4 липня виповнилася 66-а річниця трагічної події, яка для поляків має символічне значення. В цей день у 1941 році у Львові, на Вулицьких пагорбах, німці розстріляли цвіт польської інтелігенції, професорів львівських вищих шкіл. Серед них, знаний письменник та професор Львівського університету Тадеуш Бой-Желенський, світової слави лікар-стоматолог Антоні Цєшинський, математик Влодзімєж Стожек та інші. Згодом, 26 липня було розстріляно знаного  польського політичного діяча Казимира Бартеля, котрий 5 разів був прем’єром міжвоєнної Польщі. До сих пір ця історія знана як «страта львівських професорів», оповита різного роду міфами та неясностями.

   В першу чергу йдеться про те, що ту чи іншу участь в знищенні брали українці, і зокрема, солдати батальйону Нахтігаль, одним з командирів якого був Роман Шухевич, згодом командуючий УПА. Зокрема, згадки про "український слід" в цій справі, постійно присутні в повідомленнях польської преси, щодо цього питання та ряді праць польських дослідників. Так що ж трапилося на Вулицьких пагорбах 4 липня 1941 року? І чи брали участь в цьому злочині солдати батальйону Нахтігаль, чи взагалі українці?

Прокоментувати це твердження ми попросили  українського історика, академіка Ярослава Ісаєвича.                                                         

(розмова - аудіо)      

 Ми також звернулися до польського історика Гжегожа Грицюка, автора монографії “Поляки у Львові 1939-1944 роки”.

- Як Ви прокоментуєте тезу про участь вояків, солдатів батальйону Нахтігаль, у знищенні професорів у Львові 4 липня 1941 року?

 - Арешт та вбивство львівських професорів відповідає  загальній політиці німців по знищенню польської інтелігенції. Достатньо буде пригадати 1939 рік – арешт професорів краківських навчальних закладів, особливо Ягелонського університету, і 1940 рік - Операція АБ. Справа львівських професорів - це  характерний приклад очищення територій, щойно захоплених, під час радянсько-німецької війни. На думку більшості польських, німецьких та українських істориків розстріли львівських професорів були здійснені спеціальним загоном німецької поліції під командою бригаденфюрера СС Шонгарта. Цей загін складався з членів СД та Гестапо, які були прислані з Кракова, Варшави та Любліна. Хоч звичайно, в цей час у Львові існував, не визнаний зрештою німцями, уряд Стецька і створювалися загони української міліції. І хоч звичайно була напруга у відносинах між поляками та українцями, поляки побоювалися якихось українських акцій та однак ця операція, щодо львівських професорів, була запланована та проведена німцями. Про можливу участь українців в цій справі можна говорити лише на рівні певних даних, йдеться про адреси розстріляних професорів. Є певні натяки на те, що якась частина українського середовища в Кракові, звідки і були деякі з німецьких злочинців, котрі брали участь в цьому вбивстві, можливо допомагала в складені списку осіб, котрі підлягали знищенню.
Також в складі цього Айзанцкомандо було кілька перекладачів фольксдойчів, і ймовірно там були українці. Натомість, важко собі уявити, що для такої операції, котра була таємною, хоча й в 41-42 роках почала випливати фрагментарна інформація про долю польських професорів, щоб німці хотіли до цього залучити українців. Я думаю, що цей міф про участь в знищенні професорів солдатами батальйону Нахтігаль пов’язаний з ворожістю між українцями та поляками, котра в цей час панувала і з того, що солдати цього батальйону були розміщені у Львові. Але ще раз кажу, ні в дослідженнях польських істориків, ані в матеріалах слідства німецьких судових органів  немає жодної інформації, що ці вбивства були здійснені солдатами батальйону Нахтігаль, або що були вони здійснені з української ініціативи.

