і саме через цю призму сприймається перемога. Це перемога радянської держави, радянської системи. Не йдеться про те, що в Європі це свято відзначають 8 травня, а в Росії 9 травня. Проте в Західній Європі пам’ять про Другу світову війну є пам’яттю, котра намагається не забути про цей історичний урок, і не дати повернутися тоталітаризмові. А в російській версії це перемога одного тоталітаризму над іншим, і це веде до протилежного розуміння Другої світової війни.
Ви порушили декілька важливих та цікавих аспектів. Ви вже згадали Лєва Гудкова, і от він стверджує, що цей міф ІІ світової війни зумовлений кризою національної свідомості росіян і Велика Вітчизняна війна є головною складовою частиною ідентичності росіян. Чи є перспектива, що цей міф Великої Вітчизняної війни росіяни переосмислять, чи вони просто приречені, що пам’ять про ту війну буде головним елементом їх національної свідомості?
Влодзімєж Марціняк : В довготривалій перспективі це не може служити головним елементом для ідентичності, оскільки це свого роду замінник ідентичності. Головною рисою тої пам’ятті про війну є те, що вона неймовірно деіндивідуалізована, тобто вона позбавлена індивідуального досвіду. Це пам’ять певної ідеології, зрештою це помітно довкола всієї цієї ситуації з пам’ятником в Талліні, котрий називається пам’ятник “Воїну Возволителю”, а не “Загиблому Воїну”. Тобто в першу чергу вшановується пам’ять не загиблих солдат, а вшановується пам’ять солдат - визволителів. А визволення – це вже поняття ідеологічне, хто кого і від чого визволяв. Не було би таких проблем з пам’ятниками радянським солдатам, якби на них були інші написи, та коли б їх супроводжувала інша ідеологія. Ці пам’ятники мали б вшановувати пам’ять полеглих. Але рисою російської пам’яті про війну є те що, вона відірвана від індивідуального досвіду, від індивідуального героїзму. На мою думку на такій пам’яті про війну не можна побудувати ідентичність, можна лише створити її замінник, проте цей шлях є дуже небезпечним і ми це сьогодні бачимо.
Отже, фактично чим далі від часу війни, з відходом того покоління, котре бачило і пережило війну, тим цей міф стає чимраз сильнішим і російська влада творить та адаптує свою версію ІІ світової війни, котра призначена для поколінь котрі не отримали переказу правди війни від безпосередніх її учасників.
Влодзімєж Марціняк : Досвід війни, а особливо такої тотальної війни якою була ІІ світова війна є дуже складним. Це фактично межує з поняттям людськості і дуже важко виробити мову, семіотику для передачі цього досвіду, розмова про війну є неймовірно важкою. Якщо подивитися на польську культуру, то мова йде про досвід війни на етичному мовленні, або на рівні індивідуальних досвідів людей, вже в кінці 40 рр. років з’являються книжки, де порушується ця проблема. В Радянському Союзі, за невеликими винятками, бо не можна сказати, що взагалі такої літератури немає, в принципі присутній лише штамп героїзму, і немає іншого способу опису війни. Без допомоги культури та колективної пам’яті, зокрема таких інституцій як література, музеї і так далі, люди, які безпосередньо пережили війну не в стані передати свій досвід, свої переживання. Вони в стані самі переказати, що війна була страшна, і в росіян є такий вислів “Лишь бы не война”, а все решта може бути, бо війна це щось неймовірно страшне та ірраціональне. В певному сенсі в глибині суспільної свідомості присутня ця справжня пам’ять, але вона дуже слабо ретранслюється інституціями культури, оскільки радянська тоталітарна система придушила та заблокувала можливість говорити про війну, бо для неї Міф війни був ідеологічним фундаментом, котрий навіть в цьому плані замінив Міф Жовтневої революції.
Коли ми говоримо про візію ІІ світової війни в Росії, то слід не забувати, що окрім вже згаданої, так би мовити, офіційної версії війни, існує, умовно кажучи, її ліберальна версія, котру представляє вже згаданий Лєв Гудков. І в цій версії відображено, що СРСР був агресором в 1939-1941 рр., котрий разом з Гітлерівською Німеччиною поділив Центрально-Східну Європу, тут є і репресії, і депортації, і Гулаги, і трагедія радянських полонених. Чи існує перспектива, що ця візія стане доступною для росіян, що вони побачать цей бік війни?
