Сьогодні в нашій історичній рубриці ми поговоримо про книжку польського дослідника Томаша Стриєка “Якого минулого потребує майбутнє. Інтерпретації національної історії в історіографії та публічних дискусіях в Україні 1991-2004”. 29 березня ця книга була відзначена нагородою “Przeglądu Wschodniego”, яка є  найбільш престижною нагороду Польщі в галузі історичних досліджень. Власне після вручення цієї нагороди нам вдалося поспілкуватися з професором Стриєком

Скажіть будь-ласка що Ви відчуваєте після вручення цієї нагороди?

-Перш за все я відчуваю глибоку сатисфакцію. Це дуже особлива нагорода, вона творить певне середовище польських дослідників і дослідників з сусідніх країн. Рішення журі про вручення цієї нагороди як я розумію включає мене до певного грона спеціалістів, і для мене це велика честь.

Ви працювали над цією книжкою близько восьми років, і очевидно це була нелегка праця. Що для Вас було найважчим при написанні цієї монографії?
 
-Ну так, з цією книжкою не було так просто - вона складається аж із чотирьох частин, і як вже зауважив професор Зашкільняк, рецензент цієї книжки, там є фактично чотири, а можливо й п’ять, різних книжок, що можливо було більше критикою ніж схваленням, адже потрібно конкретніше формулювати теми, а вона охоплює дуже різні аспекти. Вона охоплює як суто історіографічний аспект так і аспект ідеологічних та політичних поділів на українській політичній сцені, і свого роду боротьбу за пам’ять, боротьбу за історію яка триває в Україні. Ця книжка також містить певну теоретичну частину, котра торкається розмірковувань над поняттям народу та націоналізму, а також над методами написання великих історичних синтез і тим, яку роль в цих синтезах відігравав критерій народу, як організаційний критерій, який надає сенс нарративу. Котра з цих частин є найважливішою важко сказати. Можу сказати лише те, що найскладнішим у написанні цієї книжки було покати певний взаємозв’язок парадигмів писання історії в  академічній історіографії з ідеологічними та політичними позиціями на Україні, тобто з проектами, візіями розвитку незалежної української держави і особливо з аспектами цих візій, які пов’язані з орієнтацією на Схід чи Захід. Тобто, яке бачення історії у великих синтезах з історії України є ближче тому чи іншому ідеологічному світогляду. Це було дуже важко здійснити, бо історики не хочуть відкрито асоціюватися із якимись сучасними ідеологічними політичними проектами, намагаються відкрито не висловлювати  своїх ідеологічних симпатій. У зв’язку з цим щодо цього аспекту я більше робив припущення та проводив паралелі ніж представляв якісь конкретні докази.

Ваша книжка має дуже цікавий заголовок “Якого минулого потребує майбутнє…”. От власне яким повинен бути історичний дискурс на Україні, щоб він був прийнятний  і для Заходу і для Сходу? Чи вдасться в Україні досягти компромісу щодо історії і коли це може статися?

- Так, це власне ключове питання цієї книжки і Ви його дуже добре сформулювали. Думаю, що поступово, у дуже довготривалій перспективі, скоріш за все декілька десятилітній, це вдасться здійснити і по суті справи українське суспільство повинне бути чим раз менше шарпане тими битвами за пам'ять. На мою думку Україна є на шляху до того, щоб того роду нарратив, конструкція минулого збудувати, бо цей нарратив, котрий все більше вводиться до шкільних та університетських підручників, починає використовуватися у загальному навчанні та переважає у цьому навчанні, по суті справи врівноважує ті бачення історії поширені як на Сході так і на Заході. Одночасно весь час підкреслюючи окремішність, своєрідність українського історичного процесу від інших історичних процесів: російського, польського та ін., і виокремлюючи його як процес національної історії і одночасно, власне, уникаючи повної однозначності у тих найбільш контроверсійних питаннях історії 20 століття. Звичайно, можна стверджувати, що це навіть шкодить історичній правді, можна аргументувати, що шкодить якимось моральним критеріям, відданню належної шани жертвам, що їхня жертва не подається так однозначно, як би могла бути. Але, разом з тим, це  служить інтеграційним цілям та творенню спільного історичного нарративу для всієї України.

Нагадаю це був польський історик Томаш Стриєком

Нашому колезі Назару Олійнику, вдалося поспілкуватися з знаним українським істориком Ярославом Грицаком, який виголосив промову на врученні нагороди “Przeglądu Wschodniego”  Томашу Стриєкові.

(Запрошуємо прослухати аудіо-файл)

    Матеріал підготував Назар Олійник