- Ви згадали, що існують якісь дані, що список адрес професорів, котрі підлягали знищенню склав, можливо, хтось з українського середовища. Як виглядає ця справа? Бо досить неясна справа. Частина істориків стверджує, що це правда. Інша, зокрема і професор Зигмунд Альберт, вважає, що ці адреси можна було без проблем знайти в адресних книгах. Чи є якісь документальні свідчення про участь українців в приготуванні цих списків, чи адрес?

- Як я вже казав, це є лише певна здогадка, котра пов’язана з тим, що німецькі органи безпеки мали дещо застарілі дані. Згідно польських свідчень, свідчень осіб, котрих торкнулася ця трагедія, ці німецькі опергрупи прийшли принаймні до двох квартир професорів, котрі на той час вже померли. З цього виникає, що цю інформацію передали люди, котрі не були у Львові в 1941 році, а були відсутні протягом радянської окупації 1939-41 років. Тут є така здогадка, що йдеться про українських студентів, котрі змогли перейти тогочасний радянсько-німецький кордон в 1939 або в 1940 році і дісталися до Кракова, котрий в той час був головним осередком українського національного та політичного життя. І тут йдеться про тезу професора Альберта, що інформації про професорів були розміщені в розкладі занять, а їх адреси без проблем можна було знайти в телефонних та адресних книгах. Слід брати до увагу, що і німецькі органи безпеки, і радянські, котрі ввійшли до Польщі в 1939 році, вже мали списки осіб, котрих було визначено як “ворожий елемент”, і їх намагалися арештувати або просто знищити. І така практика дуже часто зустрічається. Як я вже казав, в цьому питанні ми можемо опиратися на певні здогадки та вже пізніші свідчення.

 - Пане професоре, як Ви прокоментуєте тезу професора Володимира Косика, що так званий український слід в розстрілі львівських професорів з’явився після справи міністра ФРН Оберлендера, котрий був офіцером зв’язку в Нахтігалі.

 - Це твердження в значній мірі є правдиве. Справді, ці звинувачення щодо Оберлендера в значній мірі з’явилися під час його заочного процесу, котрий був розпочатий владою НДР, котра намагалася скомпрометувати Оберлендера, в той час міністра в уряді ФРН. Йому намагалися приписати ряд гучних злочинів. І те, що він був заступником командира Нахтігаля пасувало до цієї тези. Східно-німецькі слідчі органи звернулися до матеріалів, котрі знаходилися в Польщі, при чому на основі пізніших опрацювань можна стверджувати, що більшість звинувачень не знайшли свого підтвердження.
Другою такою особою, і це досить цікаво, по відношенню до якої, але вже в 70-х роках було висунуто звинувачення щодо участі у вбивстві професорів у Львові був голландський нацист Ментем, і тут була також сильна пропагандистська кампанія. Я хотів би також підкреслити, що той факт, що Нахтігаль не брав участь в знищенні львівських професорів не означає, що деякі з солдат цього підрозділу не мають за собою окремих чорних справ. Ймовірно окремі солдати, не йдеться про організовану акцію, могли брати участь в репресіях проти єврейського населення Львова. Це випливає з детальних та обгрунтованих джерелами досліджень німецьких злочинів.

 - Наскільки справа львівських професорів знана в Польщі і цей міф, котрим оповита ця історія ?
 
- Справа львівських професорів дуже знана, і фактично є однією з таких символічних подій, котра показує звірства німецької окупації та драму Польщі, польських інтелектуальних еліт в 1939-1945 роках. Хтось навіть сказав, що цей символ порівняльний з Операцією АБ, справою краківських професорів чи Катинським злочином. Це одна з найбільш відомих подій символічного характеру для поляків, і особливо для інтелектуальної еліти. Разом з тим, усвідомлення цього символу не завжди пов’язано із знанням цієї справи. В багатьох публікаціях, і то осіб, котрі цікавляться цією східною проблематикою і ІІ світовою війною, з’являється цей сюжет якоїсь співпраці чи участі українців в цій справі. Це свідчить про міфологізацію цієї справи, і в свою чергу - протилежне сприйняття цієї символічної події.

Матеріал підготував Назар Олійник