Влодзімєж Марціняк :Звичайно Ви маєте рацію, і можна навести чимало прикладів, і літературних творів, і фільмів, котрі знімалися ще в 70 роках, де показано іншу картину війну, де робиться наголос саме на індивідуальному досвіді, на терпіння, на індивідуальний героїзм, цього є багато. Але мені здається, що ця течія ніколи не була альтернативною, я вже не кажу про домінування над цією офіційною версією. Цей погляд перебував на маргінезі цього магістрального бачення війни. В 90-х роках в Росії не було серйозної дискусії довкола ІІ світової війни. Сьогодні існує тільки одна можливість, за якої може бути підданий сумніву цей месіянський та героїчний міф війни, це може відбутися лише у зв’язку з якоюсь серйозною кризою. Наприклад, цей цілком абсурдний конфлікт Росії з Естонією довкола пам’ятника, Росія не зробила ніяких висновків з цієї ситуації, а це значить, що подібні конфлікти будуть мати своє продовження. І в той же час це свідчить про те, що існує пропагандистська машина, котра повинна безперерви працювати. Отже я вважаю, що в найближчій перспективі немає можливості на зміни цієї ситуації. Ще раз повторюю, зміни можуть відбутися лише після якоїсь внутрішньо-політичної кризи в Росії. Іншого шляху я не бачу. Все свідчить про те, що система вже створена і функціонує згідно своїх правил, і загалом не робляться висновки.
Щодо цього вже згадуваного нами Міфу ІІ світової війни, він безсумнівно функціонує в Росії. Якісь його регіональні версії присутні на теренах колишнього СРСР. Проте, як не парадоксально буде сказано, але він також функціонує і на Заході. На Заході прекрасно проінформовані про Пакт Молотова – Рібентропа і його реалізацію СРСР в 1939 – 1941 роках, знають про національну політику в Радянському Союзі. І тим не менше, в сприйнятті Заходу саме росіяни на чолі з Сталіним, з дядьком Джо, героїчно перемогли гітлеризм. Про інші народи - українців, білорусів, казахів та інших ні слова.Чи може на Заході бути інша версія ІІ світової війни, аніж та російська, котра зараз домінує?
Влодзімєж Марціняк :Це можливо почне змінюватися тому, що останні роки показали, що чимраз важче з Росією святкувати цей день перемоги, важко на дипломатичному рівні дійти згоди та порозуміння, щодо цього дня, це ми бачили і в 1995 році і 2005 році, і особливо важко цього року. Йдеться про те, що політичні еліти Заходу помічають, що систематично річниця перемоги у ІІ світовій війні стає часом напруження у міжнародних стосунках. Святкування дня перемоги в Росії контрастує з відзначенням Дня перемоги в Європі, де чимраз частіше це свято поєднання сторін, котрі воювали, зокрема в них беруть участь німецькі ветерани. На сьогоднішній день це вже зовсім інша ідеологія ніж та, котра панує в Росії.
Ви дуже вдало відмітили, що панує російська версія ІІ світової війни на теренах СНД. Це особливо стосується Білорусії та України. Якщо в цих двох країнах буде здійснено переосмислення ІІ світової війни, а для України і Білорусії це був неймовірно трагічний час, ці землі найдовше перебували під німецькою окупацією. Фактично лише невелика частина Російської Федерації і то на короткий період часу була окупована німецькою армією. У відсотковому та й кількісному плані Україна і Білорусія понесли найбільші людські втрати, ці землі зазнали спустошливих руйнувань. Відбулися в час війни серйозні суспільні поділи, зокрема частина суспільства намагалася використати війну для творення власної держави. Значно більше про це говориться на Україні, ніж на Білорусії, де в такий радянський спосіб сприймається ця війна. Проте якщо в цих двох країнах - в Україні та Білорусії, відбудеться переоцінка ІІ світової війни, звертаючи більше уваги на зусилля, на внесок народів СРСР у цю перемогу, а не роль самого СРСР у перемозі над гітлеризмом, що війну виграли звичайні солдати, а не Сталін, то в такому випадку це може призвести до загальної ревізії історії ІІ світової війни не тільки в цих країнах, але й в Росії та на Заході.
Нагадаю нашим співрозмовником був професор Влодзімєж Марціняк
Матеріал приготував Назар Олійник